1. Географиялық қабықтың мәнін қалай түсінесіңдер? 2. Географиялық қабықтың басқа қабықтардан қандай айырмашылығы бар? Дәлел келтіріндер.
3. Табиғи кешен деген не?
4. «Ландшафт» дегенді қалай түсінесіңдер?
5. Неге табиғи кешенді аумақтық деп атайды?
6. Географиялық қабықтың негізгі заңдылықтарын атап өтіңдер.
Відповідь:
Одеська область займає територію Північно-західного Причорномор’я від гирла Дунаю до Тилігульського лиману (довжина морської берегової лінії в межах області перевищує 300 км) і тягнеться від моря на північ, вглиб суші на 200-250 км. На півночі Одеська область межує з Вінницькою та Кіровоградською, на сході – з Миколаївською областями, на заході – з Республікою Молдова, на південному заході – з Румунією. Усього в межах області пролягають 1362 кілометри державного кордону.
Площа Одеської області становить 5,5 % території України (33,3 тис. кв. км). Північна частина області розташована в лісостеповій, а південна – в степовій зоні. У грунтовому покрові переважають звичайні та південні чорноземи. Средньорічна температура коливається від +8,2 0С на півночі до +10,8 0С на півдні. Тривалість вегетаційного періоду від 180 до 210 діб. Средньорічна кількість опадів – від 340 мм на півдні області до 460 мм на півночі.
Чорне море та лікувальні грязі Куяльницького лиману створюють винятково високий рекреаційний потенціал Одещини. У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високоцінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне значення. Природні умови сприятливі для вирощування озимої пшениці, кукурудзи, ячменю соняшнику.
Пояснення:
Все
Гірський регіон не без підстав відносять до слаборозвинених регіонів,
враховуючи низький рівень урбанізації, потенціал підприємництва,
відносно слабкий рівень економічного розвитку і високий рівень
безробіття населення. Значною мірою це пов’язано з його периферійністю, невигідністю географічного розміщення, а відповідно, труднощами з
комунікативною доступністю, віддаленістю від головних ринків, слабкими
зв’язками з центром. «Для території Українських Карпат характерні складні
структурні проблеми, зокрема в області економічного розвитку, ринку
праці, соціального стану населення, екології та природокористування»[3].
Гірські території Українських Карпат на відміну від височин і низин
характеризуються багатьма особливими ознаками, які визначають
параметри виробництва, форми господарської активності, а також
економічний розвиток регіону в цілому. Суттєвою ознакою гірських земель
є велика вертикальна мінливість і крутизна території. Висотні відмінності
знаходять своє відображення у наявності різних кліматично-рослинних
поясів. Крутизна схилів території Карпат впливає на пропорції між орними
землями, зеленими угіддями, багаторічними насадженнями і лісами.
Відмінності у висоті місцевості, відповідно і особливості ландшафту
(територіально-природного комплексу) створюють разом із тим нові
шанси для місцевих жителів у сфері несільськогосподарського розвитку,
зокрема існують великі можливості для розвитку туризму, рекреації та
надання оздоровчих послуг. Складність природних умов у горах істотно
обмежує можливості вибору форм та видів господарської діяльності,
негативно впливає на зайнятість горян. Це стало причиною низьких доходів
жителів гір, погіршення демографічної ситуації, зростання соціальної
напруженості, відтоку населення з гірських сіл та їх спустошення.
Необхідність зупинки цих явищ обумовлена не тільки загрозою втрати
«культурного а й економічними та екологічними причинами[