У формуванні дна океану приймають участь три великі за розмірами літосферні плити, серед яких Тихоокеанська, Індо-Австралійська, Антарктична, та три менші, а саме: Філіппінська, Наска та Кокос. На межі всіх цих літосферних плит знаходяться рифтові зони. На межі Тихоокеанської плити із сусідніми літосферними плитами формується Тихоокеанське вогняне кільце, яке характеризується підвищеною сейсмічністю і вулканічною активністю. Тут зосереджена найбільша кількість вулканів, серед яких найвідоміші Ключевська Сопка, Фудзіяма, Попокатепетль.
Шельфова зона в Тихому океані займає лише 10% всієї площі океану, а в східній частині океану шельф майже відсутній або охоплює менше кількох десятків км. Материковий схил доволі круто обривається до ложа океану, в багатьох місцях утворюючи підводні каньйони. Такий рельєф особливо чітко виражений біля берегів Каліфорнії.
Перехідна зона утворює майже суцільне коло і займає 13,5% загальної площі дна океану. Будова перехідної зони східної частини дещо відрізняється від перехідної зони західної частини океану. Західна частина складається з трьох основних елементів, серед яких улоговини окраїнних морів, острівні дуги та глибоководні жолоби. Прикладом можуть слугувати Алеутська, Курило-Камчатська, Японська та інші подібні перехідні області. Перехідна зона східної частини океану складається лише з глибоководних жолобів. До перехідної зони східної частини Тихого океану відносяться Центральноамериканська та Перуансько-Чилійська перехідні області.
Ложе океану займає більше 65% загальної площі дна океану і складається з улоговин глибиною від 3 до 7 тис. м. та підвищень, що їх розділяють. Більшість океанічних улоговин мають горбистий рельєф. Більшість підвищень утворюють підводні гори вулканічного походження з плоскими вершинами – так звані гайоти.
Серединно-океанічні хребти займають близько 11,5% всієї площі дна Тихого океану і простягаються в рифтовій зоні. Частина серединно-океанічних хребтів та підводних гір вулканічного походження формують підводний фундамент островів. Прикладом можуть слугувати Гавайські острови утворені в межах Гавайського хребта.
Цуна́мі — хвилі, довжиною більше 500 м, які утворюються в морі чи в океані зазвичай внаслідок землетрусів чи вивержень вулканів на дні Світового океану й охоплюють усю товщу води. На глибокій воді цунамі поширюється зі швидкістю кількасот кілометрів на годину й зазнає незначних втрат енергії.
Припливи — підсумок гравітаційної нерівномірності притягання води океанів Місяцем і, меншою мірою, Сонцем. У підмісячній точці внаслідок більшого тяжіння Місяця утворюється «горб».
У формуванні дна океану приймають участь три великі за розмірами літосферні плити, серед яких Тихоокеанська, Індо-Австралійська, Антарктична, та три менші, а саме: Філіппінська, Наска та Кокос. На межі всіх цих літосферних плит знаходяться рифтові зони. На межі Тихоокеанської плити із сусідніми літосферними плитами формується Тихоокеанське вогняне кільце, яке характеризується підвищеною сейсмічністю і вулканічною активністю. Тут зосереджена найбільша кількість вулканів, серед яких найвідоміші Ключевська Сопка, Фудзіяма, Попокатепетль.
Шельфова зона в Тихому океані займає лише 10% всієї площі океану, а в східній частині океану шельф майже відсутній або охоплює менше кількох десятків км. Материковий схил доволі круто обривається до ложа океану, в багатьох місцях утворюючи підводні каньйони. Такий рельєф особливо чітко виражений біля берегів Каліфорнії.
Перехідна зона утворює майже суцільне коло і займає 13,5% загальної площі дна океану. Будова перехідної зони східної частини дещо відрізняється від перехідної зони західної частини океану. Західна частина складається з трьох основних елементів, серед яких улоговини окраїнних морів, острівні дуги та глибоководні жолоби. Прикладом можуть слугувати Алеутська, Курило-Камчатська, Японська та інші подібні перехідні області. Перехідна зона східної частини океану складається лише з глибоководних жолобів. До перехідної зони східної частини Тихого океану відносяться Центральноамериканська та Перуансько-Чилійська перехідні області.
Ложе океану займає більше 65% загальної площі дна океану і складається з улоговин глибиною від 3 до 7 тис. м. та підвищень, що їх розділяють. Більшість океанічних улоговин мають горбистий рельєф. Більшість підвищень утворюють підводні гори вулканічного походження з плоскими вершинами – так звані гайоти.
Серединно-океанічні хребти займають близько 11,5% всієї площі дна Тихого океану і простягаються в рифтовій зоні. Частина серединно-океанічних хребтів та підводних гір вулканічного походження формують підводний фундамент островів. Прикладом можуть слугувати Гавайські острови утворені в межах Гавайського хребта.
Цуна́мі — хвилі, довжиною більше 500 м, які утворюються в морі чи в океані зазвичай внаслідок землетрусів чи вивержень вулканів на дні Світового океану й охоплюють усю товщу води. На глибокій воді цунамі поширюється зі швидкістю кількасот кілометрів на годину й зазнає незначних втрат енергії.
Припливи — підсумок гравітаційної нерівномірності притягання води океанів Місяцем і, меншою мірою, Сонцем. У підмісячній точці внаслідок більшого тяжіння Місяця утворюється «горб».
вони
Объясне вони підкрадаються до узбережжя: