Кордон між Європою та Азією — умовна лінія поділу континенту Євразія на дві частини світу — Європу та Азію. Існує декілька варіантів поділу. За найпоширенішим варіантом поділу, межа проходить Північним Льодовитим океаном, Карським морем, східним схилом Уральських гір, річкою Емба, північним узбережжям Каспійського моря і Кумо-Маницькою западиною. Далі Азію і Європу розділяють Азовське море, Керченська протока, Чорне море, протока Босфор, Мармурове море, протока Дарданелли, Егейське і Середземне моря.
Суперечки навколо визначення групи викликає вже мінімальна кількість її членів. Одні автори визначають групу як дві або більше осіб (A. Hare, 1962; S. Mika, 1982; A. Reber, 2000; Z. Necki, 998; C. Oyster, 2002).
Натомість інші автори (W. Prezyna, 1993) для двох осіб залишають поняття діади і вважають, що про групу можна говорити лише тоді, коли маємо справу з щонайменше трьома особами (див. J. Szczepanski, 1970; W. Domachowski, 2000).
Z. Necki (1998) та C. Oyster (2002) висловлюють думку, що діада – це найменша група. C. Oyster (2002, с. 28) твердить, що всі групові процеси мають подібний перебіг у групі, що налічує дві або більше осіб. Натомість соціальні психологи G. Homans (1950), T. Newcomb (1951) і M. Sherif (1947) розв’язують проблему мінімальної кількості членів групи, не зосереджуючись на конкретній кількості членів, а говорять про певну кількість людей, або що група – це кілька осіб (див. M. Argyle, 1999, с. 184).
Крім того, різні автори у визначенні групи акценують різні елементи як істотні. D. Cartwright і A. Zander (1968) підкреслюють, наприклад, взаємну залежність індивідів, що перебувають у групі. Для G. Homans (1950) істотним є процес комунікацій між членами. R. Merton (1963) зазначає, що йдеться про взаємодії настільки часті, які вели б до ідентифікації членів групи.
T. Newcomb (1951) і M. Sherif (1947) підкреслюють, що група існує тоді, коли її члени дотримуються певних норм. Ще інші автори звертають увагу на спільну мету, почуття відрубності щодо інших груп, почуття належності до власної групи або на групові структури.
У контексті аналізованої теми варто звернути увагу на ще один елемент групи, а саме – групове лідерство. T. Witkowski (1994, с. 43) пише, що лідера роблять привабливим його риси вождя, організатора і вчителя, його зріла особистість, компетентність і знання людей та їхніх головних потреб.
Підсумовуючи ці міркування, варто зауважити, що соціальні психологи найчастіше звертаються до такого визначення, яке поєднує кілька критеріїв у єдину цілісність, і визначають групу як дві або більше осіб, між якими існує безпосередня взаємодія. Такі особи мають спільну мету і норми, що приймаються членами групи, а також певні структури – соціометричну, комунікативну, влади і просування.
A. Hare (1962), автор наведеного визначення, говорить, що лише дотримання всіх цих умов одночасно дає змогу говорити про групу. Якщо котрийсь з елементів, які конституюють групу, не існує, слід би було радше говорити про сукупність.
Кордон між Європою та Азією — умовна лінія поділу континенту Євразія на дві частини світу — Європу та Азію. Існує декілька варіантів поділу. За найпоширенішим варіантом поділу, межа проходить Північним Льодовитим океаном, Карським морем, східним схилом Уральських гір, річкою Емба, північним узбережжям Каспійського моря і Кумо-Маницькою западиною. Далі Азію і Європу розділяють Азовське море, Керченська протока, Чорне море, протока Босфор, Мармурове море, протока Дарданелли, Егейське і Середземне моря.
Суперечки навколо визначення групи викликає вже мінімальна кількість її членів. Одні автори визначають групу як дві або більше осіб (A. Hare, 1962; S. Mika, 1982; A. Reber, 2000; Z. Necki, 998; C. Oyster, 2002).
Натомість інші автори (W. Prezyna, 1993) для двох осіб залишають поняття діади і вважають, що про групу можна говорити лише тоді, коли маємо справу з щонайменше трьома особами (див. J. Szczepanski, 1970; W. Domachowski, 2000).
Z. Necki (1998) та C. Oyster (2002) висловлюють думку, що діада – це найменша група. C. Oyster (2002, с. 28) твердить, що всі групові процеси мають подібний перебіг у групі, що налічує дві або більше осіб. Натомість соціальні психологи G. Homans (1950), T. Newcomb (1951) і M. Sherif (1947) розв’язують проблему мінімальної кількості членів групи, не зосереджуючись на конкретній кількості членів, а говорять про певну кількість людей, або що група – це кілька осіб (див. M. Argyle, 1999, с. 184).
Крім того, різні автори у визначенні групи акценують різні елементи як істотні. D. Cartwright і A. Zander (1968) підкреслюють, наприклад, взаємну залежність індивідів, що перебувають у групі. Для G. Homans (1950) істотним є процес комунікацій між членами. R. Merton (1963) зазначає, що йдеться про взаємодії настільки часті, які вели б до ідентифікації членів групи.
T. Newcomb (1951) і M. Sherif (1947) підкреслюють, що група існує тоді, коли її члени дотримуються певних норм. Ще інші автори звертають увагу на спільну мету, почуття відрубності щодо інших груп, почуття належності до власної групи або на групові структури.
У контексті аналізованої теми варто звернути увагу на ще один елемент групи, а саме – групове лідерство. T. Witkowski (1994, с. 43) пише, що лідера роблять привабливим його риси вождя, організатора і вчителя, його зріла особистість, компетентність і знання людей та їхніх головних потреб.
Підсумовуючи ці міркування, варто зауважити, що соціальні психологи найчастіше звертаються до такого визначення, яке поєднує кілька критеріїв у єдину цілісність, і визначають групу як дві або більше осіб, між якими існує безпосередня взаємодія. Такі особи мають спільну мету і норми, що приймаються членами групи, а також певні структури – соціометричну, комунікативну, влади і просування.
A. Hare (1962), автор наведеного визначення, говорить, що лише дотримання всіх цих умов одночасно дає змогу говорити про групу. Якщо котрийсь з елементів, які конституюють групу, не існує, слід би було радше говорити про сукупність.
а мне ответиш на вопросы