Так само як і Євразія, Північна Америка має чотири з шести світових грунтово-біокліматичних поясів, з яких арктичний і бореальннй охоплюють північну, найбільш розширену частину континенту (до 50°пн.ш.). Далі на південь широтна зональність гається в Північній Америці лише на схід від Міссісіпі. У центральній частині континенту грунтові зони мають меридіональне простягання. Від Міссісіпі на захід одна одну змінюють такі зони: бурих лісових грунтів і субтропічних червоноземів, чорноземновидних грунтів прерій, чорноземів, каштанових грунтів і сіро-бурих пустинних грунтів і сіроземів. В областях внутрішніх плато Кордільєр трапляються великі масиви розвіюваних пісків і солончаків. Арктичний пояс охоплює острови Канадського Арктичного архіпелагу і тундрову зону на півночі континенту. У межах острівної частини добре виявлена підзона арктичної тундри. Більша частина островів Канадського Арктичного архіпелагу являє собою полярну й арктичну полігональну тундру з типовими для неї дерново-тундровими грунтами, які чергуються з широкими просторами, вкритими льодом, і кам'янистими осипами. Тундрові грунти характеризуються малою потужністю, низькими температурами, надмірною вологістю та оглеєністю. На континенті тундрова зона, маючи широтне простягання, представлена підзоною тундри з типовими тундрово-глейовими грунтами і підзоною, лісотундри. У внутрішніх, найбільш сухих, частинах континенту південна межа тундри займає найбільш північне положення. Так, у районі басейну річки Маккензі вона проходить на широті 68–69°; у напрямі до узбереж Тихого і Атлантичного океанів південна межа тундри значно зміщується на південь. Наприклад, східне узбережжя Аляски зайняте тундрою на широті 54–55°, а на сході – в північній частині півострова Лабрадор вона досягає широти 52–53°. На південь, під хвойними лісами, тягнеться зона підзолистих ґрунтів. Ця зона, як і тундрова, трохи зміщується на приокеанських узбережжях у південному напрямі, її західна частина має гірський характер. Південна межа зони підзолистих грунтів по тихоокеанському узбережжі спускається до 48–49°, а по атлантичному – до 45-46°. У внутрішніх частинах континенту – в штатах Альберта, Саскачеван – межа зони підзолистих грунтів проходить на широті 54-55°. Займаючи величезні простори Північної Америки, зона підзолистих грунтів у свою чергу поділяється на три підзони: глеєво-підзолистих, типових підзолистих і дерново-підзолистих грунтів. Підзолисто-глеєві грунти охоплюють майже всю північно-західну частину басейну річки Маккензі, північну частину штату Манітоба, Онтаріо і західну частину півострова Лабрадор. У цих районах близько від поверхні знаходиться багаторічна мерзлота, яка погіршує водопроникність грунтів і посилює їх заболоченість. Ось чому тут помітне чергування масивів глеєво-підзолистих грунтів з великими болотними просторами, де переважають торфово-болотні грунти. Підзона типових підзолистих грунтів займає більшу частину Канадського щита – басейн р. Саскачеван, південну частину штату Манітоба та південну частину штату Онтаріо, що прилягає до Великих озер. Підзолисті грунти кислі, бідні на гумус. Підзона дерново-підзолистих грунтів, яка розширюється в східному напрямі, в ландшафтному відношенні збігається з підзоною мішаних лісів. Ця зона найбільш освоєна. На південь від 50° пн. ш. і на схід від Міссісіпі у так званій Приатлантичній провінції також помітна широтна зональність грунтів. Тут підзолисті грунти на південь змінюються бурими лісовими, які в свою чергу поступаються місцем субтропічним жовтоземам і червоноземам. Зона субтропічних чорноземів і жовтоземів (північна межа їх 35–37°, південна – 25–26°). Червоноземи займають переважно підвищені і краще дреновані частини рельєфу, де нема застою води. Низинні морські узбережжя і долини зниження зайняті переважно жовтоземами. Особливо поширені жовтоземи на півострові Флоріда. подойдёт?
Далі на південь широтна зональність гається в Північній Америці лише на схід від Міссісіпі. У центральній частині континенту грунтові зони мають меридіональне простягання. Від Міссісіпі на захід одна одну змінюють такі зони: бурих лісових грунтів і субтропічних червоноземів, чорноземновидних грунтів прерій, чорноземів, каштанових грунтів і сіро-бурих пустинних грунтів і сіроземів. В областях внутрішніх плато Кордільєр трапляються великі масиви розвіюваних пісків і солончаків.
Арктичний пояс охоплює острови Канадського Арктичного архіпелагу і тундрову зону на півночі континенту.
У межах острівної частини добре виявлена підзона арктичної тундри. Більша частина островів Канадського Арктичного архіпелагу являє собою полярну й арктичну полігональну тундру з типовими для неї дерново-тундровими грунтами, які чергуються з широкими просторами, вкритими льодом, і кам'янистими осипами.
Тундрові грунти характеризуються малою потужністю, низькими температурами, надмірною вологістю та оглеєністю.
На континенті тундрова зона, маючи широтне простягання, представлена підзоною тундри з типовими тундрово-глейовими грунтами і підзоною, лісотундри. У внутрішніх, найбільш сухих, частинах континенту південна межа тундри займає найбільш північне положення. Так, у районі басейну річки Маккензі вона проходить на широті 68–69°; у напрямі до узбереж Тихого і Атлантичного океанів південна межа тундри значно зміщується на південь. Наприклад, східне узбережжя Аляски зайняте тундрою на широті 54–55°, а на сході – в північній частині півострова Лабрадор вона досягає широти 52–53°.
На південь, під хвойними лісами, тягнеться зона підзолистих ґрунтів. Ця зона, як і тундрова, трохи зміщується на приокеанських узбережжях у південному напрямі, її західна частина має гірський характер.
Південна межа зони підзолистих грунтів по тихоокеанському узбережжі спускається до 48–49°, а по атлантичному – до 45-46°. У внутрішніх частинах континенту – в штатах Альберта, Саскачеван – межа зони підзолистих грунтів проходить на широті 54-55°.
Займаючи величезні простори Північної Америки, зона підзолистих грунтів у свою чергу поділяється на три підзони: глеєво-підзолистих, типових підзолистих і дерново-підзолистих грунтів.
Підзолисто-глеєві грунти охоплюють майже всю північно-західну частину басейну річки Маккензі, північну частину штату Манітоба, Онтаріо і західну частину півострова Лабрадор. У цих районах близько від поверхні знаходиться багаторічна мерзлота, яка погіршує водопроникність грунтів і посилює їх заболоченість. Ось чому тут помітне чергування масивів глеєво-підзолистих грунтів з великими болотними просторами, де переважають торфово-болотні грунти.
Підзона типових підзолистих грунтів займає більшу частину Канадського щита – басейн р. Саскачеван, південну частину штату Манітоба та південну частину штату Онтаріо, що прилягає до Великих озер. Підзолисті грунти кислі, бідні на гумус.
Підзона дерново-підзолистих грунтів, яка розширюється в східному напрямі, в ландшафтному відношенні збігається з підзоною мішаних лісів. Ця зона найбільш освоєна.
На південь від 50° пн. ш. і на схід від Міссісіпі у так званій Приатлантичній провінції також помітна широтна зональність грунтів. Тут підзолисті грунти на південь змінюються бурими лісовими, які в свою чергу поступаються місцем субтропічним жовтоземам і червоноземам.
Зона субтропічних чорноземів і жовтоземів (північна межа їх 35–37°, південна – 25–26°). Червоноземи займають переважно підвищені і краще дреновані частини рельєфу, де нема застою води. Низинні морські узбережжя і долини зниження зайняті переважно жовтоземами. Особливо поширені жовтоземи на півострові Флоріда.
подойдёт?