ответьте на данные во верно или неверно
Верно — неверно
1. Интенсивное использование фактора — это использование данного фактора производства в большей степени, чем других факторов.
2. Изменение рыночной цены на продукцию фирмы не повлечет за собой необходимость изменения в соотношении факторов производства.
3. Отрицательный эффект от увеличения масштаба производства фирмы может привести ее к банкротству.
4. Расширение производства фирмы приводит к усилению эффекта масштаба.
5. Мелкое предпринимательство всегда эффективнее большого бизнеса.
6. Экономическая прибыль должна быть больше бухгалтерской прибыли.
7. Увеличение объема применяемого капитала приводит к падению нормы прибыли.
8. Признание фирмы убыточной ведет к ее ликвидации.
9. Технический прогресс ведет к уменьшению переменных издержек в расчете на единицу продукции.
10. Увеличение предельного продукта переменного фактора влечет за собой увеличение валовых издержек.
11. Влияет ли динамика различий между явными и неявными издержками на величину прибыли фирмы.
12. Предельный продукт фирмы становится отрицательным и выпуск продукции сокращается.
13. Постоянные издержки на единицу продукции растут, если объем выпуска растет.
14. При повышении оплаты труда кривые AVC, АТС, МС сдвигаются вверх вправо.
15. Увеличение объема выпуска приводит к уменьшению общих постоянных издержек.
16. Кратко и долговременный периоды различаются общей продолжительностью выпуска конкретного вида продукции.

ст. у Київській Русі в обігу були так звані „київські” гривни, які мали шестикутну форму і важили 150г. срібла — ці гроші існували до татаро-монгольського нашестя. Крім того, існували й „новгородські гривни”. Вони мали вигляд довгих срібних паличок і важили 240г. Перехідною від „київської” до „новгородської” була „чернігівська” гривна, за формою дуже близька до „київської”, а за вагою — до „новгородської”. Але найцікавіша форма у „волзької” гривні: майстри створювали її у вигляді маленького човна. Серед звичайних монет XIV ст. археологи часто знаходять також і „татарські гривні”, що ними Південна Русь сплачувала данину Орді.

Невдовзі після хрещення Володимиром Русі, розпочалося монетне карбування. Так, Володимир Святославич Великий (980–1015) випускав т.зв. „златники” та „срібляники” — золоті та срібні монети, на лицевому боці яких розміщено зображення князя з усіма регаліями, а на зворотньому — княжий герб — тризуб.

Певні зміни у житті гривни виникли у XIII ст., коли для новгородських злитків срібла, поруч із назвою „гривна” почала вживатися назва „рубль”. Рублі були частинами гривні. Назва „рубль” пішла від слова „рубить”, тому що прут серебра вагою в гривню розрубувався на чотири частини, які і називалися рублями. Вже у XV ст. злитки взагалі виходять з обігу, а рубль залишається як грошово-лічильна одиниця. Саме рубль (українська назва — „карбованець”) стає символом російської, а потім і радянської монетної системи.

Першим грошовим знаком Української Народної Республіки 19 грудня 1917 року став карбованець, художником якого був Георгій Нарбут. Вважається, що саме завдяки йому було відновлено пам'ять нашому давньому символу Тризубу, який використовував ще Володимир як символ роду Рюриковичів, і який згодом став Державним Гербом України. Тоді Нарбут використовував Тризуб при оформленні банкнот. Але вже 1 березня 1918 року замість карбованців було введено гривню. Перші гривні (номінали 2,10, 100, 500, 1000, 2000) друкували в Берліні. Гривня дорівнювала 1/2 карбованця і ділилася на 100 шагів. В обігу перебували грошові знаки вартістю 10, 25, 50, 100, 250, 1000 карбованців, а також 2, 5, 100, 500, 1000 і 2000 гривень.

Розмінна монета — шаги, випускались у вигляді поштових марок, номінальною вартістю 10, 20, 30, 40 та 50 шагів за гетьманату П.Скоропадського.

У квітні 1918 року Павло Скоропадський знову ввів карбованці.

Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.

Під час німецької окупації України у м.Рівному діяв німецький банк „Україна”. Окупаційними грошима на території України служили карбованці Рейхскомісаріату, які перебували в обігу лише на окупованій Рейхом території України паралельно з рейхс- та окупаційними марками.

Історія грошей незалежної України починається в 1991 році з відривних купонів. Після розпаду СРСР Україна залишилася з рублями – грошима вже неіснуючої держави, емісія яких перейшла до Російської Федерації. З вересня 1991 року Центральний банк РФ перестав постачати в Україну готівкові рублі і молода незалежна держава, крім низки економічних проблем, постала перед проблемою відсутності власної грошової одиниці. У січні 1992 року паралельно з рублем в обіг було випущено тимчасову (як планувалося, на 4-6 місяців), грошову одиницю – купоно-карбованець багаторазового використання. Який, втім, перебував в обігу до вересня 1996 року до введення гривні, заповнивши до квітня 1992 року весь готівковий оборот, витіснивши рубль.

Відповідно до Указу Президента України "Про грошову реформу", грошова реформа проводилась з 2 по 16 вересня 1996 року. Початком реформи стало впровадження в обіг гривні, яка обмінювалась у співвідношенні 1 гривня за 100 000 купоно-карбованців.

У 1992 році перші зразки української гривні були виготовлені в Канаді компанією Canadian Bank Note Company (105 контейнерів номіналом до 20 гривень) та британською компанією De La Rue plc, яка розміщувалася на Мальті (номіналами 50, 100 та 200 гривень) за ескізами В. І. Лопати за участю Бориса Максимова. Для виготовлення купюр була використана комбінована техніка - гравюра на сталі і літографія.

У 1994 році на банкнотній фабриці Національного банку України була введена у дію перша лінія по виготовленню банкнот, де їх виготовляють до сьогодні. Банкнотна фабрика відрита у 1994 році, розташована у м.Києві. Монетний двір був заснований у 1998 році. Тоді ж Національний банк України отримав власну виробничу базу з виготовлення монет масового обігу, пам'ятних і ювілейних монет, нагородної продукції.

На вершине рейтинга оказалась не Москва, а Санкт-Петербург. Жизнь и там, и там примерно одинакова с точки зрения уровня потребления и сбережений граждан, белых доходов и материального обеспечения социальной сферы, но Санкт-Петербург заметно обошел Москву по обеспеченности населения жильем и педагогами. По показателю обеспеченности жильем (соотношение общей площади жилого фонда и населения региона) Москва является одним из аутсайдеров рейтинга — лишь 19,4 кв. м на человека, тогда как показатель Санкт-Петербурга немного недотягивает до среднероссийского — 25,5 кв. м на человека (в среднем по России — 25,8 кв. м на душу населения).

На вершине рейтинга оказалась не Москва, а Санкт-Петербург. Жизнь и там, и там примерно одинакова с точки зрения уровня потребления и сбережений граждан, белых доходов и материального обеспечения социальной сферы, но Санкт-Петербург заметно обошел Москву по обеспеченности населения жильем и педагогами. По показателю обеспеченности жильем (соотношение общей площади жилого фонда и населения региона) Москва является одним из аутсайдеров рейтинга — лишь 19,4 кв. м на человека, тогда как показатель Санкт-Петербурга немного недотягивает до среднероссийского — 25,5 кв. м на человека (в среднем по России — 25,8 кв. м на душу населения).г. Санкт-Петербург