ответ:Лісова і деревообробна промисловість об'єднує заготівлю і переробку деревини та інших лісових багатств (лікарської сировини, ягід, плодів, грибів); основні її галузі — лісозаготівельна, деревообробна, целюлозно-паперова і лісохімічна.
Частка лісової і деревообробної промисловості в усьому промисловому комплексі України досить низька (менше 2,5%), галузь не задовольняє потреб національної економіки і населення в багатьох важливих видах продукції. Це пов'язано, насамперед, з обмеженою сировинною базою: невисока лісистість (лісами вкрито 14% території країни), переважання лісів з обмеженим експлуатаційним значенням, невеликі заготівлі лісу. Потреби галузі покриваються за рахунок власних ресурсів лише на третину, решта деревини завозиться (переважно з Росії).
Основою розвитку галузі є лісове господарство. Воно займається розведенням (насадженням), упорядкуванням, захистом та охороною лісів; розвинене в усіх регіонах України, найбільше — у Карпатах і на Поліссі. Не відповідають потребам і обсяги лісонасаджень; оптимальної лісистості (19%) в Україні можна досягти, якщо виростити додатково ліси на площі 2,8 млн. га. Це означає, що у найближчі 10 років площі лісів треба щорічно збільшувати на 250 — 280 тис. га (у 6 разів більше, ніж зараз).
Лісозаготівельна промисловість проводить вирубування, вивіз і первинну обробку деревини. Її продукція — ділова деревина, яка використовується у деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості, будівництві. Щорічний обсяг деревини, що заготовляється в Україні, становить 12 — 15 млн. м3. В останні роки зменшилося споживання деревини у промисловості і будівництві, але помітно збільшилося постачання деревини для населення. В Україні лісозаготівельна промисловість розвинена в лісових районах — у Карпатах і на Поліссі.
Деревообробна промисловість поділяється на лісопильну, фанерну, меблеву, виробництво деревостружкових плит, сірників, будматеріалів. Лісопильна промисловість постачає пиломатеріали і тяжіє у своєму розміщенні до лісозаготівель (Чернівці, Берегомет, Брошнів, Вигода, Рахів, Свалява, Стрий — у Карпатах, Костопіль, Ковель та ін. — на Поліссі).
Фанеру виготовляють з берези, підприємства тяжіють до сировини (Львів, Костопіль, Оржів).
Деревостружкові плити виготовляють для потреб меблевої промисловості переважно в лісових районах, найбільші центри — Свалява, Тересва, Костопіль, Київ.
Меблева промисловість виробляє майже половину продукції деревообробної промисловості. Тяжіє вона до споживача. Центрами виробництва меблів є, практично, всі великі міста держави та ряд середніх і малих міст. Найбільші підприємства розміщені у Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Сваляві, Чернівцях, Дніпропетровську.
Целюлозно-паперова промисловість розвивається в лісових районах, у місцях, де є електроенергія і вода. Найбільші підприємства — Жидачівський картонно-паперовий комбінат (Львівська область), Рахівська (Закарпатська область) і Корюківська (Чернігівська область) картонні фабрики, Понінківська паперова фабрика (Хмельницька область), Херсонський та Ізмаїльський целюлозні заводи, Малинська (Житомирська область) і Дніпропетровська паперові фабрики та ін.
Підприємства галузі задовольняють потреби України у такій продукції тільки наполовину.
Лісохімічна промисловість продукує кормові дріжджі, синтетичні смоли, оцтову кислоту, метиловий спирт, скипидар та ін. Сировиною для неї є відходи від лісозаготівельної І деревообробної промисловості (гілки, живиця, тирса та ін.), тому виробництва зосереджені у лісопромислових районах. Найбільші підприємства розміщені у Карпатах (Великий Бичків, Вигода, Свалява, Перечин), на Поліссі {Славута, Коростень, Клевань).
Основні проблеми розвитку лісової і деревообробної промисловості — дефіцит сировини та її некомплексна переробка. Важливі напрямки розвитку галузі — раціональне використання лісових ресурсів, модернізація підприємств, створення безвідхідних виробниц
Первые люди появились на Заводоуковской земле более шести тысяч лет назад. Это были древние угры - рыболовы и охотники. Летели над нашей землёй тысячелетия, проносились по ней племена и народы. Были среди них и представители интереснейших культур, которые до сих пор привлекают к себе внимание археологов всего мира. Индоевропейцы – андроновцы принесли на сибирскую землю металлургию и сельское хозяйство. Саргаты, «исседоны прекрасноконные» древнегреческих легенд, стали предками венгров – такого далёкого от Сибири венгерского народа. Совсем недавно по историческим меркам – всего какую-то тысячу лет назад – здесь, на юге, сложились северные народы ханты и манси, а также сибирские татары.
