висотна поясність альп. альпи розташовані в межах помірного поясу. на їх південних схилах випадає багато опадів – до 3 000 мм за рік. нижній пояс до висоти 1 000 м утворюють широколисті ліси з дуба, каштана, граба, ясена, бука. вище ростуть мішані ліси з бука і ялиці, які з висотою змінюються на хвойні ліси, де крім ялиці ростуть ялина, модрина, сосна.
вище росту дерев у горах заважають сильні вітри, різкі коливання температури повітря та короткий теплий сезон. тому на висотах понад 2 000 м розташовані ійські луки. в їх рослинному покриві переважають високі багаторічні трави. серед них трапляються заростіялівцю та рододендрона, який має великі яскраві квіти червоного, лілового, жовтого чи білого кольорів. поширені криволісся з гірської сосни, гілки якої притиснуті вітрами до землі. над ійськими розташовуються альпійські луки – пояс низькорослих трав, що мають яскраві квіти. ще вище в холодному кліматі можуть вижити тільки мохи і лишайники на скелястих виступах. на межі зі сніговою лінією росте едельвейс – трав’яниста рослина, яка має красиві сніжно-білі квіти у вигляді багатопроменевої зірки. за здатність витримувати високогірний холод і люті вітри ця рослина вважається символом мужності і стійкості. на висоті 3 000 м за сніговою лінією лежитьпояс снігів і льодовиків.
гірські хребти альп стали прихистком для багатьох тварин, витіснених людиною з рівнин і низькогірних районів. багато з них узимку мешкають у лісову поясі, а влітку піднімаються вище на високогірні луки. скелясті схили легко долають серна та гірський козел. до гірських умов пристосувався бабак. багато птахів – ворона, галка, ластівка, синиця, дятел. у гірських струмках багато риби, серед якої найбільше цінується форель.
нижній пояс альп найбільш населений, тому його природна рослинність значною мірою змінена. його навіть називають культурним поясом. високогірні луки використовуються як пасовища для худоби. альпи –найбільш відвідувані численними туристами, мисливцями, спортсменами гори землі. тому господарство багатьох альпійських країн базується на туризмі і спорті. це завдає певної шкоди гірській природі. для її збереження відновлюють ліси, тваринний світ, створюють заповідники. одним з найбільших є гран-парадізо в італії.
висотна поясність гімалаїв. у гімалаях – найвищих горах світу – через їх ічне розташування в субекваторіальному й тропічному поясах та грандіозну висоту спостерігається планетарний максимум висотної поясності. це означає, що піднімаючись південними схилами від підніжжя до вершин, можна побувати в усіх природних зонах світу: від вологих субекваторіальних лісів до високогірної тундри.
так, біля підніжжя, там де рівнина переходить у передгір’я, тягнеться пояс субекваторіальних вічнозелених болотистих джунглів – тераїв. у цьому поясі ростуть пальми, мімоза, банан, перевиті ліанами. трави сягають заввишки 5 м. у густих заростях водяться такі великі тварини, як слони, носороги, буйволи. у лісі багато мавп. із хижаків водяться тигр і леопард. колись у тераях були поширені озера і болота, що кишіли малярійними комарами. нині вони здебільшого осушені.
вище джунглів до висоти 1 200 м розташовується пояс вічнозелених тропічних лісів, де ростуть салове дерево, деревовидні папороті, бамбук і численні ліани. його змінює пояс субтропічних лісів з вічнозелених (сосна, дуб) і листопадних (магнолія, клен, каштан) дерев. на висотах вище 2 000 м панують широколисті ліси помірного поясу з дуба, клена, каштана, які переходять у хвойні ліси із сріблястої ялиці, гімалайської ялини, модрини. підлісок утворюють густі зарості рододендронів. верхня межа лісу проходить на висоті 3 500 м.
вище ліси розріджуються і змінюються ійським поясом з високотравними луками і чагарниками з ялівцю та рододендрона. над ними розташовуються альпійські луки, де примули, анемони, маки утворюють барвисті трав’яні килими. на відмітках 5 500 – 6 000 м проходить снігова лінія, за якою – пояс вічних снігів і льодовиків.. отже, жодні гори світу не мають таких колосальних контрастів ландшафтів, як гімалаї.
у гімалаях у верхніх поясах зустрічається чорний гімалайський ведмідь, який на відміну від бурого ведмедя має на грудях на чорному хутрі білу пляму у вигляді літери v. до висоти 5 000 м піднімається сніжний барс, який має дуже гарне пухнасте хутро. у високогір’ях водиться як, густа і довга вовна якого дозволяє витримувати сильний холод. мускусні олені (кабарги), дикі гірські барани й кози здатні долати скелясті стрімкі уступи. повсюдно поширені гризуни, особливо підкоришники. багато птахів, серед яких фазан данфе, дикий індик улар.
найбільш освоєними людиною є передгір’я і середня смуга південних схилів гімалаїв, які найсприятливіші для життя. там розташовані поселення, прокладені дороги. в долинах вирощують рис, а на схилах цитрусові і чайний кущ. у високогір’ях розводять овець і яків ( вище за 4 500 м постійного населення вже немає.
Се́веро-Восто́чная Сиби́рь расположена на крайнем северо-востоке Евразии на стыке трёх литосферных плит — Евразийской, Северо-Американской и Тихоокеанской, что определило исключительно сложный рельеф территории. К тому же в течение длительной геологической истории здесь неоднократно происходили кардинальные перестройки текто- и морфогенеза.
Если принять, что территория Северо-Восточной Сибири соответствует позднемезозойской Верхояно-Чукотской складчато-покровной области, то её границами служат: на западе — долины Лены и нижнего течения Алдана, откуда, пересекая Джугджур граница выходит к Охотскому морю; на юго-востоке граница проходит по низменности от устья Анадыря до устья Пенжины; на севере — моря Северного Ледовитого океана; на юге и востоке — моря Тихого океана. Некоторые географы не включают в состав Северо-Восточной Сибири тихоокеанское побережье, проводя границу по водоразделу рек бассейнов Северного Ледовитого и Тихого океанов.
В докембрии и палеозое на этой территории появились срединные массивы в виде отдельных микроконтинентов (Колымо-Омолонский и др.), которые во время мезозойской складчатости были вплетены в кружева складчатых гор. В конце мезозоя территория испытала пенепленизацию. В это время здесь был ровный тёплый климат с хвойно-широколиственными лесами, а по суше на месте Берингова пролива сюда проникала североамериканская флора.
висотна поясність альп. альпи розташовані в межах помірного поясу. на їх південних схилах випадає багато опадів – до 3 000 мм за рік. нижній пояс до висоти 1 000 м утворюють широколисті ліси з дуба, каштана, граба, ясена, бука. вище ростуть мішані ліси з бука і ялиці, які з висотою змінюються на хвойні ліси, де крім ялиці ростуть ялина, модрина, сосна.
вище росту дерев у горах заважають сильні вітри, різкі коливання температури повітря та короткий теплий сезон. тому на висотах понад 2 000 м розташовані ійські луки. в їх рослинному покриві переважають високі багаторічні трави. серед них трапляються заростіялівцю та рододендрона, який має великі яскраві квіти червоного, лілового, жовтого чи білого кольорів. поширені криволісся з гірської сосни, гілки якої притиснуті вітрами до землі. над ійськими розташовуються альпійські луки – пояс низькорослих трав, що мають яскраві квіти. ще вище в холодному кліматі можуть вижити тільки мохи і лишайники на скелястих виступах. на межі зі сніговою лінією росте едельвейс – трав’яниста рослина, яка має красиві сніжно-білі квіти у вигляді багатопроменевої зірки. за здатність витримувати високогірний холод і люті вітри ця рослина вважається символом мужності і стійкості. на висоті 3 000 м за сніговою лінією лежитьпояс снігів і льодовиків.
гірські хребти альп стали прихистком для багатьох тварин, витіснених людиною з рівнин і низькогірних районів. багато з них узимку мешкають у лісову поясі, а влітку піднімаються вище на високогірні луки. скелясті схили легко долають серна та гірський козел. до гірських умов пристосувався бабак. багато птахів – ворона, галка, ластівка, синиця, дятел. у гірських струмках багато риби, серед якої найбільше цінується форель.
нижній пояс альп найбільш населений, тому його природна рослинність значною мірою змінена. його навіть називають культурним поясом. високогірні луки використовуються як пасовища для худоби. альпи –найбільш відвідувані численними туристами, мисливцями, спортсменами гори землі. тому господарство багатьох альпійських країн базується на туризмі і спорті. це завдає певної шкоди гірській природі. для її збереження відновлюють ліси, тваринний світ, створюють заповідники. одним з найбільших є гран-парадізо в італії.
