А починалося це так: взимку 1891 року студенти коледжу Молодіжної Християнської Асоціації в місті Спрінгфілд (штат Массачусетс) нудилися на заняттях з фізичного виховання. Їм доводилося постійно виконувати комплекс нескінченних гімнастичних вправ, які в той час вважалися єдиним засобом фізичного виховання молоді в навчальних закладах. Необхідно було терміново покласти край одноманітності таких занять, внести в них свіжий струмінь, який зміг би задовольняти змагальні здібності сильних і здорових молодих людей.
Історія баскетболу
Вихід із тупикової ситуації знайшов скромний викладач фізичного виховання коледжу по імені Джеймс Нейсміт, якого вважають сьогодні родоначальником сучасного баскетболу. На занятті з фізичної культури, 1 грудня 1891 року, він вирішив прив'язати два кошики з-під персиків до поручнів балкону спортивного залу. Після цього він розділив вісімнадцять студентів на дві команди, і запропонував їм нову гру, сенс якої зводився до того, щоб за певний уривок часу закинути якомога більше м'ячів у кошик команди суперника. Початок було покладено. Навряд чи припускав тоді доктор Нейсміт, яке велике майбутнє чекає його дітище.
Як розповідав пізніше сам Нейсміт, ідея цієї гри зародилася у нього ще в шкільні роки, коли він, будучи дитиною, грав в старовинну дитячу гру під назвою "duck-on-a-rock." Сенс цієї популярної дитячої гри полягав у тому, що спочатку вгору підкидали порівняно невеликий камінь, який необхідно було збити кидком трохи меншим за розміром каменем.
Нова гра отримала назву “баскетбол” (від англійських слів basket – кошик і ball – м'яч). В своєму початку ця гра лише віддалено нагадувала те фантастичне видовище, яке відоме нам сьогодні під цим ім'ям. На самому початку ведення м'яча не існувало, граючі сторони тільки перекидали м'яч один одному, стоячи на одному місці, і намагалися закинути його в кошик. Кидок здійснювався двома руками знизу або від грудей. Після вдалого кидка комусь із гравців доводилося забиратися на приставлені до стіни сходи, і діставати з кошика закинутий м'яч. З нашої точки зору ця гра видалася б млявою і нецікавою. Але доктор Нейсміт задався метою створити колективну гру, в якій брала б участь велика кількість гравців, і на той час його винахід відповідав його задуму.
Стихотворение Я.Полонского "ответ" состоит из пяти строф по четыре строки и написано четырехстопным ямбом.
Первая строфа содержит риторический вопрос, в ней мужские рифмы (отчего, своего) чередуются с женскими (ничтожно, невозможно). Рифмовка перекрестная.
Во второй и третьей строфе поэт начинает ответ на вопрос первой строфы. Рифмовка смешанная (ААБВБВ), рифмы мужские и женские.
Дается образ лирического героя, который "как и все,/Такая ж спица в колесе".
Художественное средство - олицетворение (спица в колесе,/Которое само не знает/И не ответит). Дается образ колеса, которое катится по дороге жизни.
Третья строфа рифмовки объединена с четвертой (АББАВВ), содержит олицетворение (не сознает/То колесо, кого везет).
Пятая строфа рифмовки АБАБ. Образы возницы, глядящего с высоты; колесницы, которую везут кони.
Идея всего стихотворения: человек не должен иметь чувства превосходства над другими людьми, потому что никто не знает, что ему уготовано в будущем
А починалося це так: взимку 1891 року студенти коледжу Молодіжної Християнської Асоціації в місті Спрінгфілд (штат Массачусетс) нудилися на заняттях з фізичного виховання. Їм доводилося постійно виконувати комплекс нескінченних гімнастичних вправ, які в той час вважалися єдиним засобом фізичного виховання молоді в навчальних закладах. Необхідно було терміново покласти край одноманітності таких занять, внести в них свіжий струмінь, який зміг би задовольняти змагальні здібності сильних і здорових молодих людей.
Історія баскетболу
Вихід із тупикової ситуації знайшов скромний викладач фізичного виховання коледжу по імені Джеймс Нейсміт, якого вважають сьогодні родоначальником сучасного баскетболу. На занятті з фізичної культури, 1 грудня 1891 року, він вирішив прив'язати два кошики з-під персиків до поручнів балкону спортивного залу. Після цього він розділив вісімнадцять студентів на дві команди, і запропонував їм нову гру, сенс якої зводився до того, щоб за певний уривок часу закинути якомога більше м'ячів у кошик команди суперника. Початок було покладено. Навряд чи припускав тоді доктор Нейсміт, яке велике майбутнє чекає його дітище.
Як розповідав пізніше сам Нейсміт, ідея цієї гри зародилася у нього ще в шкільні роки, коли він, будучи дитиною, грав в старовинну дитячу гру під назвою "duck-on-a-rock." Сенс цієї популярної дитячої гри полягав у тому, що спочатку вгору підкидали порівняно невеликий камінь, який необхідно було збити кидком трохи меншим за розміром каменем.
Нова гра отримала назву “баскетбол” (від англійських слів basket – кошик і ball – м'яч). В своєму початку ця гра лише віддалено нагадувала те фантастичне видовище, яке відоме нам сьогодні під цим ім'ям. На самому початку ведення м'яча не існувало, граючі сторони тільки перекидали м'яч один одному, стоячи на одному місці, і намагалися закинути його в кошик. Кидок здійснювався двома руками знизу або від грудей. Після вдалого кидка комусь із гравців доводилося забиратися на приставлені до стіни сходи, і діставати з кошика закинутий м'яч. З нашої точки зору ця гра видалася б млявою і нецікавою. Але доктор Нейсміт задався метою створити колективну гру, в якій брала б участь велика кількість гравців, і на той час його винахід відповідав його задуму.