Атлаські гори простягнулися на 2400 км від Атлантичного узбережжя Марокко до затоки Габес у Тунісі і розташовані між Середземним морем на півночі і Сахарою на півдні. Єдиної назви для всієї гірської сиситеми у місцевого населення не існує, є лише назви окремих гірських хребтів і плато. Довжина близько 2000 км. Найбільші висоти — у Марокко, де Атлас складений складчасто-бриловими, загалом паралельними хребтами (Середній Атлас, Високий Атлас, Антиатлас та ін.), внутрішніми останцевими плато (Високі Плато, Марокканська Месета), денудаційними і акумулятивними рівнинами. Середня висота хребтів 2000—2500 м, найвищі — у Високому Атласі (г. Тубкаль, 4165 м). В зоні Алжиру Атлас звужується і знижується, в Тунісі представлений системою пагорбів Туніського Атласу та низьких гір, які розбиті скидами.
Гори Атлас були підняті на значну висоту найновішими тектонічними рухами, що сталися переважно в кінці палеогену і неогену — тут і дотепер часті землетруси. Атлаські гори складені переважно вапняками, мергелями, строкатими глинами, зустрічаються древні вулканічні породи. Є родовища залізних, свинцево-цинкових, кобальтових (род. Бу-Аззер) та ін. руд, а також поклади фосфоритів, нафти. Атлас розташований у субтропічному поясі, клімат середземноморський поблизу узбережжя, напівпустельний у інших районах. В Атласі починаються довгі, але маловодні річки Дра і Шеліф.
Рослинність Атлаських гір — від чагарникової, до лісів. Ландшафти північних районів Атласу сильно змінені людиною. На північних схилах зарості вічнозелених чагарників, кам'яного і коркового дуба, змішаних і хвойних лісів, внутрішні хребти і плато напівпустельні.
До центральної частини Високого Атласу примикає Середній Атлас. Це один із найвологіших районів Атлаських гір. Влітку тут буває жарко — до +30 С. Взимку, головним чином уночі, відчувається легенький морозець. Зимовий день, особливо, якщо світить сонце, загалом досить теплий. Сніг швидко тане.
Віковічні кедрові ліси — одна з головних прикмет Середнього Атласу. Кедри є в горах Ер-Рифу, але там частіше трапляються середземноморська сосна і кам'яний дуб. Тому, коли кажуть про кедрові ліси Атлаських гір, уявляєш тінистий гірський шлях у Середньому Атласі, сонячні галявини, які заросли м'ятою, лавандою, шавлією, прозорі гірські річки, що утворюють каскади водоспадів, блакитні озера, в яких водиться форель.
Найпоширеніша в Атлаських горах деревна порода — кам'яний дуб, за ним ідуть арган і берберська туя. У Високому Атласі розселилися і споріднені з туєю кипариси і запашний кедр.
С высотой понижается температура, давление, до определенной высоты увеличивается количество осадков, изменяются условия освещенности. В связи с изменениями климатических условий происходит изменение природных зон. Но в отличие от равнин, в горах эта смена происходит от подножия к вершине. Сменяющие одна другую зоны как бы опоясывают горы на разных высотах, поэтому их называют высотными поясами.
Смена высотных поясов в горах происходит значительно быстрее, чем смена зон на равнинах.
Первый (нижний) высотный пояс гор всегда соответствует природной зоне, в которой находится гора. Например: Приполярный Урал находится в зоне тайги. У его подножия, первым поясом будет горная тайга, а по мере восхождения на вершину мы обнаружим следующие высотные пояса — лесотундра, горная тундра, арктические пустыни.
Набор высотных поясов в горах Андах (Южная Америка) — другой.
Закономерность такова: набор природных зон в горах и их разнообразие зависит от высоты гор и их географического положения.
В отличие от зональности на равнинах чередование природных зон в горах называется высотной поясностью или высотной зональностью.
Закон географической зональности проявляется и в горных областях. Часть из них рассмотрена выше. Но от географической широты зависит смена дня и ночи, сезонные изменения. Если гора находится близ полюса, там имеется полярный день и полярная ночь, продолжительная зима и короткое холодное лето. В горах вблизи экватора день всегда равен ночи, сезонные изменения отсутствуют.
