група країн цього типу налічує близько двох десятків держав, у них проживає 15 % населення планети. ці країни володіють величезними фінансовими ресурсами і на їх частку припадає 9/10 іноземних інвестицій, тобто довгострокових вкладень капіталу безпосередньо у підприємства промисловості, сільського господарства, торгівлі та інших галузей господарства зарубіжних країн. саме економічно розвинуті країни є членами організації економічного співтовариства і розвитку (оеср) і так званого паризького клубу, що контролює світовий фінансовий ринок.
основна закономірність цих країн — наявність високорозвинутого господарства, в якому поєднується діяльність держави і потужних угруповань національного та транснаціонального капіталу. особливо помітне місце серед них посі головні країни, або так звана «велика сімка». це — сша, японія, німеччина, франція, велика британія, італія та канада. на них припадає майже половина ввп та виробництва промислової продукції світу, більша частина оборотів світової зовнішньої торгівлі. для цих країн характерні такі риси: усі вони постіндустріальні або індустріальні; їх великі корпорації контролюють прямо або опосередковано основну частку продуктивних сил світового господарства; правлячі кола та капітал цих країн тримають у своїх руках реальні засоби контролю над світовими політичними та економічними процесами.
корпорація — це підприємство, діяльність якого базується на використанні акціонерного капіталу, тобто капіталу вкладників, за який вони цінні папери — акції цього підприємства. корпорації, сфера діяльності яких — весь світовий ринок, називають транснаціональними.
до решти країн цього типу належать малі промислово розвинуті країни європи: нідерланди, бельгія, швеція, швейцарія, фінляндія, норвегія, данія, австрія та інші, а також промислово розвинуті країни південної півкулі: австралія, нова зеландія, південно-африканська республіка.
Степная зона вместе с лесостепью – главная житница страны, область возделывания пшеницы, кукурузы, подсолнечника, проса, бахчевых культур, а на западе – промышленного садоводства и виноградарства. Земледелие в степной зоне сочетается с развитым животноводством (крупный рогатый скот, коневодство, овцеводство и птицеводство). На западе зоны освоение земель под пашню можно считать законченным: распаханность территории достигла здесь 70-80%. В Казахстане и Сибири процент распаханности намного ниже. И хотя здесь еще не все земельные фонды, пригодные для распашки, исчерпаны, процент распаханности казахских и сибирских степей останется и дальше более низким по сравнению с европейскими степями вследствие повышенной засоленности и каменистости почв.
Резервы пахотных земель в степной зоне незначительны. В северной, черноземной подзоне они составляют около 1,5 млн. га (освоение солонцеватых черноземов, лугово-черноземных и пойменных почв). В южной подзоне возможна распашка 4-6 млн. га солонцеватых каштановых почв, но для этого потребуется проведение сложных противосолонцовых мероприятий, а для получения устойчивых урожаев – орошение. В степной зоне более остро, чем в лесостепи, стоит проблема борьбы с засухами и ветровой эрозией почв. По этой причине особое значение здесь приобретают снегозадержание, полезащитное лесоразведение, искусственное орошение.
Богатые почвенно-климатические ресурсы зоны дополняются разнообразными полезными ископаемыми. В числе их месторождения железных руд (Кривой Рог, Соколовско-Сарбайское, Лисаковское, Аятское, Экибастуз), марганца (Никополь), каменного угля (Караганда), природного газа (Ставрополь, Оренбург), хромитов (Мугоджары), каменной соли (Соль-Илецк), фосфоритов (Актюбинск). Располагаясь на территории одной из наиболее освоенных человеком природных зон, многие месторождения полезных ископаемых достаточно хорошо изучены и широко разрабатываются промышленному развитию степных районов СССР.
група країн цього типу налічує близько двох десятків держав, у них проживає 15 % населення планети. ці країни володіють величезними фінансовими ресурсами і на їх частку припадає 9/10 іноземних інвестицій, тобто довгострокових вкладень капіталу безпосередньо у підприємства промисловості, сільського господарства, торгівлі та інших галузей господарства зарубіжних країн. саме економічно розвинуті країни є членами організації економічного співтовариства і розвитку (оеср) і так званого паризького клубу, що контролює світовий фінансовий ринок.
основна закономірність цих країн — наявність високорозвинутого господарства, в якому поєднується діяльність держави і потужних угруповань національного та транснаціонального капіталу. особливо помітне місце серед них посі головні країни, або так звана «велика сімка». це — сша, японія, німеччина, франція, велика британія, італія та канада. на них припадає майже половина ввп та виробництва промислової продукції світу, більша частина оборотів світової зовнішньої торгівлі. для цих країн характерні такі риси: усі вони постіндустріальні або індустріальні; їх великі корпорації контролюють прямо або опосередковано основну частку продуктивних сил світового господарства; правлячі кола та капітал цих країн тримають у своїх руках реальні засоби контролю над світовими політичними та економічними процесами.
корпорація — це підприємство, діяльність якого базується на використанні акціонерного капіталу, тобто капіталу вкладників, за який вони цінні папери — акції цього підприємства. корпорації, сфера діяльності яких — весь світовий ринок, називають транснаціональними.
до решти країн цього типу належать малі промислово розвинуті країни європи: нідерланди, бельгія, швеція, швейцарія, фінляндія, норвегія, данія, австрія та інші, а також промислово розвинуті країни південної півкулі: австралія, нова зеландія, південно-африканська республіка.
Степная зона вместе с лесостепью – главная житница страны, область возделывания пшеницы, кукурузы, подсолнечника, проса, бахчевых культур, а на западе – промышленного садоводства и виноградарства. Земледелие в степной зоне сочетается с развитым животноводством (крупный рогатый скот, коневодство, овцеводство и птицеводство). На западе зоны освоение земель под пашню можно считать законченным: распаханность территории достигла здесь 70-80%. В Казахстане и Сибири процент распаханности намного ниже. И хотя здесь еще не все земельные фонды, пригодные для распашки, исчерпаны, процент распаханности казахских и сибирских степей останется и дальше более низким по сравнению с европейскими степями вследствие повышенной засоленности и каменистости почв.
Резервы пахотных земель в степной зоне незначительны. В северной, черноземной подзоне они составляют около 1,5 млн. га (освоение солонцеватых черноземов, лугово-черноземных и пойменных почв). В южной подзоне возможна распашка 4-6 млн. га солонцеватых каштановых почв, но для этого потребуется проведение сложных противосолонцовых мероприятий, а для получения устойчивых урожаев – орошение. В степной зоне более остро, чем в лесостепи, стоит проблема борьбы с засухами и ветровой эрозией почв. По этой причине особое значение здесь приобретают снегозадержание, полезащитное лесоразведение, искусственное орошение.
Богатые почвенно-климатические ресурсы зоны дополняются разнообразными полезными ископаемыми. В числе их месторождения железных руд (Кривой Рог, Соколовско-Сарбайское, Лисаковское, Аятское, Экибастуз), марганца (Никополь), каменного угля (Караганда), природного газа (Ставрополь, Оренбург), хромитов (Мугоджары), каменной соли (Соль-Илецк), фосфоритов (Актюбинск). Располагаясь на территории одной из наиболее освоенных человеком природных зон, многие месторождения полезных ископаемых достаточно хорошо изучены и широко разрабатываются промышленному развитию степных районов СССР.