Подальші досліди з розподілом електрики по поверхні наелектризованого провідника, проведені Кулоном та іншими дослідниками, дозволили встановити, що рівномірний розподіл електрики має місце тільки на правильній кульовій поверхні. У загальному випадку заряд є нерівномірним і залежить від форми провідника, будучи більшим в місцях більшої кривизни. Відношення кількості електрики на частині поверхні провідника до величини цієї поверхні назвали густиною (товщиною) електричного шару. Експериментально було встановлено, що електрична густина і електрична сила особливо великі в місцях поверхні, які мають найбільшу кривизну, особливо на вістрях.
Величину, що характеризує залежність потенціалу наелектризованого провідника від його розмірів, форми й навколишнього середовища, називають електроємністю провідника й позначають буквою С. Електроємність провідника вимірюється кількістю електрики, яка необхідна для підвищення потенціалу цього провідника на одиницю:
С = q/ϕ.
За одиницю електроємності в системі СІ приймається 1 фарада (1 Ф). Фарадою називається електроємність провідника, якому для підвищення його потенціалу на один вольт потрібно надати один кулон електрики.
Електроємність, що дорівнює 1 Ф, мала б куля радіусом 9·106 км, що в 23 рази більше відстані від Землі до Місяця.
Якщо провідник з'єднати із джерелом електрики певного потенціалу, то провідник одержить електричний заряд, що залежить від ємності провідника. Його ємність, а, отже, і кількість електрики, якою він заряджається, збільшуються, якщо наблизити до нього другий провідник, з'єднаний із землею. Конструкція, що складається із двох провідників, розділених ізолятором, з електричним полем між ними, усі силові лінії якого починаються на одному провіднику, а закінчуються на іншому, була названа електричним конденсато ром. При цьому обидва провідника називаються обкладками, а ізолююча прокладка – діелектриком. Процес нагромадження зарядів на обкладках конденсатора називається його зарядкою. При зарядці на обох обкладках накопичуються рівні за величиною й протилежні за знаком заряди. Оскільки електричне поле зарядженого конденсатора зосереджене в просторі між його обкладками, то електроємність конденсатора не залежить від навколишніх тел.
Електроємність конденсатора вимірюється відношенням кількості електрики на одній з обкладок до різниці потенціалів між обкладками:
С = q/U.
1 Ф – електроємність такого конденсатора, який може бути заряджений кількістю електрики, рівною 1 Кл, до різниці потенціалів між обкладками, що дорівнює 1 В.
Наприклад, електрична ємність плоского конденсатора в системі СІ визначається за співвідношенням:
С = εε0S/d,
де ε – діелектрична проникність матеріалу, що знаходиться між обкладками конденсатора; ε0 – діелектрична проникність вакууму; S – величина площі поверхні пластини (меншої, якщо вони не рівні); d – відстань між пластинами.
Якщо обкладки зарядженого конденсатора з'єднати провідником, то заряди переходитимуть з однієї обкладки на іншу і нейтралізують один одного. Цей процес називається розрядкою конденсатора. Кожен конденсатор розрахований на певну напругу. Якщо напруга між обкладками стане дуже великою, то розрядка може відбутися і безпосередньо через діелектрик (без сполучного провідника), тобто настає пробій діелектрика. Пробитий конденсатор до подальшого вживання не придатний.
Для отримання електроємності потрібної величини конденсатори сполучають в батарею. На практиці зустрічається як паралельне, так і послідовне з'єднання конденсаторів.
в эпохе бронзы начали жить в земленках и занимались скотоводством и земледелием они жили рядом с озерами и реками и занимались рыболовством и в центре жилищя ставили очаг а сейчас мы не пользуемся очагами и ещё они выкапали в земле ямц чтобы хранить там продукты
Объяснение:
ВОТ ЕЩЁ ИНФОРМАЦИЯ ЕСЛИ НУЖНО
Особенности эпохи бронзы.
В бронзовом веке (нач. ІІ тыс. до н.э.) возникает и развивается металлургия меди и бронзы, т.е. была изобретена технология получения бронзы – сплава меди и олова. Поэтому эта эпоха получила название – бронзовый век.
