2. Төмөнкү учурлар үчүн бир калыптагы түз сызык туу кыймылдын графигин сызгыла: a) v=18 км/caaт жана х = 0; б) v=5 м/с жана x =2 м; в) U=2 м/с жана х = 4 м. 1 2 3 4 5 t, c
Пусть Δt с - время, в течение которого напряжённость поля меняется от 0 до 80 А/м. Магнитный поток Ф=μ0*μ*H*S, изменяясь вместе с напряжённостью H, наводит в витке эдс E=dФ/dt=μ0*μ*S0*dH/dt, где S0 - площадь круга, ограниченного витком. Но S0=π*R²=0,0225*π м². Если напряжённость меняется равномерно, то есть с постоянной скоростью, то dH/dt=ΔH/Δt, и тогда E=μ0*μ*S0*ΔH/Δt. Ток в витке i=E/R0, где R0 - его сопротивление. Но R0=ρ*L/S, где ρ=0,017 Ом*мм²/м - удельное сопротивление меди, L - длина витка. Длина витка L=2*π*R=0,3*π м, и тогда R0=0,017*0,3*π/1=0,0051*π Ом. Если считать, что виток находится в воздухе, то μ=1. Тогда i=[4*π*10^(-7)*0,0225*80]/(0,0051*Δt)=0,000444/Δt А. Так как ток в витке существует в течение времени Δt, то за это время через поперечное сечение проволоки пройдёт заряд q=i*Δt=0,000444 Кл. Так как заряд электрона q0=1,6*10^(-19) Кл, то через поперечное сечение проводника за время Δt пройдёт N=q/q0=2,775*10^15 электронов.
Як відомо з третього положення МКТ, між атомами і молекулами діють сили притягання і відштовхування. Наявність цих сил виявляється дослідно. Існування сил притягання між молекулами переконливо доводить той факт, що тверді тіла і рідини не розпадаються на окремі молекули, хоча частинки цих речовин розділені проміжками і перебувають у безперервному хаотичному русі. Саме ці сили ми долаємо, коли ріжемо, розламуємо або розриваємо якийсь предмет.
Але чому ж тоді після того, як ми розламали щось, наприклад ручку, прикладаючи назад дві половинки ми не отримуємо знову цілий предмет? Невже сили притягання зникли? Насправді нікуди вони не зникали. Просто притягання стало надто малим, щоб утримувати дві половинки разом. Справа в тому, що молекули взаємодіють лише на дуже малих відстанях. І як би ми сильно не притискали частинки зламаної ручки, її на жаль не скріпити, адже сильного зближення молекул вдасться досягти лише в невеликій кількості точок. Отже, збільшивши кількість точок дотику, ми значно збільшимо сили притягання між молекулами. Як цього досягти? Один із ів полягає у тому, що поверхні дотику шліфуються. Таким чином молекули щільно притискаються одна до одної, і виникають великі сили притягання. Ці міркування можна підтвердити на досліді.
ответ: 2,775*10^15 электронов.
Объяснение:
Пусть Δt с - время, в течение которого напряжённость поля меняется от 0 до 80 А/м. Магнитный поток Ф=μ0*μ*H*S, изменяясь вместе с напряжённостью H, наводит в витке эдс E=dФ/dt=μ0*μ*S0*dH/dt, где S0 - площадь круга, ограниченного витком. Но S0=π*R²=0,0225*π м². Если напряжённость меняется равномерно, то есть с постоянной скоростью, то dH/dt=ΔH/Δt, и тогда E=μ0*μ*S0*ΔH/Δt. Ток в витке i=E/R0, где R0 - его сопротивление. Но R0=ρ*L/S, где ρ=0,017 Ом*мм²/м - удельное сопротивление меди, L - длина витка. Длина витка L=2*π*R=0,3*π м, и тогда R0=0,017*0,3*π/1=0,0051*π Ом. Если считать, что виток находится в воздухе, то μ=1. Тогда i=[4*π*10^(-7)*0,0225*80]/(0,0051*Δt)=0,000444/Δt А. Так как ток в витке существует в течение времени Δt, то за это время через поперечное сечение проволоки пройдёт заряд q=i*Δt=0,000444 Кл. Так как заряд электрона q0=1,6*10^(-19) Кл, то через поперечное сечение проводника за время Δt пройдёт N=q/q0=2,775*10^15 электронов.
так
Объяснение:
молекулами.
Як відомо з третього положення МКТ, між атомами і молекулами діють сили притягання і відштовхування. Наявність цих сил виявляється дослідно. Існування сил притягання між молекулами переконливо доводить той факт, що тверді тіла і рідини не розпадаються на окремі молекули, хоча частинки цих речовин розділені проміжками і перебувають у безперервному хаотичному русі. Саме ці сили ми долаємо, коли ріжемо, розламуємо або розриваємо якийсь предмет.
Але чому ж тоді після того, як ми розламали щось, наприклад ручку, прикладаючи назад дві половинки ми не отримуємо знову цілий предмет? Невже сили притягання зникли? Насправді нікуди вони не зникали. Просто притягання стало надто малим, щоб утримувати дві половинки разом. Справа в тому, що молекули взаємодіють лише на дуже малих відстанях. І як би ми сильно не притискали частинки зламаної ручки, її на жаль не скріпити, адже сильного зближення молекул вдасться досягти лише в невеликій кількості точок. Отже, збільшивши кількість точок дотику, ми значно збільшимо сили притягання між молекулами. Як цього досягти? Один із ів полягає у тому, що поверхні дотику шліфуються. Таким чином молекули щільно притискаються одна до одної, і виникають великі сили притягання. Ці міркування можна підтвердити на досліді.