Река́ — природный водный поток (водоток[1]) значительных размеров с естественным течением по руслу (выработанному им естественному углублению) от истока вниз до устья[2] и питающийся за счёт поверхностного и подземного стока с его бассейна.
Реки являются составной частью гидрологического цикла. Вода в реке, как правило, собирается с поверхностных стоков, образующихся в результате атмосферных осадков с определённой площади, ограниченной водоразделом (бассейн реки), а также из других источников, например запасов подземных вод, влаги, хранящейся в естественном льду (в процессе таяния ледников) и снеговом покрове.
В местах естественных или искусственных препятствий течению реки появляются водохранилища (проточные озёра либо искусственные моря). Лимноло́гия (греч. λίμνε — озеро, λόγος — учение) или озерове́дение — раздел гидрологии, наука о физических, химических и биологических аспектах озёр и других пресных водоёмов, в том числе и водохранилищ. В свою очередь реки являются предметом одного из крупнейших разделов гидрологии суши — речной гидрологии или потамоло́гии (от др.-греч. ποταμός — река, λόγος — учение — буквально наука о реках), которая занимается изучением строения речных сетей, стока рек, морфометрией речных бассейнов и так далее. Как правило, реки прокладывают свой путь и текут по зонам наименьшего напряжения и сопротивления — по тектоническим разломам.
Издавна энергия быстрых рек и водопадов широко используются в хозяйственной деятельности человека в качестве источника возобновляемой энергии для работы водяных мельниц и турбин гидроэлектростанций.
Перед людством неодноразово виникали складні проблеми, часом і планетарного характеру. Повного мірою вони проявилися в останній чверті XX ст. і були зумовлені цілим
комплексом причин. Справді, ніколи раніше саме людство не зростало кількісно в 2,5 раза за життя лише одного покоління, нарощуючи тим самим силу
«демографічного пресу». Ніколи до цього людство не вступало в період НТР,
не досягало постіндустріальної стадії розвитку, не відкривало дороги в космос.
Ніколи раніше для його життєзабезпечення не було потрібно такої кількості
природних ресурсів, які повертаються в навколишнє середовище «відходами».
Ніколи до цього не виникало такої глобалізації світової економіки, такої єдиної світової інформаційної системи. Нарешті, ніколи раніше «холодна війна»
не підводила все людство так близько до межі самознищення.
Усе це привернуло увагу до глобальних проблем не тільки політики, а й науки.
Сам термін «глобалістика» увійшов у науковий обіг на рубежі 60-70-х років
XX ст., коли вийшли в світ перші доповіді Римського клубу. Галузь економічної
науки, яка витає ключові планетарні проблеми сучасності і майбутнього людської цивілізації, дістала назву глобалістика. У сферу інтересів цієї галузі науки входять проблеми світового характеру, які або зачіпають інтереси широкого
кола держав чи навіть усього світового співтовариства, або ж ті, що потребують
рішучих дій на основі колективних зусиль з метою усунення загальної загрози
чи запобігання регресу в умовах життя людей. У цей час сформувалося і саме
поняття -«глобальні проблеми*. Глобальними проблемами називають такі, що,
по-перше, стосуються всього людства, усіх країн, народів і соціальних верств;
по-друге, призводять до значних економічних і соціальних втрат, а у випадку
загострення можуть загрожувати існуванню людської цивілізації; по-третє, потребують для вирішення співпраці в загальнопланетарному масштабі та спільних дій усіх урядів і народів.
Суть глобалізації полягає в різкому розширенні й ускладненні взаємозв’язків
і взаємозалежностей як між державами, так і між окремими людьми. З позицій
політичної географії це означає певну зміну ролі державних кордонів, бар’єрна
функція яких з посиленням глобалізації зменшується.
ф Глобалізація, м'форми. Розрізняють три форми глобалізації: економі
Река́ — природный водный поток (водоток[1]) значительных размеров с естественным течением по руслу (выработанному им естественному углублению) от истока вниз до устья[2] и питающийся за счёт поверхностного и подземного стока с его бассейна.
Реки являются составной частью гидрологического цикла. Вода в реке, как правило, собирается с поверхностных стоков, образующихся в результате атмосферных осадков с определённой площади, ограниченной водоразделом (бассейн реки), а также из других источников, например запасов подземных вод, влаги, хранящейся в естественном льду (в процессе таяния ледников) и снеговом покрове.
В местах естественных или искусственных препятствий течению реки появляются водохранилища (проточные озёра либо искусственные моря). Лимноло́гия (греч. λίμνε — озеро, λόγος — учение) или озерове́дение — раздел гидрологии, наука о физических, химических и биологических аспектах озёр и других пресных водоёмов, в том числе и водохранилищ. В свою очередь реки являются предметом одного из крупнейших разделов гидрологии суши — речной гидрологии или потамоло́гии (от др.-греч. ποταμός — река, λόγος — учение — буквально наука о реках), которая занимается изучением строения речных сетей, стока рек, морфометрией речных бассейнов и так далее. Как правило, реки прокладывают свой путь и текут по зонам наименьшего напряжения и сопротивления — по тектоническим разломам.
Издавна энергия быстрых рек и водопадов широко используются в хозяйственной деятельности человека в качестве источника возобновляемой энергии для работы водяных мельниц и турбин гидроэлектростанций.
Перед людством неодноразово виникали складні проблеми, часом і планетарного характеру. Повного мірою вони проявилися в останній чверті XX ст. і були зумовлені цілим
комплексом причин. Справді, ніколи раніше саме людство не зростало кількісно в 2,5 раза за життя лише одного покоління, нарощуючи тим самим силу
«демографічного пресу». Ніколи до цього людство не вступало в період НТР,
не досягало постіндустріальної стадії розвитку, не відкривало дороги в космос.
Ніколи раніше для його життєзабезпечення не було потрібно такої кількості
природних ресурсів, які повертаються в навколишнє середовище «відходами».
Ніколи до цього не виникало такої глобалізації світової економіки, такої єдиної світової інформаційної системи. Нарешті, ніколи раніше «холодна війна»
не підводила все людство так близько до межі самознищення.
Усе це привернуло увагу до глобальних проблем не тільки політики, а й науки.
Сам термін «глобалістика» увійшов у науковий обіг на рубежі 60-70-х років
XX ст., коли вийшли в світ перші доповіді Римського клубу. Галузь економічної
науки, яка витає ключові планетарні проблеми сучасності і майбутнього людської цивілізації, дістала назву глобалістика. У сферу інтересів цієї галузі науки входять проблеми світового характеру, які або зачіпають інтереси широкого
кола держав чи навіть усього світового співтовариства, або ж ті, що потребують
рішучих дій на основі колективних зусиль з метою усунення загальної загрози
чи запобігання регресу в умовах життя людей. У цей час сформувалося і саме
поняття -«глобальні проблеми*. Глобальними проблемами називають такі, що,
по-перше, стосуються всього людства, усіх країн, народів і соціальних верств;
по-друге, призводять до значних економічних і соціальних втрат, а у випадку
загострення можуть загрожувати існуванню людської цивілізації; по-третє, потребують для вирішення співпраці в загальнопланетарному масштабі та спільних дій усіх урядів і народів.
Суть глобалізації полягає в різкому розширенні й ускладненні взаємозв’язків
і взаємозалежностей як між державами, так і між окремими людьми. З позицій
політичної географії це означає певну зміну ролі державних кордонів, бар’єрна
функція яких з посиленням глобалізації зменшується.
ф Глобалізація, м'форми. Розрізняють три форми глобалізації: економі