Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Питання екологічної безпеки та, у зв'язку з цим, природоохоронної діяльності в Українській державі є пріоритетними. Стаття 50 Конституції України наголошує, що "кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена".
Стаття 3 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" основними принципами охорони навколишнього природного середовища в Україні визначає: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності; гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; екологізацію матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій; збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів; науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища; обов'язковість екологічної експертизи; гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду; науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище; безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності; стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку; поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища; вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.
Екологічна ситуація в Полтавській області
У Полтавській області стан навколишнього природного середовища протягом останніх років залишається стабільним, враховуючи незначну динаміку змін більшості показників, що характеризують стан довкілля, за відсутності техногенних та природних надзвичайних подій і явищ, і є доволі прийнятним у порівнянні з більшістю інших областей України.
Протягом року в області в атмосферне повітря викидається 150 тис. т забруднюючих речовин (без діоксиду вуглецю). Передують міста Кременчук і Полтава, на які припадає майже половина обсягів викидів в області (на М.Кременчук - майже третина). Щільність викидів складає 5,3 т/км2 і близько 100 кг за рік на 1 мешканця області, що, відповідно, в 1,9 рази та в 1,3 рази менше ніж в середньому по Україні. Найбільшим
Горы и горные сиситемы различаются по высоте. К низким относятся горы высотой до 800 метров (Арденны, Пеннинские горы, Северный Урал) . К средневысоким относятся горы высотой от 800 до 2000 метров (Крымские горы, Карпаты) . К высоким относятся горы высотой более 2000 метров (Альпы, Гималаи, Кавказ, Анды, Кордильеры) . Также горы могут иметь разный возраст существования. Старыми называются горы, внутри которых прекратились горообразующие процессы. К таким горам относятся Аппалачи и Уральские горы. Молодыми горами, соответственно, именуются гори, которые все еще продолжают расти. Молодые горы представлены такими крупными горными массивами, как Гималаи, Кавказ и Альпы. Также горы различаются условиями своего происхождения. Существуют вулканические, складчатые и складчато-глыбовые горы. К горам вулканичного происхождения относятся эльбрус, Килиманджаро, Везувий, Фудзияма, этна. Складчато-глыбовые горы - это Анды, Кордильеры, Тянь-Шань, Саяны. Также по совокупности признаков, таких как возраст, строение и площадь занимаемая горами, их делят на следующие подтипы: островные горы - небольшие возвышенности на изолированных участках суши (Хибины) , горные хребты - большие возвышенности рельефа, вытянутые в линейную форму, горные узлы - горы, образованные на стыке или пересечении двух и более хребтов, горные массивы - группа гор, объеденные на одной территории, и имеющие единое происхождение, а также одинаковую протяженность (Альпы) , горные системы - горные массивы, имеющие одно и тоже происхождение и географическое положение, горные пояса - группа горных систем, вытянутых в прирывистую или сплошную линию (Альпийско-Гималайский пояс в Западной Европе, пояс Анды - Кордильеры на западном берегу Северной и Южной Америк) . Самой высокой горой на суше является Эверест - 8848 метров. А абсолютным чемпионом мира по высоте является гора Мауна-Кеа, образовавшаяся из потухшего вулкана. Она располагается в Тихом океане, близ побережья Гавайских островов, и ее высота - 9100 метров.
Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Питання екологічної безпеки та, у зв'язку з цим, природоохоронної діяльності в Українській державі є пріоритетними. Стаття 50 Конституції України наголошує, що "кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена".
Стаття 3 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" основними принципами охорони навколишнього природного середовища в Україні визначає: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності; гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; екологізацію матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій; збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів; науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища; обов'язковість екологічної експертизи; гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду; науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище; безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності; стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку; поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища; вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.
Екологічна ситуація в Полтавській областіУ Полтавській області стан навколишнього природного середовища протягом останніх років залишається стабільним, враховуючи незначну динаміку змін більшості показників, що характеризують стан довкілля, за відсутності техногенних та природних надзвичайних подій і явищ, і є доволі прийнятним у порівнянні з більшістю інших областей України.
Протягом року в області в атмосферне повітря викидається 150 тис. т забруднюючих речовин (без діоксиду вуглецю). Передують міста Кременчук і Полтава, на які припадає майже половина обсягів викидів в області (на М.Кременчук - майже третина). Щільність викидів складає 5,3 т/км2 і близько 100 кг за рік на 1 мешканця області, що, відповідно, в 1,9 рази та в 1,3 рази менше ніж в середньому по Україні. Найбільшим