1. Положение Евразии относительно екватора и мулевого меридіана;
2. Положение относительно океанов, материков-соседей;
3. Береговая линия;
4. Крайние точки (координаты);
5. Протяженность материка с севера на юг, с запада на восток в градусах;
6. Природная граница между Европой и Азией.
7. Открыватели и исследователи Евразии (Когда? Кто? Что сделал?)
Однозначной версии о том, когда и в честь кого существовавшее поселение стали называть Измаил нет. Одна из распространённых версий основана на сообщении Эвлеи Челеби в его «Сейяхатнаме (Книге путешествий)», созданной в 1640—1678 годах:
Измаил. Это — творение Салсала. Город этот в 889 году хиджры (1484 год) завоевал капудан султана Баезида хан Исмаил, поэтому его называют городом Измаилом[3].
Эта версия приведена как единственная в Топонимическом словаре 1998 года[4].
Другие названия поселения, которые упоминаются в связи с Измаилом и относятся к периоду до османского завоевания:[5][6] Антифила (предположительное древнегреческое поселение), Сморнис (предположительно древнеримское укрепленное поселение), Смил (славянское название до османского завоевания), Синил (аналогично предыдущему).
Объяснение:
Відповідь:
Дерново-підзолисті ґрунти розповсюджені здебільшого на Поліссі. Вони сформувалися в умовах надмірного зволоження під сосновими і мішаними лісами. Материнськими породами для них слугують водно-льодовикові піщані відклади У цих ґрунтах невеликий вміст гумусу (до 1,5 %), чітко виражений так званий підзолистий горизонт, з якого поживні речовини вимиваються вглиб, Тому вони мають низьку родючість.
Сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на заході й Правобережжі України під ділянками широколистих лісів. Вони утворилися на суглинистих породах за умов достатнього зволоження. Вміст гумусу в них також незначний — 3 %, їх природна родючість відносно невисока, але достатня для вирощування багатьох сільськогосподарських культур.
Чорноземні ґрунти сформувалися в умовах недостатньої зволоженості під степовою рослинністю. Великий вміст гумусу (до 9 %) та зерниста й грудкувата структура роблять їх найродючішими не тільки в Україні, а й у світі. Гумусний шар у чорноземах має значну потужність — від 40 см до 1 м і більше. Ці ґрунти, що вкривають майже 60 % території України, є її національним багатством. Загалом в Україні зосереджена п'ята частина всіх чорноземів світу. У різних частинах країни поширені різні підтипи чорноземів: у лісостепу — чорноземи опідзолені і чорноземи типові, у північній смузі степу — чорноземи звичайні, у середній смузі степу — чорноземи південні. Різноманітність підтипів і їхні властивості зумовлені різною зволоженістю території.
На сухих степових ділянках в умовах недостатнього зволоження і бідної рослинності утворились каштанові ґрунти. Вони мають незначний вміст гумусу — 3 %, але досить потужний гумусовий горизонт — до 55 см. Для отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур ці ґрунти потребують додаткового зволоження.
Крім основних зональних типів ґрунтів на рівнинній частині України на Поліссі сформувалися болотні ґрунти й торфово-болотні, а в долинах річок — лучні й Лучно-болотні.
У лісостепу і степу окремими невеликими плямами поширені солонці — малородючі ґрунти, в яких простежується горизонт із значним умістом солей. У південних степах утворилися солончаки — неродючі ґрунти, що мають підвищений вміст солей по всій своїй товщі. Для вирощування рослин такі ґрунти потребують промивання і гіпсування. Внаслідок інтенсивного промивання водою солонці в замкнутих зниженнях рельєфу перетворюються на Солоді, в яких засолений шар зникає, зате з'являються глейові горизонти.
Пояснення: