3. Өз елді мекендеріңді бақылаудың нәтижелері бойынша, мазмұны келесі бөлімдерден тұратын, елді мекеннің кешенді сипаттамасын жасаңдар: а) аумақтың негізгі сипаттамалары; ә) ұқсас елді мекендермен салыс- тыру; б) көркем мәнерлілік құралдары; в) бір картасызба; г) бір модель
Відповідь: Берегова лінія материків, що омиваються водами Атлантичного океану, дуже розчленована тільки у Північній півкулі. Тут є багато внутрішніх морів, особливо на сході.
Більша частина островів розташована біля суходолу і має материкове походження. Шельфова зона океану невелика – 7% його площі.
Атлантичний океан люди почали освоювати ще з прадавніх часів. Починаючи з XV ст. Атлантичний океан стає головним водним шляхом людства і свого значення не втрачає й нині.
Перший період дослідження океану тривав до середини XVIII ст. Він характеризувався вивченням розподілу океанічних вод і встановленням меж океану. Пізніше проводились глибоководні дослідження і вивчались властивості водних мас. Комплексні дослідження природи Атлантики розпочались з кінця XIX ст.
У наш час понад 40 наукових кораблів з різних країн продовжують вивчати природу океану. Океанологи ретельно досліджують взаємодію океану і атмосфери гають за Гольфстрімом та іншими течіями, за рухом айсбергів.
Згідно з теорією літосферних плит Атлантичний океан є відносно молодим. Майже меридіональне простягається Серединно-Атлантичний хребет, який розділяє ложе океану на дві приблизно рівні частини. На півночі окремі вершини хребта підносяться над водою у вигляді вулканічних островів, найбільшим з яких є Ісландія.
Материкова обмілина найбільшу ширину має у Північному та Балтійському морях. Тут шельф простягається на 200-400 км.
Оскільки Атлантичний океан знаходиться в усіх кліматичних поясах, клімат його просторів досить різноманітний. Більша частина океану розташована у тропічних та помірних широтах. Кліматичні умови тут визначають пасати і західні вітри. Найбільшої сили вітри досягають у помірних широтах південної частини Атлантичного океану.
У районі Північної Атлантики поблизу о. Ісландія знаходиться центр зародження циклонів, які значною мірою впливають на природу всієї Північної півкулі.
Середні температури поверхневих вод в Атлантичному океані значно нижчі, ніж у Тихому. Це пояснюється впливом холодних вод і льоду, що надходять з Північного Льодовитого океану та з Антарктики.
Течії в Атлантичному океані, внаслідок значної його протяжності з півночі на південь, мають майже меридіональне спрямування. Вони характеризуються надзвичайною активністю переміщення водних мас з одних широт в інші. Найпотужнішими теплими течіями є Гольфстрім, Бразильська, Північна і Південна пасатні, холодними – Течія Західних вітрів, Бенгальська, Лабрадорська, Канарська.
У високих широтах трапляється багато айсбергів та дрейфуючої криги. Айсберги на півночі сповзають з Гренландії, а на півдні – з Антарктиди. Тепер за рухом айсбергів гають за до штучних супутників Землі.
Органічний світ Атлантичного океану за видовим складом бідніший, ніж Тихого. Це пояснюється геологічною молодістю першого і дещо прохолоднішими кліматичними умовами. Але, незважаючи на обмежену кількість видів, запаси риби та інших морських тварин у цьому океані досить значні.
В Атлантичному океані є майже всі природні пояси. Своєрідністю виділяються природні комплекси окремих морів та заток. Особливо це стосується внутрішніх морів: Середземного, Чорного, Північного та Балтійського.
Органічний світ більш багатий у помірних широтах. Найсприятливіші умови життя багатьох видів риб склались у північній та північно-західній частині океану, де змішуються потоки теплих і холодних течій. Тут промислове значення мають тріска, оселедець, морський окунь, скумбрія, мойва.
У північному субтропічному поясі знаходиться Саргасове море, відоме велетенськими саргасовими водоростями.