Атлаські гори простягнулися на 2400 км від Атлантичного узбережжя Марокко до затоки Габес у Тунісі і розташовані між Середземним морем на півночі і Сахарою на півдні. Єдиної назви для всієї гірської сиситеми у місцевого населення не існує, є лише назви окремих гірських хребтів і плато. Довжина близько 2000 км. Найбільші висоти — у Марокко, де Атлас складений складчасто-бриловими, загалом паралельними хребтами (Середній Атлас, Високий Атлас, Антиатлас та ін.), внутрішніми останцевими плато (Високі Плато, Марокканська Месета), денудаційними і акумулятивними рівнинами. Середня висота хребтів 2000—2500 м, найвищі — у Високому Атласі (г. Тубкаль, 4165 м). В зоні Алжиру Атлас звужується і знижується, в Тунісі представлений системою пагорбів Туніського Атласу та низьких гір, які розбиті скидами.
Гори Атлас були підняті на значну висоту найновішими тектонічними рухами, що сталися переважно в кінці палеогену і неогену — тут і дотепер часті землетруси. Атлаські гори складені переважно вапняками, мергелями, строкатими глинами, зустрічаються древні вулканічні породи. Є родовища залізних, свинцево-цинкових, кобальтових (род. Бу-Аззер) та ін. руд, а також поклади фосфоритів, нафти. Атлас розташований у субтропічному поясі, клімат середземноморський поблизу узбережжя, напівпустельний у інших районах. В Атласі починаються довгі, але маловодні річки Дра і Шеліф.
Рослинність Атлаських гір — від чагарникової, до лісів. Ландшафти північних районів Атласу сильно змінені людиною. На північних схилах зарості вічнозелених чагарників, кам'яного і коркового дуба, змішаних і хвойних лісів, внутрішні хребти і плато напівпустельні.
До центральної частини Високого Атласу примикає Середній Атлас. Це один із найвологіших районів Атлаських гір. Влітку тут буває жарко — до +30 С. Взимку, головним чином уночі, відчувається легенький морозець. Зимовий день, особливо, якщо світить сонце, загалом досить теплий. Сніг швидко тане.
Віковічні кедрові ліси — одна з головних прикмет Середнього Атласу. Кедри є в горах Ер-Рифу, але там частіше трапляються середземноморська сосна і кам'яний дуб. Тому, коли кажуть про кедрові ліси Атлаських гір, уявляєш тінистий гірський шлях у Середньому Атласі, сонячні галявини, які заросли м'ятою, лавандою, шавлією, прозорі гірські річки, що утворюють каскади водоспадів, блакитні озера, в яких водиться форель.
Найпоширеніша в Атлаських горах деревна порода — кам'яний дуб, за ним ідуть арган і берберська туя. У Високому Атласі розселилися і споріднені з туєю кипариси і запашний кедр.
Объяснение:
Объяснение:
С высотой понижается температура, давление, до определенной высоты увеличивается количество осадков, изменяются условия освещенности. В связи с изменениями климатических условий происходит изменение природных зон. Но в отличие от равнин, в горах эта смена происходит от подножия к вершине. Сменяющие одна другую зоны как бы опоясывают горы на разных высотах, поэтому их называют высотными поясами.
Смена высотных поясов в горах происходит значительно быстрее, чем смена зон на равнинах.
Первый (нижний) высотный пояс гор всегда соответствует природной зоне, в которой находится гора. Например: Приполярный Урал находится в зоне тайги. У его подножия, первым поясом будет горная тайга, а по мере восхождения на вершину мы обнаружим следующие высотные пояса — лесотундра, горная тундра, арктические пустыни.
Набор высотных поясов в горах Андах (Южная Америка) — другой.
Закономерность такова: набор природных зон в горах и их разнообразие зависит от высоты гор и их географического положения.
В отличие от зональности на равнинах чередование природных зон в горах называется высотной поясностью или высотной зональностью.
Закон географической зональности проявляется и в горных областях. Часть из них рассмотрена выше. Но от географической широты зависит смена дня и ночи, сезонные изменения. Если гора находится близ полюса, там имеется полярный день и полярная ночь, продолжительная зима и короткое холодное лето. В горах вблизи экватора день всегда равен ночи, сезонные изменения отсутствуют.