Эпоха бронзы делится на три периода:
1) Ранняя бронза – ХVІІІ – ХVІ вв. до н.э.
2) Средняя бронза – ХV – ХІІІ вв. до н.э.
3) Поздняя бронза – ХІІ – VІІІ вв. до н.э.
В бронзовом веке архаические формы хозяйства и быта эпохи неолита сменяются скотоводством и земледелием; временные стойбища бродячих охотников – постоянными, с элементами благоустройства. В начале 2-го тыс. до н.э. у степных племен Казахстана формируется комплексное скотоводческо-земледельческое хозяйство. Эпоха бронзы является временем развития скотоводчества как формы хозяйства, развивается и мотыжное земледелие, применяются новые орудия труда в земледелии. В середине 2-го тыс. до н.э. в степной зоне Евразии выделяются пастушеские племена.
В конце 2-го - нач. 1-го тыс. до н.э. (период поздней бронзы) большинство населения степных районов Казахстана , переходит к новой форме хозяйства – кочевому скотоводству. Выделение скотоводов из остальной массы племен явилось первым крупным общественным разделением труда.
В середине 2-го тыс. до н.э. племена, населявшие современный Казахстан, овладели производством бронзовых изделий. Развивалось горное дело. Известно множество древних разработок руды в районах Джезказгана и Зырьяновска (медь), в горах Атасу, реке Калбы и Нарыма (олово), в Казангункуре, Степняке и Акджале (золото). Обнаружено более 100 поселений и 150 могильноков эпохи бронзы. Найдены литейные мастерские, совершенствовалось изготовление изделий из сплавов различных металлов: орудий труда (ножи, серпы, косы, топоры), оружия (кинжалы, наконечники копий и стрел), украшений (бляхи, браслеты, бусы, гривны).
Древние мастера эпохи бронзы хорошо владели техникой литья, чеканки, тиснения, шлифования, пиления и полировки. Для растирания зерна продолжали применяться каменные орудия (зернотерки, ступки, песты).
ЧАСТЬ 2. Гидроэнергетика
Подальші досліди з розподілом електрики по поверхні наелектризованого провідника, проведені Кулоном та іншими дослідниками, дозволили встановити, що рівномірний розподіл електрики має місце тільки на правильній кульовій поверхні. У загальному випадку заряд є нерівномірним і залежить від форми провідника, будучи більшим в місцях більшої кривизни. Відношення кількості електрики на частині поверхні провідника до величини цієї поверхні назвали густиною (товщиною) електричного шару. Експериментально було встановлено, що електрична густина і електрична сила особливо великі в місцях поверхні, які мають найбільшу кривизну, особливо на вістрях.
Величину, що характеризує залежність потенціалу наелектризованого провідника від його розмірів, форми й навколишнього середовища, називають електроємністю провідника й позначають буквою С. Електроємність провідника вимірюється кількістю електрики, яка необхідна для підвищення потенціалу цього провідника на одиницю:
С = q/ϕ.
За одиницю електроємності в системі СІ приймається 1 фарада (1 Ф). Фарадою називається електроємність провідника, якому для підвищення його потенціалу на один вольт потрібно надати один кулон електрики.
Електроємність, що дорівнює 1 Ф, мала б куля радіусом 9·106 км, що в 23 рази більше відстані від Землі до Місяця.
Якщо провідник з'єднати із джерелом електрики певного потенціалу, то провідник одержить електричний заряд, що залежить від ємності провідника. Його ємність, а, отже, і кількість електрики, якою він заряджається, збільшуються, якщо наблизити до нього другий провідник, з'єднаний із землею. Конструкція, що складається із двох провідників, розділених ізолятором, з електричним полем між ними, усі силові лінії якого починаються на одному провіднику, а закінчуються на іншому, була названа електричним конденсато ром. При цьому обидва провідника називаються обкладками, а ізолююча прокладка – діелектриком. Процес нагромадження зарядів на обкладках конденсатора називається його зарядкою. При зарядці на обох обкладках накопичуються рівні за величиною й протилежні за знаком заряди. Оскільки електричне поле зарядженого конденсатора зосереджене в просторі між його обкладками, то електроємність конденсатора не залежить від навколишніх тел.
