Горное оледенение характерно для Кавказа, Алтая, Камчатки, гор Северо-Востока Сибири. Небольшие ледники есть на полярном Урале, в Хибинах, горах Бырранга, на плато Путорана, Чукотском и Корякском нагорьях и в Саянах. Многие ледники лежат ниже климатической снеговой границы, или "уровня 365", на которой снег лежит весь год – 365 дней. Это возможно за счет большого накопления снега в холодный период. Площадь горного оледенения всего 3,5 тыс. кв. км. Самые крупные ледники расположены на Кавказе в бассейне Терека (ледник Безенги) и на Камчатке (ледник Богдановича).
Звісно, повторне відкриття сили економіки стало неочікуваним лише з найбільш короткозорого й обмеженого погляду на історію. Системний економічний дисбаланс і привид продиктованої ринком реструктуризації давно відомі дослідникам пізньорадянського та пострадянського євразійського регіону. Починаючи зі стагнації пізньої брежнєвської епохи та до невдалої реструктуризації доби «перебудови», криз 1989—1991 років і потрясіння від азійської фінансової кризи 1997—1998 років, криза повторювалася і була добре задокументованим явищем на колишньому радянському просторі. Не менш важливим для істориків Радянського Союзу є те, що водночас економічна криза була постійною рисою й у так званому Першому світі[1].
Горное оледенение характерно для Кавказа, Алтая, Камчатки, гор Северо-Востока Сибири. Небольшие ледники есть на полярном Урале, в Хибинах, горах Бырранга, на плато Путорана, Чукотском и Корякском нагорьях и в Саянах. Многие ледники лежат ниже климатической снеговой границы, или "уровня 365", на которой снег лежит весь год – 365 дней. Это возможно за счет большого накопления снега в холодный период. Площадь горного оледенения всего 3,5 тыс. кв. км. Самые крупные ледники расположены на Кавказе в бассейне Терека (ледник Безенги) и на Камчатке (ледник Богдановича).
Объяснение:
Звісно, повторне відкриття сили економіки стало неочікуваним лише з найбільш короткозорого й обмеженого погляду на історію. Системний економічний дисбаланс і привид продиктованої ринком реструктуризації давно відомі дослідникам пізньорадянського та пострадянського євразійського регіону. Починаючи зі стагнації пізньої брежнєвської епохи та до невдалої реструктуризації доби «перебудови», криз 1989—1991 років і потрясіння від азійської фінансової кризи 1997—1998 років, криза повторювалася і була добре задокументованим явищем на колишньому радянському просторі. Не менш важливим для істориків Радянського Союзу є те, що водночас економічна криза була постійною рисою й у так званому Першому світі[1].