Назву «Візантійська імперія» держава одержала в працях істориків уже після свого падіння, вперше — від німецького вченого Ієроніма Вольфа в 1557 році. Назва походить від середньовічної назви Візантій, якою позначали поселення, яке існувало на місці сучасного Стамбула (Царгорода, Константинополя) до розбудови його Костянтином Великим, тобто Візантійська імперія — та з Римських імперій, центром якої було місто Візантій. Жителі імперії, серед яких були предки сучасних греків, південних слов'ян, румун, молдаван, італійців, французів, іспанців, турків, арабів, вірмен та багатьох інших сучасних народів, називали себе ромеями або римлянами. Саму ж імперію вони іноді називали просто «Романія», але нерідко іменували її державою ромеїв. Столиця — Константинополь (античний Візантій, болгарский Царгород, тепер Стамбул). Як спадкоємиця Римської імперії Візантійська держава не лише успадкувала її найбагатші провінції, але й зберігала культурні надбання, тож довгий час являла собою духовний, культурний, економічний і політичний центр Середземномор'я. Її столиця — Константинополь (древній Візантій) в документах тих часів називався Рим. Її правителі в часи найбільшої могутності правили землями від африканських пустель до дунайських берегів, від Гібралтарської протоки до хребтів Кавказу. Немає єдиної думки щодо того, коли утворилася Візантійська імперія. Багато хто розглядає Костянтина І (306–337), засновника Константинополя, за першого Візантійського Імператора. Деякі історики вважають, що ця подія відбулася передніше, протягом царювання Діоклетіана (284–305), який для полегшення управління величезною імперією, офіційно поділив її на східну і західну половини. Інші вважають за переломне царювання Феодосія І (379–395) та офіційне витискання Християнством поганства, або час його смерті в 395, коли політичне розділення між Східною і Західною частинами імперії всталилось. Також віхою є 476 рік, коли Ромул Август, останній західний імператор, відмовився від влади та відповідно імператор залишився лише в Константинополі. Важливим моментом став 620 рік коли за імператора Іраклія державною мовою офіційно стала грецька. Занепад імперії пов'язаний з багатьма причинами, як зовнішніми так і внутрішніми. Це розвиток інших регіонів світу, зокрема Західної Європи (в першу чергу Італії, Венеціанської і Генуезської республік), а також країн ісламу. Також це загострення протиріч між різними регіонами імперії і розкол її на Грецьке, Болгарське та інше царства. Вважають, що імперія припинила існування з падінням Константинополя під ударами Османської імперії в 1453, хоча її залишки проіснувала ще декілька років, до падіння Містри в 1460 і Трапезундської імперії в 1461. Але слід звернути увагу на те, що середньовічні південнослов'янські джерела описують падіння Візантійської імперії не як падіння Римської чи Ромейської імперії (адже вони себе теж вважали ромеями), а як падіння Грецького царства — одного з царств, яке входило до складу імперії. Також слід пам'ятати, що як імператори Священної Римської імперії так і султани Османської імперії називали себе римськими імператорами і спадкоємцями Римської імперії. Найбільші території імперія контролювала за імператора Юстиніана І, що вів широку завойовницьку політику в західному Середземномор'ї, прагнучи відновити колишню Римську імперію. З цього часу вона поступово втрачала землі під натиском варварських королівств і східноєвропейських племен. Після арабських завоювань займала лише територію Греції і Малої Азії. Експансія в IX–XI століттях змінилася серйозними втратами, розпадом країни під ударами хрестоносців і загибеллю під тиском турків-сельджуків і турків-османів. Етнічний склад населення Візантійської імперії, особливо на першому етапі її історії, був вкрай строкатим — болгари, копти, вірмени, грузини, євреї, елінізовані малоазійські племена, фракійці, іллірійці, даки. Зі зменшенням території Візантії (починаючи з VII століття) частина народів залишилася поза її межами — у той же час сюди приходили і розселялися нові народи (готи в IV–V ст.,печеніги, половці в XI–XIII ст. і ін.). У VI–XI ст. до складу населення Візантії входили етнічні групи, з яких надалі сформувалася італійська народність. Переважну роль в економіці, політичному житті і культурі Візантії грало грецьке населення. Державна мова Візантії в IV–VI століттях — латинська, з VII століття і до кінця існування імперії — грецька.
1 Красное море относится к Индийскому океану. 2 Площадь Красного моря равна 450 000 км², почти 2/3 моря лежат в тропическом поясе. 3 Наибольшая глубина - 2211 м. Средняя глубина - 490 м 5 Красное море омывает берега Азии и Африки: Египта, Судана, Джибути, Эритреи, Саудовской Аравии, Йемена, Израиля и Иордании. 6 На севере моря располагаются два залива: Суэцкий и Акаба, который соединяется с Красным морем через пролив Эт-Тиран. А с Аравийским морем на юге соединяется Баб-эль-Мандебским проливом 7 Рыболовство и судаходство, выращивание водраслей и разведение морсних животных.
2 Площадь Красного моря равна 450 000 км², почти 2/3 моря лежат в тропическом поясе.
3 Наибольшая глубина - 2211 м. Средняя глубина - 490 м
5 Красное море омывает берега Азии и Африки: Египта, Судана, Джибути, Эритреи, Саудовской Аравии, Йемена, Израиля и Иордании.
6 На севере моря располагаются два залива: Суэцкий и Акаба, который соединяется с Красным морем через пролив Эт-Тиран. А с Аравийским морем на юге соединяется Баб-эль-Мандебским проливом
7 Рыболовство и судаходство, выращивание водраслей и разведение морсних животных.
4 - не знаю