Гімалаях – найвищих горах світу – через їх географічне розташування в субекваторіальному й тропічному поясах та грандіозну висоту ігається планетарний максимум висотної поясності. Це означає, що піднімаючись південними схилами від підніжжя до вершин, можна побувати в усіх природних зонах світу: від вологих субекваторіальних лісів до високогірної тундри.
Так, біля підніжжя, там де рівнина переходить у передгір’я, тягнеться пояс субекваторіальних вічнозелених болотистих джунглів – тераїв. У цьому поясі ростуть пальми, мімоза, банан, перевиті ліанами. Трави сягають заввишки 5 м. У густих заростях водяться такі великі тварини, як слони, носороги, буйволи. У лісі багато мавп. Із хижаків водяться тигр і леопард. Колись у тераях були поширені озера і болота, що кишіли малярійними комарами. Нині вони здебільшого осушені.
Вище джунглів до висоти 1 200 м розташовується пояс вічнозелених тропічних лісів, де ростуть салове дерево, деревовидні папороті, бамбук і численні ліани. Його змінює пояс субтропічних лісів з вічнозелених (сосна, дуб) і листопадних (магнолія, клен, каштан) дерев. На висотах вище 2 000 м панують широколисті ліси помірного поясу з дуба, клена, каштана, які переходять у хвойні ліси із сріблястої ялиці, гімалайської ялини, модрини. Підлісок утворюють густі зарості рододендронів. Верхня межа лісу проходить на висоті 3 500 м.
Вище ліси розріджуються і змінюються субальпійським поясом з високотравними луками і чагарниками з ялівцю та рододендрона. Над ними розташовуються альпійські луки, де примули, анемони, маки утворюють барвисті трав’яні килими. На відмітках 5 500 – 6 000 м проходить снігова лінія, за якою – пояс вічних снігів і льодовиків.. Отже, жодні гори світу не мають таких колосальних контрастів ландшафтів, як Гімалаї.
У Гімалаях у верхніх поясах зустрічається чорний гімалайський ведмідь, який на відміну від бурого ведмедя має на грудях на чорному хутрі білу пляму у вигляді літери V. До висоти 5 000 м піднімається сніжний барс, який має дуже гарне пухнасте хутро. У високогір’ях водиться як, густа і довга вовна якого дозволяє витримувати сильний холод. Мускусні олені (кабарги), дикі гірські барани й кози здатні долати скелясті стрімкі уступи. Повсюдно поширені гризуни, особливо підкоришники. Багато птахів, серед яких фазан данфе, дикий індик улар.
Найбільш освоєними людиною є передгір’я і середня смуга південних схилів Гімалаїв, які найсприятливіші для життя. Там розташовані поселення, прокладені дороги. В долинах вирощують рис, а на схилах цитрусові і чайний кущ. У високогір’ях розводять овець і яків (мал.). Вище за 4 500 м постійного населення вже немає.
В истории Франции каменные орудия труда указывают на пребывание древних людей на территории уже 1,8 млн лет назад[1]. Первые люди современного вида появляются в регионе примерно 40 000 лет назад. Первые записи, касающиеся региона современной Франции, относятся к Железному веку. Территория, в пределах которой расположена современная Франция, являлась основной частью региона, известного древним римлянам как Галлия. Римские писатели упоминают три основных этно-лингвистических группы, проживавшие в данном регионе: галлы, аквитаны и белги. Галлы, самая крупная и хорошо задокументированная в источниках группа, были кельтами, говорившими на галльском языке.
Гімалаях – найвищих горах світу – через їх географічне розташування в субекваторіальному й тропічному поясах та грандіозну висоту ігається планетарний максимум висотної поясності. Це означає, що піднімаючись південними схилами від підніжжя до вершин, можна побувати в усіх природних зонах світу: від вологих субекваторіальних лісів до високогірної тундри.
Так, біля підніжжя, там де рівнина переходить у передгір’я, тягнеться пояс субекваторіальних вічнозелених болотистих джунглів – тераїв. У цьому поясі ростуть пальми, мімоза, банан, перевиті ліанами. Трави сягають заввишки 5 м. У густих заростях водяться такі великі тварини, як слони, носороги, буйволи. У лісі багато мавп. Із хижаків водяться тигр і леопард. Колись у тераях були поширені озера і болота, що кишіли малярійними комарами. Нині вони здебільшого осушені.
Вище джунглів до висоти 1 200 м розташовується пояс вічнозелених тропічних лісів, де ростуть салове дерево, деревовидні папороті, бамбук і численні ліани. Його змінює пояс субтропічних лісів з вічнозелених (сосна, дуб) і листопадних (магнолія, клен, каштан) дерев. На висотах вище 2 000 м панують широколисті ліси помірного поясу з дуба, клена, каштана, які переходять у хвойні ліси із сріблястої ялиці, гімалайської ялини, модрини. Підлісок утворюють густі зарості рододендронів. Верхня межа лісу проходить на висоті 3 500 м.
Вище ліси розріджуються і змінюються субальпійським поясом з високотравними луками і чагарниками з ялівцю та рододендрона. Над ними розташовуються альпійські луки, де примули, анемони, маки утворюють барвисті трав’яні килими. На відмітках 5 500 – 6 000 м проходить снігова лінія, за якою – пояс вічних снігів і льодовиків.. Отже, жодні гори світу не мають таких колосальних контрастів ландшафтів, як Гімалаї.
У Гімалаях у верхніх поясах зустрічається чорний гімалайський ведмідь, який на відміну від бурого ведмедя має на грудях на чорному хутрі білу пляму у вигляді літери V. До висоти 5 000 м піднімається сніжний барс, який має дуже гарне пухнасте хутро. У високогір’ях водиться як, густа і довга вовна якого дозволяє витримувати сильний холод. Мускусні олені (кабарги), дикі гірські барани й кози здатні долати скелясті стрімкі уступи. Повсюдно поширені гризуни, особливо підкоришники. Багато птахів, серед яких фазан данфе, дикий індик улар.
Найбільш освоєними людиною є передгір’я і середня смуга південних схилів Гімалаїв, які найсприятливіші для життя. Там розташовані поселення, прокладені дороги. В долинах вирощують рис, а на схилах цитрусові і чайний кущ. У високогір’ях розводять овець і яків (мал.). Вище за 4 500 м постійного населення вже немає.
Відповідь:
В истории Франции каменные орудия труда указывают на пребывание древних людей на территории уже 1,8 млн лет назад[1]. Первые люди современного вида появляются в регионе примерно 40 000 лет назад. Первые записи, касающиеся региона современной Франции, относятся к Железному веку. Территория, в пределах которой расположена современная Франция, являлась основной частью региона, известного древним римлянам как Галлия. Римские писатели упоминают три основных этно-лингвистических группы, проживавшие в данном регионе: галлы, аквитаны и белги. Галлы, самая крупная и хорошо задокументированная в источниках группа, были кельтами, говорившими на галльском языке.
Пояснення: