Першими українськими поселенцями в Канаді були Іван Пилипів та Василь Єленяк, родом із села Небилів (Австро-Угорщина, нині Рожнятівський район, Івано-Франківська область), де їм нині встановлено пам'ятник, які прибули до Канади у 1891 році та сприяли переселенню кількох сімей у 1892 році. Пилипів заснував поселення Една — Стар (провінція Альберта-найперше і найбільше групове поселення українців у Канаді. Ініціатором масової міграції українців до Канади вважається доктор Йосип Олеськів[uk], який стимулював та популяризував еміграцію до Канади із Західної України, а також Галичини та Буковини наприкінці 1890-х років.
Перші українські Іммігранти в Канаді були в основному землепашцями: вони селилися цілими спільнотами на цілині в преріях Альберти, Саскачевану і Манітоби. Хоча прерії Канади часто порівнюють з українськими степами, це не зовсім вірно, оскільки, по-перше, ні Галичина, ні Буковина, на відміну від Наддніпрянської України, не були степовим краєм, а скоріше-гірським і лісовим Прикарпаттям чи горбистою Волинню, по-друге, клімат у Канаді був набагато суворішим. Українці селилися в лісових районах ближче до Едмонтону і Вінніпегу, а не в більш південних степових зонах. Канадці Альберти досі жартують, що життя на південь від Едмонтона їм нецікава, так як там не Росте калина. Тепер район на північ і північний захід від Едмонтона провінцією Альберта визнаний екомузеєм Калина-Кантрі. Одним із стимулів до еміграції служила відсутність податків в Канаді і наявність високих поборів в Австро-Угорщині. До того ж багатьом українцям подобалася ідея селитися в глухих віддалених регіонах, де вони утворювали компактні україномовні громади і не асимілювалися до середини XX століття. Можливість селитися разом з рідними і близькими, організовувати культурні спільноти і зберігати в деякій мірі свою мову полегшувало адаптацію.
З початком Першої світової війни з 1914 по 1918 рік всі не натуралізовані в британському домініоні Канада українці — піддані Австро-Угорщини — були депортовані в концтабори[4].
Після Першої світової війни сільський уклад життя вже стає менш популярним серед західно-українських іммігрантів і більшість з них прямують жити у великі міста і промислові центри на сході країни (Монреаль і Торонто). Незважаючи на те, що зараз у східній Канаді українців проживає більше, ніж у Західній, їх концентрація, а відповідно і культурно-політична вага незрівнянно вище на заході країни.
Першими українськими поселенцями в Канаді були Іван Пилипів та Василь Єленяк, родом із села Небилів (Австро-Угорщина, нині Рожнятівський район, Івано-Франківська область), де їм нині встановлено пам'ятник, які прибули до Канади у 1891 році та сприяли переселенню кількох сімей у 1892 році. Пилипів заснував поселення Една — Стар (провінція Альберта-найперше і найбільше групове поселення українців у Канаді. Ініціатором масової міграції українців до Канади вважається доктор Йосип Олеськів[uk], який стимулював та популяризував еміграцію до Канади із Західної України, а також Галичини та Буковини наприкінці 1890-х років.
Перші українські Іммігранти в Канаді були в основному землепашцями: вони селилися цілими спільнотами на цілині в преріях Альберти, Саскачевану і Манітоби. Хоча прерії Канади часто порівнюють з українськими степами, це не зовсім вірно, оскільки, по-перше, ні Галичина, ні Буковина, на відміну від Наддніпрянської України, не були степовим краєм, а скоріше-гірським і лісовим Прикарпаттям чи горбистою Волинню, по-друге, клімат у Канаді був набагато суворішим. Українці селилися в лісових районах ближче до Едмонтону і Вінніпегу, а не в більш південних степових зонах. Канадці Альберти досі жартують, що життя на південь від Едмонтона їм нецікава, так як там не Росте калина. Тепер район на північ і північний захід від Едмонтона провінцією Альберта визнаний екомузеєм Калина-Кантрі. Одним із стимулів до еміграції служила відсутність податків в Канаді і наявність високих поборів в Австро-Угорщині. До того ж багатьом українцям подобалася ідея селитися в глухих віддалених регіонах, де вони утворювали компактні україномовні громади і не асимілювалися до середини XX століття. Можливість селитися разом з рідними і близькими, організовувати культурні спільноти і зберігати в деякій мірі свою мову полегшувало адаптацію.
З початком Першої світової війни з 1914 по 1918 рік всі не натуралізовані в британському домініоні Канада українці — піддані Австро-Угорщини — були депортовані в концтабори[4].
Після Першої світової війни сільський уклад життя вже стає менш популярним серед західно-українських іммігрантів і більшість з них прямують жити у великі міста і промислові центри на сході країни (Монреаль і Торонто). Незважаючи на те, що зараз у східній Канаді українців проживає більше, ніж у Західній, їх концентрація, а відповідно і культурно-політична вага незрівнянно вище на заході країни.
Объяснение: Історія переселення