група країн цього типу налічує близько двох десятків держав, у них проживає 15 % населення планети. ці країни володіють величезними фінансовими ресурсами і на їх частку припадає 9/10 іноземних інвестицій, тобто довгострокових вкладень капіталу безпосередньо у підприємства промисловості, сільського господарства, торгівлі та інших галузей господарства зарубіжних країн. саме економічно розвинуті країни є членами організації економічного співтовариства і розвитку (оеср) і так званого паризького клубу, що контролює світовий фінансовий ринок.
основна закономірність цих країн — наявність високорозвинутого господарства, в якому поєднується діяльність держави і потужних угруповань національного та транснаціонального капіталу. особливо помітне місце серед них посі головні країни, або так звана «велика сімка». це — сша, японія, німеччина, франція, велика британія, італія та канада. на них припадає майже половина ввп та виробництва промислової продукції світу, більша частина оборотів світової зовнішньої торгівлі. для цих країн характерні такі риси: усі вони постіндустріальні або індустріальні; їх великі корпорації контролюють прямо або опосередковано основну частку продуктивних сил світового господарства; правлячі кола та капітал цих країн тримають у своїх руках реальні засоби контролю над світовими політичними та економічними процесами.
корпорація — це підприємство, діяльність якого базується на використанні акціонерного капіталу, тобто капіталу вкладників, за який вони цінні папери — акції цього підприємства. корпорації, сфера діяльності яких — весь світовий ринок, називають транснаціональними.
до решти країн цього типу належать малі промислово розвинуті країни європи: нідерланди, бельгія, швеція, швейцарія, фінляндія, норвегія, данія, австрія та інші, а також промислово розвинуті країни південної півкулі: австралія, нова зеландія, південно-африканська республіка.
нерівномірність економічного розвитку країн світу як проблема сучасності
характерною особливістю світової економічної системи ххі ст. є стрімкий розвиток інтеграційних процесів між країнами, уніфікація економічних стандартів та створення нових ринків, що приводить в епоху економічної ізації, яка поєднує в собі різні мотиви. на жаль, формування попиту, пропозиції, ціни й конкуренції позитивно, але неоднозначно впливають на світові ринки, оскільки, явну вигоду отримують країни – лідери. тому важливо детермінувати чи дійсно процес ізації впливає діаметрально протилежно на розвинені країни світу та на країни, що розвиваються?
незважаючи на переконливі твердження прихильників ізації, які впродовж 1980-1990-х рр. запевняли, що відкриття національних ринків до зменшення прірви між багатим та бідним населенням, реально цей феномен мав позитивний вплив лише в кількох країнах.
за даними population reference bureau, яке провело моніторинг різноманітних статистичних даних, у 2011 році 48% населення землі живе менш ніж на 2 долари сша в день. факт асиметрії економічного розвитку є очевидним.
найгостріше негативні наслідки даного явища відчувають країни, що розвиваються, оскільки перспектива досягнути високого соціального благополуччя рівня заходу зменшується, незважаючи на те, що концентрація сировинно-ресурсного потенціалу в країнах, що розвиваються є доволі високою для стрімкого економічного розвитку. все ж, дохід від даних запасів, як правило, акумульовано в руках тнк. відповідно, робоча сила країн, що розвиваються залишається низькооплачуваною та некваліфікованою. збереження та інвестиції в цих країнах знаходяться на низькому рівні, наслідком чого є нерівномірне зростання доходів населення, що веде до нерівномірного економічного розвитку.
отже, економіка оперує різноманітними парадигмами росту та добробуту, які зазвичай у загальному аспекті з точки зору держави як цілісної одиниці, але структурні зміни в системі світового господарства та інтегрованість національних економік спонукають науковців розглядати проблеми нерівномірності економічного розвитку в міжнародному масштабі у зв’язку з стрімким поглибленням процесу ізації.
група країн цього типу налічує близько двох десятків держав, у них проживає 15 % населення планети. ці країни володіють величезними фінансовими ресурсами і на їх частку припадає 9/10 іноземних інвестицій, тобто довгострокових вкладень капіталу безпосередньо у підприємства промисловості, сільського господарства, торгівлі та інших галузей господарства зарубіжних країн. саме економічно розвинуті країни є членами організації економічного співтовариства і розвитку (оеср) і так званого паризького клубу, що контролює світовий фінансовий ринок.
основна закономірність цих країн — наявність високорозвинутого господарства, в якому поєднується діяльність держави і потужних угруповань національного та транснаціонального капіталу. особливо помітне місце серед них посі головні країни, або так звана «велика сімка». це — сша, японія, німеччина, франція, велика британія, італія та канада. на них припадає майже половина ввп та виробництва промислової продукції світу, більша частина оборотів світової зовнішньої торгівлі. для цих країн характерні такі риси: усі вони постіндустріальні або індустріальні; їх великі корпорації контролюють прямо або опосередковано основну частку продуктивних сил світового господарства; правлячі кола та капітал цих країн тримають у своїх руках реальні засоби контролю над світовими політичними та економічними процесами.
корпорація — це підприємство, діяльність якого базується на використанні акціонерного капіталу, тобто капіталу вкладників, за який вони цінні папери — акції цього підприємства. корпорації, сфера діяльності яких — весь світовий ринок, називають транснаціональними.
до решти країн цього типу належать малі промислово розвинуті країни європи: нідерланди, бельгія, швеція, швейцарія, фінляндія, норвегія, данія, австрія та інші, а також промислово розвинуті країни південної півкулі: австралія, нова зеландія, південно-африканська республіка.
нерівномірність економічного розвитку країн світу як проблема сучасності
характерною особливістю світової економічної системи ххі ст. є стрімкий розвиток інтеграційних процесів між країнами, уніфікація економічних стандартів та створення нових ринків, що приводить в епоху економічної ізації, яка поєднує в собі різні мотиви. на жаль, формування попиту, пропозиції, ціни й конкуренції позитивно, але неоднозначно впливають на світові ринки, оскільки, явну вигоду отримують країни – лідери. тому важливо детермінувати чи дійсно процес ізації впливає діаметрально протилежно на розвинені країни світу та на країни, що розвиваються?
незважаючи на переконливі твердження прихильників ізації, які впродовж 1980-1990-х рр. запевняли, що відкриття національних ринків до зменшення прірви між багатим та бідним населенням, реально цей феномен мав позитивний вплив лише в кількох країнах.
за даними population reference bureau, яке провело моніторинг різноманітних статистичних даних, у 2011 році 48% населення землі живе менш ніж на 2 долари сша в день. факт асиметрії економічного розвитку є очевидним.
найгостріше негативні наслідки даного явища відчувають країни, що розвиваються, оскільки перспектива досягнути високого соціального благополуччя рівня заходу зменшується, незважаючи на те, що концентрація сировинно-ресурсного потенціалу в країнах, що розвиваються є доволі високою для стрімкого економічного розвитку. все ж, дохід від даних запасів, як правило, акумульовано в руках тнк. відповідно, робоча сила країн, що розвиваються залишається низькооплачуваною та некваліфікованою. збереження та інвестиції в цих країнах знаходяться на низькому рівні, наслідком чого є нерівномірне зростання доходів населення, що веде до нерівномірного економічного розвитку.
отже, економіка оперує різноманітними парадигмами росту та добробуту, які зазвичай у загальному аспекті з точки зору держави як цілісної одиниці, але структурні зміни в системі світового господарства та інтегрованість національних економік спонукають науковців розглядати проблеми нерівномірності економічного розвитку в міжнародному масштабі у зв’язку з стрімким поглибленням процесу ізації.