Приблизно з XVII ст., з розвитком точних наук, вчені стали розуміти, що величезна кількість мір гальмує економічний і технічний прогрес.
Першим практичним кроком на шляху до однаковості стало створення метричної системи – міжнародної десяткової системи одиниць.
Основи десяткового рахунку були закладені ще в давнину, що цілком природно, адже у людини на руках десять пальців. Однак офіційним народженням десяткової шкали вимірювань довжини прийнято вважати 1670 року, коли її запропонував французький математик і астроном Габріель Мутон. П`ятьма роками пізніше працівник з Польщі, а саме італійський архітектор і оптик Тіто Лівіо Бураттіні, запропонував прийняти за загальну одиницю лінійних вимірювань довжину маятника, що відлічує 3600 коливань за годину. Під коливаннями він розумів рух вантажу від однієї крайньої точки до іншої, в сучасній термінології це означає довжину маятника з секундним напівперіодом. Він назвав її загальним метром (Metro Cattolico).
Якщо ми скористаємося формулою для періоду ідеального маятника і підставимо туди величину прискорення вільного падіння, скажімо, на широті Києва, то вийде, що еталон Бураттіні розходиться в довжині з сьогоднішнім метром лише приблизно на кілька міліметрів. Але на практиці цей іб не годиться, так як в різних місцях земної кулі маятник (при одній і тій же довжині) коливається з різним періодом.
З подібними ідеями в 1660 р. виступило Лондонське королівське товариство, а в 1668 р. – французький астроном Жан Пікар. Однак Бураттіні першим усвідомив, що універсальну одиницю довжини треба визначати не шляхом простого узгодження, а на основі природного і надійно відтвореного зразка.
Народження метра
Назва «метр» (від грецького metron – міра) в 1790 р. придумав паризький викладач математики Леблон. 19 березня 1791 р. академічна Комісія мір і ваг в складі зірок французької науки Лагранжа, Лапласа, Борда, Монжа і Кондорсе обрала основною одиницею довжини одну десятимільйонну долю квадранта паризького меридіана і рекомендувала виміряти довжину дуги меридіана від Дюнкерка до Барселони на довготі Парижа.
Геодезичні заміри меридіана почалися в 1792, затягнулися до 1798 року, а раніше, в 1793, була введена тимчасова одиниця метр, який був обчислений на основі колишніх геодезичних вимірювань. Одразу після цього королівський ювелір Етьєн Ленуар виготовив з міді перший еталон.
1)Для нагрева воды до температуры кипения требуется количество теплоты Qн=c*mв*(T2-T1), где с=4.2*10^3 Дж/(кг*град) - удельная теплоемкость воды, mв-масса воды, T2=100°С=373°К - температура кипения воды, T1=20°С=293°К-начальная температура воды. Для испарения воды требуется количество теплоты Qп=L*mв, где L=2.26*10^6 Дж/кг-удельная теплота парообразования воды. Поскольку Qс=Qн+Qп, то c*mв*(T2-T1)+L*mв=Qс, откуда mв= Qс/(c*(T2-T1)+L)=3*10^6/(4.2*10^3*80+2.26*10^6)=1.16 кг.
2)Удельная теплоемкость воды - 4,2 кДж/(кг °С).. .
Q = C x (Тн – Тk) x m, кДж
Q=4,2 х 100 х 1 = 4200 кДж.. .
ну и перевод единиц 4200 кДж = 1,167 квт-час.. .
Единственный чел, который за 1000000 формул дает не )))
Приблизно з XVII ст., з розвитком точних наук, вчені стали розуміти, що величезна кількість мір гальмує економічний і технічний прогрес.
Першим практичним кроком на шляху до однаковості стало створення метричної системи – міжнародної десяткової системи одиниць.
Основи десяткового рахунку були закладені ще в давнину, що цілком природно, адже у людини на руках десять пальців. Однак офіційним народженням десяткової шкали вимірювань довжини прийнято вважати 1670 року, коли її запропонував французький математик і астроном Габріель Мутон. П`ятьма роками пізніше працівник з Польщі, а саме італійський архітектор і оптик Тіто Лівіо Бураттіні, запропонував прийняти за загальну одиницю лінійних вимірювань довжину маятника, що відлічує 3600 коливань за годину. Під коливаннями він розумів рух вантажу від однієї крайньої точки до іншої, в сучасній термінології це означає довжину маятника з секундним напівперіодом. Він назвав її загальним метром (Metro Cattolico).
Якщо ми скористаємося формулою для періоду ідеального маятника і підставимо туди величину прискорення вільного падіння, скажімо, на широті Києва, то вийде, що еталон Бураттіні розходиться в довжині з сьогоднішнім метром лише приблизно на кілька міліметрів. Але на практиці цей іб не годиться, так як в різних місцях земної кулі маятник (при одній і тій же довжині) коливається з різним періодом.
З подібними ідеями в 1660 р. виступило Лондонське королівське товариство, а в 1668 р. – французький астроном Жан Пікар. Однак Бураттіні першим усвідомив, що універсальну одиницю довжини треба визначати не шляхом простого узгодження, а на основі природного і надійно відтвореного зразка.
Народження метра
Назва «метр» (від грецького metron – міра) в 1790 р. придумав паризький викладач математики Леблон. 19 березня 1791 р. академічна Комісія мір і ваг в складі зірок французької науки Лагранжа, Лапласа, Борда, Монжа і Кондорсе обрала основною одиницею довжини одну десятимільйонну долю квадранта паризького меридіана і рекомендувала виміряти довжину дуги меридіана від Дюнкерка до Барселони на довготі Парижа.
Геодезичні заміри меридіана почалися в 1792, затягнулися до 1798 року, а раніше, в 1793, була введена тимчасова одиниця метр, який був обчислений на основі колишніх геодезичних вимірювань. Одразу після цього королівський ювелір Етьєн Ленуар виготовив з міді перший еталон.
Объяснение:
1)Для нагрева воды до температуры кипения требуется количество теплоты Qн=c*mв*(T2-T1), где с=4.2*10^3 Дж/(кг*град) - удельная теплоемкость воды, mв-масса воды, T2=100°С=373°К - температура кипения воды, T1=20°С=293°К-начальная температура воды. Для испарения воды требуется количество теплоты Qп=L*mв, где L=2.26*10^6 Дж/кг-удельная теплота парообразования воды. Поскольку Qс=Qн+Qп, то c*mв*(T2-T1)+L*mв=Qс, откуда mв= Qс/(c*(T2-T1)+L)=3*10^6/(4.2*10^3*80+2.26*10^6)=1.16 кг.
2)Удельная теплоемкость воды - 4,2 кДж/(кг °С).. .
Q = C x (Тн – Тk) x m, кДж
Q=4,2 х 100 х 1 = 4200 кДж.. .
ну и перевод единиц 4200 кДж = 1,167 квт-час.. .
Единственный чел, который за 1000000 формул дает не )))