На рисунке показаны четыре одинаковых по объему цилиндра, но сделанные из разных веществ. Их плотности равны р_сталь= 7800кг/м3, рзолото=19300 кг/м3, p_медь= 8900кг/ м3 ,p_oлoвo=7300кг/м3. Определите цилиндр, наименьшей массы. Сталь Золото Медь Олово из стали из олова ИЗ медь ИЗ ЗОЛОТО
Електромагні́т (англ. electromagnet, нім. Elektromagnet m) — пристрій, що створює магнітне поле під час проходження електричного струму. Зазвичай електромагніт складається з обмотки[en] і феромагнітного осердя, який набуває властивостей магніту при проходженні по обмотці струму. У електромагнітах, призначених, перш за все, для створення механічного зусилля також присутній якір (рухома частина магнітопроводу), що передає зусилля.
Объяснение:
Обмотки електромагнітів виготовляють з ізольованого алюмінієвого або мідного дроту, хоча є і надпровідні електромагніти. Магнітопроводи виготовляють з магнітом'яких матеріалів — звичайно з електротехнічної або якісної конструкційної сталі, литої сталі і чавуну, залізонікельових і залізокобальтових сплавів. Для зниження втрат на вихрові струми магнітопроводи виконують з набору листів (шихта).
Електромагніти застосовують для створення магнітних потоків в електричних машинах і апаратах, пристроях автоматики тощо. (генераторах, двигунах, реле, пускачах і т. д.).
Нейтральні електромагніти постійного струму Редагувати
У таких магнітах сила залежить тільки від величини струму в обмотці і не залежить від напряму струму.
Поляризовані електромагніти постійного струму Редагувати
У електромагнітах цього типу створюється 2 незалежних магнітних потоки: поляризаційний, який утворюється зазвичай полем постійного магніту, і робочий магнітний потік, який виникає під дією обмотки керування, сили намагнічування (м. р. с.). Дія такого магніту залежить як від величини магнітного потоку, так і від напряму електричного струму в робочій обмотці.
Електромагніти змінного струму Редагувати
У цих магнітах живлення обмотки здійснюється від джерела змінного струму, а магнітний потік періодично змінюється по величині і напряму, внаслідок чого сила тяжіння пульсує від нуля до максимального значення з подвоєною частотою по відношенню до частоти струму живлення.
Інші класифікації Редагувати
Електромагніти розрізняють також за рядом інших ознак: за включення обмоток — з паралельними і послідовними обмотками; за характером роботи — що працюють в тривалому, переривистому і короткочасному режимах; за швидкістю дії — швидкої і сповільненої дії і т. д.
Сопротивление металла разрушению, в принципе, рассчитывают из электронной теории.
Сопротивление металлов и сплавов атмосферному воздействию и воздействию воды речной и морской часто обеспечивается образованием поверхностной защитной пленки. Например, в так называемой нержавеющей стали такая пленка образуется при наличии в стали легирующих добавок Cr, Al, Ni, Si в количестве, соответствующем образованию одной фазы. Для того чтобы пленка могла выполнять защитные функции, она должна удовлетворять ряду требований: быть достаточно толстой и плотной и препятствовать диффузии, обладать достаточными пластичностью и прочностью, чтобы сопротивляться внешним воздействиям, и хорошим сцеплением с основным металлом. Кроме того, требования предъявляются и к самому металлу: в нем не должно быть фазовых превращений, могущих вследствие изменения объема разрушить защитную пленку; металл должен обладать однородностью строения, чтобы не возникло вызывающих коррозию начальных потенциалов между различными структурными составляющими.
Електромагні́т (англ. electromagnet, нім. Elektromagnet m) — пристрій, що створює магнітне поле під час проходження електричного струму. Зазвичай електромагніт складається з обмотки[en] і феромагнітного осердя, який набуває властивостей магніту при проходженні по обмотці струму. У електромагнітах, призначених, перш за все, для створення механічного зусилля також присутній якір (рухома частина магнітопроводу), що передає зусилля.
Объяснение:
Обмотки електромагнітів виготовляють з ізольованого алюмінієвого або мідного дроту, хоча є і надпровідні електромагніти. Магнітопроводи виготовляють з магнітом'яких матеріалів — звичайно з електротехнічної або якісної конструкційної сталі, литої сталі і чавуну, залізонікельових і залізокобальтових сплавів. Для зниження втрат на вихрові струми магнітопроводи виконують з набору листів (шихта).
Електромагніти застосовують для створення магнітних потоків в електричних машинах і апаратах, пристроях автоматики тощо. (генераторах, двигунах, реле, пускачах і т. д.).
Нейтральні електромагніти постійного струму Редагувати
У таких магнітах сила залежить тільки від величини струму в обмотці і не залежить від напряму струму.
Поляризовані електромагніти постійного струму Редагувати
У електромагнітах цього типу створюється 2 незалежних магнітних потоки: поляризаційний, який утворюється зазвичай полем постійного магніту, і робочий магнітний потік, який виникає під дією обмотки керування, сили намагнічування (м. р. с.). Дія такого магніту залежить як від величини магнітного потоку, так і від напряму електричного струму в робочій обмотці.
Електромагніти змінного струму Редагувати
У цих магнітах живлення обмотки здійснюється від джерела змінного струму, а магнітний потік періодично змінюється по величині і напряму, внаслідок чого сила тяжіння пульсує від нуля до максимального значення з подвоєною частотою по відношенню до частоти струму живлення.
Інші класифікації Редагувати
Електромагніти розрізняють також за рядом інших ознак: за включення обмоток — з паралельними і послідовними обмотками; за характером роботи — що працюють в тривалому, переривистому і короткочасному режимах; за швидкістю дії — швидкої і сповільненої дії і т. д.
Сопротивление металлов и сплавов атмосферному воздействию и воздействию воды речной и морской часто обеспечивается образованием поверхностной защитной пленки. Например, в так называемой нержавеющей стали такая пленка образуется при наличии в стали легирующих добавок Cr, Al, Ni, Si в количестве, соответствующем образованию одной фазы. Для того чтобы пленка могла выполнять защитные функции, она должна удовлетворять ряду требований: быть достаточно толстой и плотной и препятствовать диффузии, обладать достаточными пластичностью и прочностью, чтобы сопротивляться внешним воздействиям, и хорошим сцеплением с основным металлом. Кроме того, требования предъявляются и к самому металлу: в нем не должно быть фазовых превращений, могущих вследствие изменения объема разрушить защитную пленку; металл должен обладать однородностью строения, чтобы не возникло вызывающих коррозию начальных потенциалов между различными структурными составляющими.