Через Атлантичний океан пролягають найважливіші морські шляхи, що сполучають країни Європи й Африки з Новим Світом. На узбережжі і островах Атлантичного океану знаходяться всесвітньовідомі райони відпочинку та туризму.
Історично склалося, що Атлантичний океан давно став місцем інтенсивного рибальства і звіропромислу на китів, тюленів, моржів. Більша частина вилову риби припадає на північну частину океану. Крім риби в океані добувають крабів, кальмарів, омарів, устриць, лангустів.
Дно Атлантичного океану багате на корисні копалини. Підводні родовища кам'яного вугілля видобувають Велика Британія і Канада. З морського дна видобувають нафту в Мексиканській та Гвінейській затоках, Північному морі.
Останнім часом надмірний вилов риби і промисел морських тварин призвели до значного скорочення біологічних ресурсів Атлантики, а тому необхідні термінові заходи, спрямовані на відновлення їх запасів. Викликає тривогу екологічний стан Середземного та Північного морів.
Найбільшим джерелом забруднення Північного моря є нафта, робота бурових платформ. Атлантичний океан вже не в змозі самоочищатись та відновлювати свої біологічні ресурси.
1.Географи́ческая оболочка — комплексная внешняя оболочка Земли (объединение поверхностных геосфер).
2.Природный комплекс (ПК) — участок земной поверхности, который отличается особенностями природных компонентов, находящихся в сложном взаимодействии. Природные комплексы бывают разных размеров. Отличаются они и по образованию. Очень большие природные комплексы — это материки и океаны. Образование их обусловлено строением земной коры. На материках и океанах выделяют менее крупные комплексы — части материков и океанов. В зависимости от количества солнечного тепла, т. е. от географической широты, бывают природные комплексы экваториальных лесов, тропических пустынь, тайги и т. д. Примерами мелких могут служить, например, овраг, озеро, речная долина, морской залив. А самый большой природный комплекс Земли — географическая оболочка
3. Основными свойствами географической оболочки являются: ритмичность природных явлений, круговорот веществ и энергии, целостность и единство, саморегулирование. Ритмичность – это повторяемость природных явлений во времени; но не буквальное их повторение, т. к. каждое последующее явление отличается от предыдущего.
Відповідь: Берегова лінія материків, що омиваються водами Атлантичного океану, дуже розчленована тільки у Північній півкулі. Тут є багато внутрішніх морів, особливо на сході.
Більша частина островів розташована біля суходолу і має материкове походження. Шельфова зона океану невелика – 7% його площі.
Атлантичний океан люди почали освоювати ще з прадавніх часів. Починаючи з XV ст. Атлантичний океан стає головним водним шляхом людства і свого значення не втрачає й нині.
Перший період дослідження океану тривав до середини XVIII ст. Він характеризувався вивченням розподілу океанічних вод і встановленням меж океану. Пізніше проводились глибоководні дослідження і вивчались властивості водних мас. Комплексні дослідження природи Атлантики розпочались з кінця XIX ст.
У наш час понад 40 наукових кораблів з різних країн продовжують вивчати природу океану. Океанологи ретельно досліджують взаємодію океану і атмосфери гають за Гольфстрімом та іншими течіями, за рухом айсбергів.
Згідно з теорією літосферних плит Атлантичний океан є відносно молодим. Майже меридіональне простягається Серединно-Атлантичний хребет, який розділяє ложе океану на дві приблизно рівні частини. На півночі окремі вершини хребта підносяться над водою у вигляді вулканічних островів, найбільшим з яких є Ісландія.
Материкова обмілина найбільшу ширину має у Північному та Балтійському морях. Тут шельф простягається на 200-400 км.
Оскільки Атлантичний океан знаходиться в усіх кліматичних поясах, клімат його просторів досить різноманітний. Більша частина океану розташована у тропічних та помірних широтах. Кліматичні умови тут визначають пасати і західні вітри. Найбільшої сили вітри досягають у помірних широтах південної частини Атлантичного океану.
У районі Північної Атлантики поблизу о. Ісландія знаходиться центр зародження циклонів, які значною мірою впливають на природу всієї Північної півкулі.
