2. Назовите достоинства и недостатки таких видов изображений по- верхности Земли, как географическая карта и космический снимок. Какое изображение удобнее использовать обычному Человек в быту?
Характер взаимных перемещений литосферных плит, и, соответственно, характер границы между плитами различны и выделены в 3 типа:
дивергентные границы — вдоль которых происходит раздвижение плит — рифтогенез и, в частности, спрединг. Приурочены к осевым зонам срединно-океанических хребтов;
конвергентные границы — вдоль которых происходит процесс сближения плит с поддвигом одной плиты — более тяжёлой — под более лёгкую. Приурочены к осевым зонам глубоководных жёлобов. Этот процесс может быть 3-х видов:
субдукция, происходящая при поддвиге океанской литосферной плиты под континентальную, либо при взаимодействии двух океанских литосферных плит с поддвигом более тяжелой;
обдукция, имеющая место при надвижении океанской плиты на континентальную;
коллизия, вдоль которой происходит столкновение (обычно с поддвигом) двух континентальных плит;
трансформные границы, вдоль которых происходит горизонтальное скольжение одной плиты относительно другой по плоскости вертикального трансформного разлома.
Преоблодающими являются границы первых двух типов, причём на некоторые границах (транспрессивная граница) сочетаются как поддвиг, так и сдвиг, характерные для конвергентных и трансформных границ.
В ряде районов Земли имеет место схождение трёх плит — тройные сочленения. На тройных сочленениях в различных сочетаниях могут сходиться границы разного типа — как конвергентные и дивергентные, так и границы трансформных разломов. Наиболее распространённым является тройное сочленение осей спрединга (например в районе о. Буве в южной Атлантике) . Тройные сочленения являются неустойчивыми и имеют сложную структуру. В их зоне предполагается выделение отдельных микроплит.
Заметно различаются два вида границ между литосферными плитами. На одних плиты расходятся, удаляются друг от друга. По тому, как идёт разрядка глубинных напряжений при образовании очагов землетрясений, видно, что в них происходит растяжение. На поверхности появляются глубокие расщелины — рифты (от англ. rift — «трещина» , «щель») . Эти границы тянутся вдоль подводных срединно-океанических хребтов, их называют дивергентными, т. е. дающими движение в двух расходящихся направлениях (от лат. divergere — «обнаруживать расхождение») . На других границах литосферные плиты сходятся, и в очагах землетрясений там чаще всего происходит сжатие. Такие границы называют конвергентными (от лат. convergere — «приближаться» , «сходиться») , поскольку они образуются в результате встречного движения. Эти границы выражены в рельефе высокими горами, глубоководными желобами, островными дугами и расположены главным образом вокруг Тихого океана.
Есть ещё и третий, дополнительный, вид границ. Это прямые разломы, вдоль которых одна литосферная плита как бы скользит, сдвигается горизонтально относительно другой. Их называют трансформными разломами (от англ. transform — «преобразовывать») , поскольку, сдвигая плиту, они переносят движение от одной активной зоны к другой. В очагах землетрясений здесь происходит скол пород — их сдвиг параллельно разлому.
Монголо́їдна раса (азіатсько-американська раса) — одна з великих рас людства. Охоплює корінне населення Північної, Центральної, Східної, Південно-Східної Азії, Північної та Південної Америки. Відповідно представники монголоїдної раси називаються монголоїдами[2].
Объяснение:Морфологічні ознаки
У 19 — середині 20 століття характерними ознаками великої монголоїдної раси науковці вважали такі:
світла або темно-світла пігментація шкіри;
малопрофільоване широке обличчя, виступаючі вилиці з подушками жиру;
захист очей від підвищеної інсоляції, пилу, для чого служить вузький розріз повік, додаткова складка — епікантус, темна райдужка, густі вії;
довге (якщо не стригти) пряме жорстке, темнопігментоване волосся;
слабкий волосяний покрив на обличчі та тілі.
Типи і поширення монголоїдної раси
Виділяють дві головні підгрупи (контраст між якими викликаний дією фактора інфантилізації в перенаселених південних регіонах):
північну (масивні, високі, світлошкірі, з великим обличчям і низьким склепінням черепа);
південну (невисокі, смагляві з невеликим обличчям та високим лобом).
Всередині великої монголоїдної раси виділяють кілька рас:
північноазійська — монголи, якути, буряти, евенки, евени тощо.
арктична — чукчі, ескімоси тощо.
далекосхідна — китайці і народи Китаю (за винятком півдня).
південно-азійська — більшість етній Південного Китаю (тайські народи), народи Індокитаю, Бірми, островів Індонезії та Філіппін.
американська — індіанці Північної та Південної Америки.
Яскраво вираженими представниками монголоїдної раси є монголи, перші постійні контакти європейців з якими датуються початком 2-го тисячоліття н. е. Класичними монголоїдами є також представники тюркських і монгольських народів Центральної Азії: буряти, алтайці і тувинці.
Вже у японців та південних китайців відчутним є домішка австралоїдної раси [джерело?]. Ще більшим вплив австралоїдів є у зовнішньому вигляді південно-азійської раси у мешканців Індокитаю, Індонезії та Філіппін.
Більшість населення Середньої Азії або має помітну монголоїдну домішку (узбеки), або ж є мішаним монголоїдно-європеоїдним типом (казахи).
У деяких груп росіян, особливо Сибіру, тобто в зонах контактування з монголоїдами окремі монголоїдні риси.
Історія
Комплекс типових ознак монголоїдної раси чітко виявлений вже в палеоантропологічних знахідках часів мезоліту (близько 12 тисяч років тому). Спочатку населяли Східну Євразію, зовнішність відображає пристосування до умов пустель (пустеля Гобі).
На території України представники народів монголоїдної раси з'являються в часи Великого переселення народів з III століття н. е. Спочатку гуни, тюрки, пізніше болгари, хозари, що остаточно витісняють іраномовні народи з причорноморських і приазовських степів. За часів Київської Русі відомі печеніги, половці, монголо-татари. За часів Козацької доби в український степ переселяються ногайці. Найпізніше з монголоїдів в українські степи мігрують калмики.
Движение литосферных плит
Характер взаимных перемещений литосферных плит, и, соответственно, характер границы между плитами различны и выделены в 3 типа:
дивергентные границы — вдоль которых происходит раздвижение плит — рифтогенез и, в частности, спрединг. Приурочены к осевым зонам срединно-океанических хребтов;
конвергентные границы — вдоль которых происходит процесс сближения плит с поддвигом одной плиты — более тяжёлой — под более лёгкую. Приурочены к осевым зонам глубоководных жёлобов. Этот процесс может быть 3-х видов:
субдукция, происходящая при поддвиге океанской литосферной плиты под континентальную, либо при взаимодействии двух океанских литосферных плит с поддвигом более тяжелой;
обдукция, имеющая место при надвижении океанской плиты на континентальную;
коллизия, вдоль которой происходит столкновение (обычно с поддвигом) двух континентальных плит;
трансформные границы, вдоль которых происходит горизонтальное скольжение одной плиты относительно другой по плоскости вертикального трансформного разлома.
Преоблодающими являются границы первых двух типов, причём на некоторые границах (транспрессивная граница) сочетаются как поддвиг, так и сдвиг, характерные для конвергентных и трансформных границ.
В ряде районов Земли имеет место схождение трёх плит — тройные сочленения. На тройных сочленениях в различных сочетаниях могут сходиться границы разного типа — как конвергентные и дивергентные, так и границы трансформных разломов. Наиболее распространённым является тройное сочленение осей спрединга (например в районе о. Буве в южной Атлантике) . Тройные сочленения являются неустойчивыми и имеют сложную структуру. В их зоне предполагается выделение отдельных микроплит.
Заметно различаются два вида границ между литосферными плитами. На одних плиты расходятся, удаляются друг от друга. По тому, как идёт разрядка глубинных напряжений при образовании очагов землетрясений, видно, что в них происходит растяжение. На поверхности появляются глубокие расщелины — рифты (от англ. rift — «трещина» , «щель») . Эти границы тянутся вдоль подводных срединно-океанических хребтов, их называют дивергентными, т. е. дающими движение в двух расходящихся направлениях (от лат. divergere — «обнаруживать расхождение») . На других границах литосферные плиты сходятся, и в очагах землетрясений там чаще всего происходит сжатие. Такие границы называют конвергентными (от лат. convergere — «приближаться» , «сходиться») , поскольку они образуются в результате встречного движения. Эти границы выражены в рельефе высокими горами, глубоководными желобами, островными дугами и расположены главным образом вокруг Тихого океана.
Есть ещё и третий, дополнительный, вид границ. Это прямые разломы, вдоль которых одна литосферная плита как бы скользит, сдвигается горизонтально относительно другой. Их называют трансформными разломами (от англ. transform — «преобразовывать») , поскольку, сдвигая плиту, они переносят движение от одной активной зоны к другой. В очагах землетрясений здесь происходит скол пород — их сдвиг параллельно разлому.Монголо́їдна раса (азіатсько-американська раса) — одна з великих рас людства. Охоплює корінне населення Північної, Центральної, Східної, Південно-Східної Азії, Північної та Південної Америки. Відповідно представники монголоїдної раси називаються монголоїдами[2].
Объяснение:Морфологічні ознаки
У 19 — середині 20 століття характерними ознаками великої монголоїдної раси науковці вважали такі:
світла або темно-світла пігментація шкіри;
малопрофільоване широке обличчя, виступаючі вилиці з подушками жиру;
захист очей від підвищеної інсоляції, пилу, для чого служить вузький розріз повік, додаткова складка — епікантус, темна райдужка, густі вії;
довге (якщо не стригти) пряме жорстке, темнопігментоване волосся;
слабкий волосяний покрив на обличчі та тілі.
Типи і поширення монголоїдної раси
Виділяють дві головні підгрупи (контраст між якими викликаний дією фактора інфантилізації в перенаселених південних регіонах):
північну (масивні, високі, світлошкірі, з великим обличчям і низьким склепінням черепа);
південну (невисокі, смагляві з невеликим обличчям та високим лобом).
Всередині великої монголоїдної раси виділяють кілька рас:
північноазійська — монголи, якути, буряти, евенки, евени тощо.
арктична — чукчі, ескімоси тощо.
далекосхідна — китайці і народи Китаю (за винятком півдня).
південно-азійська — більшість етній Південного Китаю (тайські народи), народи Індокитаю, Бірми, островів Індонезії та Філіппін.
американська — індіанці Північної та Південної Америки.
Яскраво вираженими представниками монголоїдної раси є монголи, перші постійні контакти європейців з якими датуються початком 2-го тисячоліття н. е. Класичними монголоїдами є також представники тюркських і монгольських народів Центральної Азії: буряти, алтайці і тувинці.
Вже у японців та південних китайців відчутним є домішка австралоїдної раси [джерело?]. Ще більшим вплив австралоїдів є у зовнішньому вигляді південно-азійської раси у мешканців Індокитаю, Індонезії та Філіппін.
Більшість населення Середньої Азії або має помітну монголоїдну домішку (узбеки), або ж є мішаним монголоїдно-європеоїдним типом (казахи).
У деяких груп росіян, особливо Сибіру, тобто в зонах контактування з монголоїдами окремі монголоїдні риси.
Історія
Комплекс типових ознак монголоїдної раси чітко виявлений вже в палеоантропологічних знахідках часів мезоліту (близько 12 тисяч років тому). Спочатку населяли Східну Євразію, зовнішність відображає пристосування до умов пустель (пустеля Гобі).
На території України представники народів монголоїдної раси з'являються в часи Великого переселення народів з III століття н. е. Спочатку гуни, тюрки, пізніше болгари, хозари, що остаточно витісняють іраномовні народи з причорноморських і приазовських степів. За часів Київської Русі відомі печеніги, половці, монголо-татари. За часів Козацької доби в український степ переселяються ногайці. Найпізніше з монголоїдів в українські степи мігрують калмики.
Примітки