висотна поясність гімалаїв. у гімалаях – найвищих горах світу – через їх ічне розташування в субекваторіальному й тропічному поясах та грандіозну висоту спостерігається планетарний максимум висотної поясності. це означає, що піднімаючись південними схилами від підніжжя до вершин, можна побувати в усіх природних зонах світу: від вологих субекваторіальних лісів до високогірної тундри.
так, біля підніжжя, там де рівнина переходить у передгір’я, тягнеться пояс субекваторіальних вічнозелених болотистих джунглів – тераїв. у цьому поясі ростуть пальми, мімоза, банан, перевиті ліанами. трави сягають заввишки 5 м. у густих заростях водяться такі великі тварини, як слони, носороги, буйволи. у лісі багато мавп. із хижаків водяться тигр і леопард. колись у тераях були поширені озера і болота, що кишіли малярійними комарами. нині вони здебільшого осушені.
вище джунглів до висоти 1 200 м розташовується пояс вічнозелених тропічних лісів, де ростуть салове дерево, деревовидні папороті, бамбук і численні ліани. його змінює пояс субтропічних лісів з вічнозелених (сосна, дуб) і листопадних (магнолія, клен, каштан) дерев. на висотах вище 2 000 м панують широколисті ліси помірного поясу з дуба, клена, каштана, які переходять у хвойні ліси із сріблястої ялиці, гімалайської ялини, модрини. підлісок утворюють густі зарості рододендронів. верхня межа лісу проходить на висоті 3 500 м.
вище ліси розріджуються і змінюються ійським поясом з високотравними луками і чагарниками з ялівцю та рододендрона. над ними розташовуються альпійські луки, де примули, анемони, маки утворюють барвисті трав’яні килими. на відмітках 5 500 – 6 000 м проходить снігова лінія, за якою – пояс вічних снігів і льодовиків.. отже, жодні гори світу не мають таких колосальних контрастів ландшафтів, як гімалаї.
у гімалаях у верхніх поясах зустрічається чорний гімалайський ведмідь, який на відміну від бурого ведмедя має на грудях на чорному хутрі білу пляму у вигляді літери v. до висоти 5 000 м піднімається сніжний барс, який має дуже гарне пухнасте хутро. у високогір’ях водиться як, густа і довга вовна якого дозволяє витримувати сильний холод. мускусні олені (кабарги), дикі гірські барани й кози здатні долати скелясті стрімкі уступи. повсюдно поширені гризуни, особливо підкоришники. багато птахів, серед яких фазан данфе, дикий індик улар.
найбільш освоєними людиною є передгір’я і середня смуга південних схилів гімалаїв, які найсприятливіші для життя. там розташовані поселення, прокладені дороги. в долинах вирощують рис, а на схилах цитрусові і чайний кущ. у високогір’ях розводять овець і яків ( вище за 4 500 м постійного населення вже немає.
Се́веро-Восто́чная Сиби́рь расположена на крайнем северо-востоке Евразии на стыке трёх литосферных плит — Евразийской, Северо-Американской и Тихоокеанской, что определило исключительно сложный рельеф территории. К тому же в течение длительной геологической истории здесь неоднократно происходили кардинальные перестройки текто- и морфогенеза.
Если принять, что территория Северо-Восточной Сибири соответствует позднемезозойской Верхояно-Чукотской складчато-покровной области, то её границами служат: на западе — долины Лены и нижнего течения Алдана, откуда, пересекая Джугджур граница выходит к Охотскому морю; на юго-востоке граница проходит по низменности от устья Анадыря до устья Пенжины; на севере — моря Северного Ледовитого океана; на юге и востоке — моря Тихого океана. Некоторые географы не включают в состав Северо-Восточной Сибири тихоокеанское побережье, проводя границу по водоразделу рек бассейнов Северного Ледовитого и Тихого океанов.
В докембрии и палеозое на этой территории появились срединные массивы в виде отдельных микроконтинентов (Колымо-Омолонский и др.), которые во время мезозойской складчатости были вплетены в кружева складчатых гор. В конце мезозоя территория испытала пенепленизацию. В это время здесь был ровный тёплый климат с хвойно-широколиственными лесами, а по суше на месте Берингова пролива сюда проникала североамериканская флора.
Объяснение:
Надеюсь