Болотные почвы, в основном низинные и переходные, занимают 5 % территории, пойменные — 4,5 %, черноземные — 0,9 %. Самые благоприятные для земледелия чернозёмы и серые лесные почвы, они же лучше всего освоены людьми.
В настоящее время в почвенном покрове Москвы начали распространяться так называемый урбанозёмы — почвы с неправильным строением профиля, несогласованным залеганием горизонтов, присутствием антропогенных горизонтов с высокой загрязнённостью тяжёлыми металлами и органическими веществами, строительных и бытовых отбросов.
Толщина антропогенно-преобразованного покрова составляет от пары сантиметров до одного и более метра. Характерно уменьшение мощности прогумусированной части почв до 2—4 см. Озеленённость городских почв находится на среднем-высоком уровне и составляет более 40 %, будучи стабильной на протяжении последних лет[3].
Запечатанность почвенного покрова Москвы находится на высоком уровне. По данным исследования за 2008 год, средняя и низкая запечатанность городских почв находится на уровне 50 %. Наибольший процент запечатанности (60 и 70 %) характерен для территорий жилой застройки на ул. Инженерная, Крондштадтском и Осеннем бульварах, минимальный (нулевой) в парковой и лесопарковой зоне (Нескучный сад, Коломенское, Братцево). До 30—40 % площади жилых застроенных зон занимают почвы, запечатанные асфальтом[4].
Первоначальный почвенный покров на территории Москвы составляли преимущественно дерново-подзолистые почвы. Значительные площади занимали массивы болотных почв. С годами в результате длительной антропогенной деятельности почвы изменили строение, состав, режим функционирования, водно-физические и химические свойства. Прекращению развития природных почвообразовательных процессов интенсивное строительство, срезка грунтов при вертикальной планировке, укладка асфальта и пр.
Создание искусственных почв происходит главным образом за счет насыпных грунтов при создании парков, скверов, бульваров и пр.
Москва является территорией экологического бедствия. В атмосферу в год выбрасывается более 1,1 млн. тонн вредных веществ, а на одного жителя[en] приходится до 120 кг вредных веществ. Основные источники загрязнения воздуха — автотранспорт (около 90%) и промышленные предприятия.
Поверхностные воды Москвы относятся по качеству к грязным и очень грязным. К самым загрязненным рекам относятся Яуза, Филька, Пресня, Котловка.
Инженерно-геологическая и гидрологическая обстановка в Москве чрезвычайно сложная. Особенно распространено разрушение водорастворимых пород и активизация карстового процесса. По экспертной оценке, проявление карстовых процессов и появление воронок и провалов возможно на 15% городской территории. Опасны также оползни, которые локализуются по правому берегу реки Москвы в районе Троице-Лыкова, Кунцева-Филей, Воробьевых гор, Коломенского.
Радіоактивне забруднення. Вплив радіоактивного випромінювання на організм людини особливо небезпечний. За результатами експериментів на тваринах та вивчення наслідків опромінення людей під час атомних вибухів у Хіросімі та Нагасакі, а пізніше в Чорнобилі, було доведено, що гостра біологічна дія радіації проявляється у вигляді променевої хвороби і здатна призвести до смерті, до локальних уражень шкіри, кришталика ока, кісткового мозку. Нині захист організму людини та складової біосфери від радіоактивного опромінення у зв’язку зі зростаючим радіоактивним забрудненням планети став однією з найактуальніших проблем екологічної науки.
Шумове забруднення. Шум – одна з форм фізичного (хвильового) забруднення навколишнього середовища. Під шумом розуміють усі неприємні та небажані звуки чи їхню сукупність, які заважають нормально працювати, сприймати інформаційні звукові сигнали, відпочивати. Він виникає в наслідок стиснення і розрідження повітряних мас, тобто коливних змін тиску повітря. Розрізняють шум постійний, непостійний, коливний, переривчастий, імпульсний.
Загалом шум – це хаотичне нагромадження звуків різної частоти, сили, висоти, тривалості, які виходять за межі звукового комфорту. Нині добре відомо, що шуми шкідливо пливають на здоров’я людей, знижують їхню працездатність, викликають захворювання органів слуху (глухоту), ендокринної, нервової, серцево-судинної системи (гіпертонія). Фізіолого-біологічна адаптація людини до шуму практично неможлива, тому регулювання і обмеження шумового забруднення довкілля – важливий і обов’язковий захід.
Одиницею вимірювання шуму є Бел – відношення діючого значення звукового тиску до мінімального значення, котре сприймається вухом людини. На практиці використовується десята частина цієї фізичної одиниці – децибел (дБ).
Болотные почвы, в основном низинные и переходные, занимают 5 % территории, пойменные — 4,5 %, черноземные — 0,9 %. Самые благоприятные для земледелия чернозёмы и серые лесные почвы, они же лучше всего освоены людьми.
В настоящее время в почвенном покрове Москвы начали распространяться так называемый урбанозёмы — почвы с неправильным строением профиля, несогласованным залеганием горизонтов, присутствием антропогенных горизонтов с высокой загрязнённостью тяжёлыми металлами и органическими веществами, строительных и бытовых отбросов.
Толщина антропогенно-преобразованного покрова составляет от пары сантиметров до одного и более метра. Характерно уменьшение мощности прогумусированной части почв до 2—4 см. Озеленённость городских почв находится на среднем-высоком уровне и составляет более 40 %, будучи стабильной на протяжении последних лет[3].
Запечатанность почвенного покрова Москвы находится на высоком уровне. По данным исследования за 2008 год, средняя и низкая запечатанность городских почв находится на уровне 50 %. Наибольший процент запечатанности (60 и 70 %) характерен для территорий жилой застройки на ул. Инженерная, Крондштадтском и Осеннем бульварах, минимальный (нулевой) в парковой и лесопарковой зоне (Нескучный сад, Коломенское, Братцево). До 30—40 % площади жилых застроенных зон занимают почвы, запечатанные асфальтом[4].
Первоначальный почвенный покров на территории Москвы составляли преимущественно дерново-подзолистые почвы. Значительные площади занимали массивы болотных почв. С годами в результате длительной антропогенной деятельности почвы изменили строение, состав, режим функционирования, водно-физические и химические свойства. Прекращению развития природных почвообразовательных процессов интенсивное строительство, срезка грунтов при вертикальной планировке, укладка асфальта и пр.
Создание искусственных почв происходит главным образом за счет насыпных грунтов при создании парков, скверов, бульваров и пр.
Москва является территорией экологического бедствия. В атмосферу в год выбрасывается более 1,1 млн. тонн вредных веществ, а на одного жителя[en] приходится до 120 кг вредных веществ. Основные источники загрязнения воздуха — автотранспорт (около 90%) и промышленные предприятия.
Поверхностные воды Москвы относятся по качеству к грязным и очень грязным. К самым загрязненным рекам относятся Яуза, Филька, Пресня, Котловка.
Инженерно-геологическая и гидрологическая обстановка в Москве чрезвычайно сложная. Особенно распространено разрушение водорастворимых пород и активизация карстового процесса. По экспертной оценке, проявление карстовых процессов и появление воронок и провалов возможно на 15% городской территории. Опасны также оползни, которые локализуются по правому берегу реки Москвы в районе Троице-Лыкова, Кунцева-Филей, Воробьевых гор, Коломенского.
Объяснение:
Радіоактивне забруднення. Вплив радіоактивного випромінювання на організм людини особливо небезпечний. За результатами експериментів на тваринах та вивчення наслідків опромінення людей під час атомних вибухів у Хіросімі та Нагасакі, а пізніше в Чорнобилі, було доведено, що гостра біологічна дія радіації проявляється у вигляді променевої хвороби і здатна призвести до смерті, до локальних уражень шкіри, кришталика ока, кісткового мозку. Нині захист організму людини та складової біосфери від радіоактивного опромінення у зв’язку зі зростаючим радіоактивним забрудненням планети став однією з найактуальніших проблем екологічної науки.
Шумове забруднення. Шум – одна з форм фізичного (хвильового) забруднення навколишнього середовища. Під шумом розуміють усі неприємні та небажані звуки чи їхню сукупність, які заважають нормально працювати, сприймати інформаційні звукові сигнали, відпочивати. Він виникає в наслідок стиснення і розрідження повітряних мас, тобто коливних змін тиску повітря. Розрізняють шум постійний, непостійний, коливний, переривчастий, імпульсний.
Загалом шум – це хаотичне нагромадження звуків різної частоти, сили, висоти, тривалості, які виходять за межі звукового комфорту. Нині добре відомо, що шуми шкідливо пливають на здоров’я людей, знижують їхню працездатність, викликають захворювання органів слуху (глухоту), ендокринної, нервової, серцево-судинної системи (гіпертонія). Фізіолого-біологічна адаптація людини до шуму практично неможлива, тому регулювання і обмеження шумового забруднення довкілля – важливий і обов’язковий захід.
Одиницею вимірювання шуму є Бел – відношення діючого значення звукового тиску до мінімального значення, котре сприймається вухом людини. На практиці використовується десята частина цієї фізичної одиниці – децибел (дБ).