Чому дорівнює атмосферний тисв на вершині гори висотою 2 км, якщо у підніжжя він складає 760 мм рт.ст.​

Географія ґрунтів одночасно вивчає закономірності просторових змін ґрунтів і причини цих змін. Причинами просторо­вих змін ґрунтів є просторові зміни факторів ґрунтоутворення (клі­мату, ґрунтоутворюючих порід, рельєфу, рослинності і тваринного світу, діяльності людини, тривалості ґрунтоутворення тощо). Отже, закономірності географічного поширення ґрунтів є результатом складної взаємодії всіх факторів ґрунтоутворення.Основними законами географії ґрунтів є: 1) закон горизонталь­ної зональності; 2) закон вертикальної зональності; 3) закон фаціальності ґрунтів; 4) закон аналогічних топографічних рядів (зо­нальних типів ґрунтових комбінацій).Закон горизонтальної зональності сформулював В. В. Докуча­єв у праці «К ученню о зонах природи» (1899). Згідно з цим зако­ном основні типи ґрунтів поширені на поверхні континентів земної кулі широкими смугами (зонами), які послідовно змінюють одна одну відповідно до зміни клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. Цей закон проявляється в наявності на земній поверхні ґрунтово-біокліматичних поясів, які перетинають конти­ненти. В Північній півкулі виділяють п'ять широтних ґрунтово-біо­кліматичних поясів: полярний, бореальний, суббореальняй, субтро­пічний і тропічний. Для кожного поясу характерні свої ряди типів ґрунтів, які не зустрічаються в інших поясах.Закон вертикальної зональності також відкрив В. В. Докуча­єв, вивчаючи ґрунтовий покрив Кавказу. В гірських системах про­стежується послідовна зміна типів ґрунтів у міру наростання абсо­лютної висоти від підніжжя гір до їх вершин у зв'язку зі зміною клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. Склад ґрунтових зон в гірських країнах в основному аналогічний складу зон на рівнині.Закон фаціальності ґрунтів обґрунтували Л. І. Просолов ї І. П. Герасимов. Суть його полягає в тому, що місцеві провінціальні (фаціальні) особливості клімату зумовлюють появу специфічних місцевих ознак ґрунтів і навіть формування інших типів. Така різ­номанітність зумовлена неоднаковою континентальністю клімату, неоднаковим сезонним розподілом опадів тощо.Закон аналогічних топографічних рядів (вчення про зональні ґрунтові комбінації) остаточно сформулювали при проведенні ве­ликомасштабних ґрунтово-картографічних досліджень для потреб землевпорядкування. Основи його було закладено в працях В. В. Докучаєва, М. М. Сибірцева, Г. М. Висоцького, М. О. Дімо, С. О. Захарова, С. С. Неуструєва та інших вчених. Суть його в то­му, що поширення ґрунтів на великих територіях (в межах зон) зу­мовлене переважно впливом рельєфу, ґрунтоутворюючими порода­ми та іншими місцевими умовами ґрунтоутворення. У всіх зонах ця закономірність має аналогічний характер: на підвищених елемен­тах залягають автоморфні, генетично самостійні ґрунти, яким влас­тива акумуляція малорухомих речовин; на понижених елементах рельєфу формуються генетично підпорядковані ґрунти (гідроморфні), які акумулюють в своїх горизонтах рухомі продукти ґрунтоут­ворення; на схилах залягають перехідні ґрунти. В наш час вивчен­ня топографічних закономірностей поширення ґрунтів виділилось в окремий напрям географії ґрунтів під назвою вчення про структуру ґрунтового покриву (В. М. Фрідлянд, 1923)

1) Правила и законы одни они указаны в правовом ведомстве где и нужно всё учитывать! Учёные чаще всего сотрудничают с экологами, поэтому у них такое мнение. Культурный ландшафт должен быть представлен в первую очередь для людей компактное и в тоже время просторное пространство должно быть, а так же там могут находить площадки для детей и пенсионеров, парки, сады, аллеи по которым можно спокойно гулять и не слушать шум машин, и для спортсменов велосипедистов, лыжников и многое другое.
2) с этим утверждение я согласна есть только не большие ландшафты земли до которых человеку сложно добрать и он там ещё не успел ничего сделать. например та же Антарктида или Антарктика всю полностью каждый сантиметр этих материков ещё не обошёл не один человек!