Вся обитаемая территория, расположенная за пределами городских поселений, называется сельской местностью.В ней располагаются сельские поселения. Число сельских населенных пунктов в России на протяжении XX в. постоянно уменьшалось. В дореволюционной России (в современных ее границах) насчитывалось около 500 тыс. сельских населенных пунктов. Сейчас их 155 тыс. с общим числом жителей 39 млн человек. Таким образом, в среднем в каждом сельском поселении страны проживает 260 человек.Главными причинами исчезновения многих сельских поселений страны были: 1) последствия коллективизации, приведшей к подрыву крестьянского хозяйства; 2)депортация народов в сталинский период; 3) ускоренная индустриализация и сопровождающая ее урбанизация страны; 4) политика укрупнения сельских поселений в 70 — 80-е гг. Все это привело к фактическому уничтожению сложившейся в стране системы расселения, отрыву гигантских масс людей от исторических корней. Приобретя инерцию, этот процесс продолжается по сей день.Сельские населенные пункты разнообразны по величине, внешнему облику и выполняемым функциям.По своему внешнему облику сельские населенные пункты не менее разнообразны, нежели города. Существует несколько их типов, каждый из которых характерен для определенных территорий.В горных районах Северного Кавказа — это аулы. В южных районах страны, где традиционно расселялись казаки, — это станицы. По числу жителей (до 20—30 тыс.) они нередко превосходят города, В центральных районах России люди издавна селились в селах — довольно крупных поселениях с церковью, магазином, школой или более мелких поселениях — деревнях. Гораздо реже в России встречаются хутора — отдельная усадьба, удаленная от села или деревни.По роли, выполняемой в хозяйстве страны, сельские поселения объединяют в 3 группы; 1) сельскохозяйственные поселения (люди, живущие в них, заняты в сельском хозяйстве, число таких поселений постоянно сокращается); 2) несельскохозяйственные поселения (их жители работают на промышленных предприятиях, в лесном хозяйстве, обслуживают места отдыха); 3) смешанные поселения, выполняющие одновременно сельскохозяйственные и несельскохозяйственные функции.На размещение сельских поселений прежде всего влияют природные факторы: наличие плодородных земель или пастбищ, их размеры и удаленность, климатические условия. Распределение этих факторов зонально. Поэтому в каждой природной зоне свои особенности сельского расселения. В тундре и тайге сельскохозяйственные поселения размещаются по долинам рек и берегам озер, где расположены более плодородные почвы и хорошие луга. Рыболовецкие села тяготеют к рекам и морским побережьям. В зоне смешанных лесов деревни и села относительно небольшие. Они размещаются в основном на водоразделах рек, так как возвышенные участки лучше прогреваются, менее заболочены. В лесостепной и степной зонах поселения крупные, так как размеры полей велики. Здесь уже ощутим дефицит влаги, поэтому сельские поселения длинными цепочками располагаются по долинам рек и балкам. В горных районах поселения сосредоточены в межгорных ущельях и долинах.
Складчаста область (рос. складчатая область, англ. fold area, folded region, orogen; нім. Faltungsgebiet n) – сукупність складчастих споруд, які виникли на місці попередньої геосинклінальної області. Відповідає складчастій гірській країні, від якої утворюється назва С.о.
Складчаста область - ділянка земної кори, в межах якої шари гірських порід зім'яті в складки. Утворення більшої частини С. о. є закономірною стадією розвитку рухливих зон земної кори — геосинклінальних поясів . У зв'язку з нерівномірною інтенсивністю розвитку тектонічних процесів (див. Тектонічні цикли ) формування С. о. приурочене переважно до деяких епох, називається епохами складчастості. Наприклад, для часу з початку палеозою виділяються: Каледонії С. о. (головне ськладкообразованіє відбувалося в ордовіке, силурі і першій половині девона), герцинськие С. о. (в кінці палеозою), мезозойські, або кіммерійські С. о. (у юрі і початку мела), альпійські С. о. (в кінці крейди і кайнозої). Ряд С. о. утворився в докембрії (див. Докембрійські епохи складчастості ) . Окрім складок, С. о. характеризуються наявністю покривів тектонічних, регіональним метаморфізмом порід, посиленим проявом магматичної діяльності. Деяка частина С. о. виникла в результаті того, що зім'яло осадового чохла платформ, або на периферії геосинклінальних областей (наприклад, Юрські гори) або у внутрішньоплатформених складчастих зонах, зокрема авлакогенах (Донбас).
Складчаста область (рос. складчатая область, англ. fold area, folded region, orogen; нім. Faltungsgebiet n) – сукупність складчастих споруд, які виникли на місці попередньої геосинклінальної області. Відповідає складчастій гірській країні, від якої утворюється назва С.о.
Складчаста область - ділянка земної кори, в межах якої шари гірських порід зім'яті в складки. Утворення більшої частини С. о. є закономірною стадією розвитку рухливих зон земної кори — геосинклінальних поясів . У зв'язку з нерівномірною інтенсивністю розвитку тектонічних процесів (див. Тектонічні цикли ) формування С. о. приурочене переважно до деяких епох, називається епохами складчастості. Наприклад, для часу з початку палеозою виділяються: Каледонії С. о. (головне ськладкообразованіє відбувалося в ордовіке, силурі і першій половині девона), герцинськие С. о. (в кінці палеозою), мезозойські, або кіммерійські С. о. (у юрі і початку мела), альпійські С. о. (в кінці крейди і кайнозої). Ряд С. о. утворився в докембрії (див. Докембрійські епохи складчастості ) . Окрім складок, С. о. характеризуються наявністю покривів тектонічних, регіональним метаморфізмом порід, посиленим проявом магматичної діяльності. Деяка частина С. о. виникла в результаті того, що зім'яло осадового чохла платформ, або на периферії геосинклінальних областей (наприклад, Юрські гори) або у внутрішньоплатформених складчастих зонах, зокрема авлакогенах (Донбас).
Объяснение: