1.На яких літосферних плитах лежить Євразія.
2.Назвіть давні докембрійські й молоді за віком платформи,що лежать в основі материка.
3.Які щити виникли на Східноєвропейській платформі.
4.Де сформувалися області кайнозойської складчастості.
5.У яких районах Євразії пролягли сейсмічні пояси?Назвіть діючі вулкани в їх межах?
6.Які корисні копалини утворилися на платформах?Яке вони мають походження?
7.Де зосереджені корисні копалини магматичного і метаморфічного походження?
На русском
1.На которых литосферных плитах лежит Евразия.
2.Назовите древние докембрийские и молодые по возрасту платформы, лежащие в основе материка.
3. Какие щиты возникли на Восточноевропейской платформе.
4.Де сформировались области кайнозойской складчатости.
5. В каких районах Евразии пролегли сейсмические пояса? Назовите действующие вулканы в их пределах?
6.Какие полезные ископаемые образовались на платформах? Какое они имеют происхождение?
7.Де сосредоточены полезные ископаемые магматического и метаморфического происхождения
Килиманджаро — высочайший стратовулкан Африки, находящийся на северо-востоке Танзании, высочайшая точка континента (5895 м над уровнем моря). C 1902 по 1918 годы назывался Вершина Кайзера Вильгельма (нем. Kaiser-Wilhelm-Spitze). Килиманджаро возвышается над плоскогорьем Масаи, которое расположено на высоте 900 метров над уровнем моря. В 2003 году учёные пришли к выводу, что расплавленная лава находится всего в 400 метрах под кратером главной вершины Кибо. Хотя и не прогнозируется другой активности, кроме происходящих сейчас выбросов газа, существуют опасения, что вулкан может обрушиться, что приведёт к крупному извержению наподобие вулкана Сент-Хеленс. Несколько обвалов и сдвигов грунта уже происходили на Кибо в В результате одного из них образовалась так называемая «западная брешь». У Килиманджаро не было документированных извержений.
Характерною ознакою минулого століття було нестримне прагнення людства до забезпечення економічного і технологічного розвитку. Успіх вимірювався переважно зростанням валового внутрішнього продукту. Вважалося, що це автоматично приведе до добробуту і значного підвищення рівня життя людей.
Блискуча зовнішність прогресу майже завжди забезпечувалася за рахунок нещадної експлуатації та збіднення навколишнього середовища, експансією «закону джунглів» – хто сильніший, той і виживе. По суті, такі нероздільні сфери, як економіка, довкілля та суспільні інститути, функціонували ізольовано одна від одної. Почала руйнуватися сама природна основа існування та внутрішнього світу людини. Суспільство такого типу фактично жило за рахунок майбутніх поколінь. Як наслідок – на початку ХХI століття світ зіштовхнувся з глобальними екологічними проблемами, голодом та збідненням більшості населення земної кулі, деградацією моралі, наростанням регіональних та міжетнічних конфліктів, тероризмом.
Ці обставини примусили прогресивну міжнародну громадськість та відомі недержавні міжнародні організації, такі як Римський клуб (із його знаменитою працею «Межі зростання»), Міжнародний інститут прикладного системного аналізу (IIASA, Лаксембург, Австрія), Міжнародну федерацію інститутів перспективних досліджень та інші, започаткувати новий підхід до подолання зазначених глобальних проблем, який отримав назву — концепція сталого розвитку (sustainable development). Він значною мірою став продовженням концепції ноосфери, сформульованої академіком В.Вернадським ще в першій половині ХХ століття. Суть його полягає в обов’язковій узгодженості економічного, екологічного та людського розвитку таким чином, щоб від покоління до покоління не зменшувалися якість і безпека життя людей, не погіршувався стан довкілля й відбувався соціальний прогрес, який визнає потреби кожної людини.
Для України, яка перебуває в пошуку свого шляху, дуже важливо не припуститися принципових помилок. Ризик полягає в тому, що значно легше віддати перевагу успішному «шаблону», зокрема зовні привабливому економічному розвитку, без урахування в єдиній, цілісній моделі екологічної та соціальної сфер. Тим більше що втілення концепції сталого розвитку не гарантуватиме швидкого зростання добробуту людей, натомість вимагатиме напруженої роботи й консолідованих зусиль політиків, управлінців, учених та всього прогресивного населення України. Ще однією умовою сталого розвитку є політична воля з боку вищого керівництва держави на те, щоб пройти важким, але єдино правильним шляхом.