Верхньоволзькі озера розташовані в Тверській області на північний захід від Селігеру довгим ланцюгом, витягнутим спочатку в меридіональному, а потім в широтному напрямку.
Через всю систему озер протікає Волга. У своїй середній частині система озер віддалена від Селігеру приблизно на 40 км, а на початку і в кінці наближається до нього на відстань до 10 км. Колись, ймовірно, та і інша водні системи становили єдине ціле[1].
Верхньоволзькі озера, як і озеро Селігер, мають безліч невеликих озер-супутників, що лежать вище за течією Волги і з'єднаних з ними річками або струмками. До них належать озера Малий і Великий Верхіти у витоку Волги, озера Стергут, Святе, Кленове, Лапіно, Хвошня, Істошня в околицях Стержу, озера Березуг, Вітбіно, Лопастиці, Осечно, Слаутіно на західному березі Вселуга. Деякі з них, наприклад озеро Вітбіно, розташовані у вузьких западинах і досягають значної глибини.
Исследуя микроскопический мир строения молекул, в 19 веке отечественный химик А. М. Бутлеров, высказал предположение о возможности создания определенных материалов с заранее заданными свойствами. Основным тезисом в его теории строения вещества было утверждение, что изменяя количественное соотношение и условия взаимодействия некоторых исходных продуктов, можно получать сотни и тысячи полимерных веществ с разными свойствами.
До начала XX в. технический прогресс и наличие большого количества полезных ископаемых позволяли преимущественно использовать природные материалы. В последнее время появилось множество новых материалов, состоящих из высокополимерных молекул. Молекулы полимеров представляют из себя огромное число атомов, которые соединены между собой в длинные цепи.
Верхньоволзькі озера розташовані в Тверській області на північний захід від Селігеру довгим ланцюгом, витягнутим спочатку в меридіональному, а потім в широтному напрямку.
Через всю систему озер протікає Волга. У своїй середній частині система озер віддалена від Селігеру приблизно на 40 км, а на початку і в кінці наближається до нього на відстань до 10 км. Колись, ймовірно, та і інша водні системи становили єдине ціле[1].
Верхньоволзькі озера, як і озеро Селігер, мають безліч невеликих озер-супутників, що лежать вище за течією Волги і з'єднаних з ними річками або струмками. До них належать озера Малий і Великий Верхіти у витоку Волги, озера Стергут, Святе, Кленове, Лапіно, Хвошня, Істошня в околицях Стержу, озера Березуг, Вітбіно, Лопастиці, Осечно, Слаутіно на західному березі Вселуга. Деякі з них, наприклад озеро Вітбіно, розташовані у вузьких западинах і досягають значної глибини.
Примітки
До начала XX в. технический прогресс и наличие большого количества полезных ископаемых позволяли преимущественно использовать природные материалы. В последнее время появилось множество новых материалов, состоящих из высокополимерных молекул. Молекулы полимеров представляют из себя огромное число атомов, которые соединены между собой в длинные цепи.