Середні температури поверхневих вод в Атлантичному океані значно нижчі, ніж у Тихому. Це пояснюється впливом холодних вод і льоду, що надходять з Північного Льодовитого океану та з Антарктики.
Течії в Атлантичному океані, внаслідок значної його протяжності з півночі на південь, мають майже меридіональне спрямування. Вони характеризуються надзвичайною активністю переміщення водних мас з одних широт в інші. Найпотужнішими теплими течіями є Гольфстрім, Бразильська, Північна і Південна пасатні, холодними – Течія Західних вітрів, Бенгальська, Лабрадорська, Канарська.
У високих широтах трапляється багато айсбергів та дрейфуючої криги. Айсберги на півночі сповзають з Гренландії, а на півдні – з Антарктиди. Тепер за рухом айсбергів гають за до штучних супутників Землі.
Органічний світ Атлантичного океану за видовим складом бідніший, ніж Тихого. Це пояснюється геологічною молодістю першого і дещо прохолоднішими кліматичними умовами. Але, незважаючи на обмежену кількість видів, запаси риби та інших морських тварин у цьому океані досить значні.
В Атлантичному океані є майже всі природні пояси. Своєрідністю виділяються природні комплекси окремих морів та заток. Особливо це стосується внутрішніх морів: Середземного, Чорного, Північного та Балтійського.
Органічний світ більш багатий у помірних широтах. Найсприятливіші умови життя багатьох видів риб склались у північній та північно-західній частині океану, де змішуються потоки теплих і холодних течій. Тут промислове значення мають тріска, оселедець, морський окунь, скумбрія, мойва.
У північному субтропічному поясі знаходиться Саргасове море, відоме велетенськими саргасовими водоростями.
Через Атлантичний океан пролягають найважливіші морські шляхи, що сполучають країни Європи й Африки з Новим Світом. На узбережжі і островах Атлантичного океану знаходяться всесвітньовідомі райони відпочинку та туризму.
Історично склалося, що Атлантичний океан давно став місцем інтенсивного рибальства і звіропромислу на китів, тюленів, моржів. Більша частина вилову риби припадає на північну частину океану. Крім риби в океані добувають крабів, кальмарів, омарів, устриць, лангустів.
Дно Атлантичного океану багате на корисні копалини. Підводні родовища кам'яного вугілля видобувають Велика Британія і Канада. З морського дна видобувають нафту в Мексиканській та Гвінейській затоках, Північному морі.
Останнім часом надмірний вилов риби і промисел морських тварин призвели до значного скорочення біологічних ресурсів Атлантики, а тому необхідні термінові заходи, спрямовані на відновлення їх запасів. Викликає тривогу екологічний стан Середземного та Північного морів.
Найбільшим джерелом забруднення Північного моря є нафта, робота бурових платформ. Атлантичний океан вже не в змозі самоочищатись та відновлювати свої біологічні ресурси.
1.Географи́ческая оболочка — комплексная внешняя оболочка Земли (объединение поверхностных геосфер).
2.Природный комплекс (ПК) — участок земной поверхности, который отличается особенностями природных компонентов, находящихся в сложном взаимодействии. Природные комплексы бывают разных размеров. Отличаются они и по образованию. Очень большие природные комплексы — это материки и океаны. Образование их обусловлено строением земной коры. На материках и океанах выделяют менее крупные комплексы — части материков и океанов. В зависимости от количества солнечного тепла, т. е. от географической широты, бывают природные комплексы экваториальных лесов, тропических пустынь, тайги и т. д. Примерами мелких могут служить, например, овраг, озеро, речная долина, морской залив. А самый большой природный комплекс Земли — географическая оболочка
3. Основными свойствами географической оболочки являются: ритмичность природных явлений, круговорот веществ и энергии, целостность и единство, саморегулирование. Ритмичность – это повторяемость природных явлений во времени; но не буквальное их повторение, т. к. каждое последующее явление отличается от предыдущего.
А во втором есть ответ и на четвертое