Електроємність конденсатора вимірюється відношенням кількості електрики на одній з обкладок до різниці потенціалів між обкладками:
С = q/U.
1 Ф – електроємність такого конденсатора, який може бути заряджений кількістю електрики, рівною 1 Кл, до різниці потенціалів між обкладками, що дорівнює 1 В.
Наприклад, електрична ємність плоского конденсатора в системі СІ визначається за співвідношенням:
С = εε0S/d,
де ε – діелектрична проникність матеріалу, що знаходиться між обкладками конденсатора; ε0 – діелектрична проникність вакууму; S – величина площі поверхні пластини (меншої, якщо вони не рівні); d – відстань між пластинами.
Якщо обкладки зарядженого конденсатора з'єднати провідником, то заряди переходитимуть з однієї обкладки на іншу і нейтралізують один одного. Цей процес називається розрядкою конденсатора. Кожен конденсатор розрахований на певну напругу. Якщо напруга між обкладками стане дуже великою, то розрядка може відбутися і безпосередньо через діелектрик (без сполучного провідника), тобто настає пробій діелектрика. Пробитий конденсатор до подальшого вживання не придатний.
Для отримання електроємності потрібної величини конденсатори сполучають в батарею. На практиці зустрічається як паралельне, так і послідовне з'єднання конденсаторів.
в эпохе бронзы начали жить в земленках и занимались скотоводством и земледелием они жили рядом с озерами и реками и занимались рыболовством и в центре жилищя ставили очаг а сейчас мы не пользуемся очагами и ещё они выкапали в земле ямц чтобы хранить там продукты
Объяснение:
ВОТ ЕЩЁ ИНФОРМАЦИЯ ЕСЛИ НУЖНО
Особенности эпохи бронзы.
В бронзовом веке (нач. ІІ тыс. до н.э.) возникает и развивается металлургия меди и бронзы, т.е. была изобретена технология получения бронзы – сплава меди и олова. Поэтому эта эпоха получила название – бронзовый век.
Эпоха бронзы делится на три периода:
1) Ранняя бронза – ХVІІІ – ХVІ вв. до н.э.
2) Средняя бронза – ХV – ХІІІ вв. до н.э.
3) Поздняя бронза – ХІІ – VІІІ вв. до н.э.
В бронзовом веке архаические формы хозяйства и быта эпохи неолита сменяются скотоводством и земледелием; временные стойбища бродячих охотников – постоянными, с элементами благоустройства. В начале 2-го тыс. до н.э. у степных племен Казахстана формируется комплексное скотоводческо-земледельческое хозяйство. Эпоха бронзы является временем развития скотоводчества как формы хозяйства, развивается и мотыжное земледелие, применяются новые орудия труда в земледелии. В середине 2-го тыс. до н.э. в степной зоне Евразии выделяются пастушеские племена.
В конце 2-го - нач. 1-го тыс. до н.э. (период поздней бронзы) большинство населения степных районов Казахстана , переходит к новой форме хозяйства – кочевому скотоводству. Выделение скотоводов из остальной массы племен явилось первым крупным общественным разделением труда.
В середине 2-го тыс. до н.э. племена, населявшие современный Казахстан, овладели производством бронзовых изделий. Развивалось горное дело. Известно множество древних разработок руды в районах Джезказгана и Зырьяновска (медь), в горах Атасу, реке Калбы и Нарыма (олово), в Казангункуре, Степняке и Акджале (золото). Обнаружено более 100 поселений и 150 могильноков эпохи бронзы. Найдены литейные мастерские, совершенствовалось изготовление изделий из сплавов различных металлов: орудий труда (ножи, серпы, косы, топоры), оружия (кинжалы, наконечники копий и стрел), украшений (бляхи, браслеты, бусы, гривны).
Древние мастера эпохи бронзы хорошо владели техникой литья, чеканки, тиснения, шлифования, пиления и полировки. Для растирания зерна продолжали применяться каменные орудия (зернотерки, ступки, песты).