Именно с гордыми тюркскими наездниками связаны и первые исторические сведения о Сибири. Топонимика - название рек, озёр и населенных пунктов - особенно в степной части нашего округа, говорит о том, что он был хорошо известен и освоен сибирскими татарами. Даже название реки Ук, давшей имя нашему городу, имеет тюркское происхождение и означает «стрела». Отсюда стрелы на нашем гербе. Ещё в XIX веке упоминаются Нижнеингальские и Сунгуровские инородческие юрты. Это свидетельствует о том, что постоянное население в нашем округе появилось ранее всего на лыбаевских землях и было татарским.
Первые русские деревни возникают на Заводоуковской земле только в первой половине XVIII века, значительно позднее, чем Ялуторовск, Ишим, Омутинка и многие другие населённые пункты юга области. Связано это с причинами внешнеполитическими – юг Западной Сибири представлял собой тогда беспокойную границу с воинственными кочевниками. Высокое око великого Петра не оставило без внимания и далёкую окраину. Кочевые соседи были разбиты, и в сибирской степи стало возможным строить не только укреплённые монастыри и остроги, но и мирные деревушки. Именно в это время Рафайловский монастырь переводит своих крепостных в Уковскую заимку (так начиналась история Новой Заимки). Тогда же на западе района появляется целый куст маленьких деревушек: Гилёво, Пономарево, Сидорово, Кресты, Пугино… Среди них появляется и деревня Уковская, что располагалась в 3 верстах от слияния рек Ука и Тобола. Из материалов Ялуторовского музея мы узнаем, что в 1729 году там имелось 8 дворов, а в 1749 в 25 дворах проживало 39 человек. (Список населенных мест по сведениям 1868-1869гг Том LX Тобольская губерния, СПб,1871, стр.106). Но это еще не было началом трёхвековой истории нашего города.
Отцами-основателями его стали купцы Алексей Власьевский и Максим Походяшин, построившие на реке Ук винокуренные заводы. Сначала, в 1740 году, был построен Падунский завод, а чуть позднее – Уковский.
ответ:Лісова і деревообробна промисловість об'єднує заготівлю і переробку деревини та інших лісових багатств (лікарської сировини, ягід, плодів, грибів); основні її галузі — лісозаготівельна, деревообробна, целюлозно-паперова і лісохімічна.
Частка лісової і деревообробної промисловості в усьому промисловому комплексі України досить низька (менше 2,5%), галузь не задовольняє потреб національної економіки і населення в багатьох важливих видах продукції. Це пов'язано, насамперед, з обмеженою сировинною базою: невисока лісистість (лісами вкрито 14% території країни), переважання лісів з обмеженим експлуатаційним значенням, невеликі заготівлі лісу. Потреби галузі покриваються за рахунок власних ресурсів лише на третину, решта деревини завозиться (переважно з Росії).
Основою розвитку галузі є лісове господарство. Воно займається розведенням (насадженням), упорядкуванням, захистом та охороною лісів; розвинене в усіх регіонах України, найбільше — у Карпатах і на Поліссі. Не відповідають потребам і обсяги лісонасаджень; оптимальної лісистості (19%) в Україні можна досягти, якщо виростити додатково ліси на площі 2,8 млн. га. Це означає, що у найближчі 10 років площі лісів треба щорічно збільшувати на 250 — 280 тис. га (у 6 разів більше, ніж зараз).
Лісозаготівельна промисловість проводить вирубування, вивіз і первинну обробку деревини. Її продукція — ділова деревина, яка використовується у деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості, будівництві. Щорічний обсяг деревини, що заготовляється в Україні, становить 12 — 15 млн. м3. В останні роки зменшилося споживання деревини у промисловості і будівництві, але помітно збільшилося постачання деревини для населення. В Україні лісозаготівельна промисловість розвинена в лісових районах — у Карпатах і на Поліссі.
Деревообробна промисловість поділяється на лісопильну, фанерну, меблеву, виробництво деревостружкових плит, сірників, будматеріалів. Лісопильна промисловість постачає пиломатеріали і тяжіє у своєму розміщенні до лісозаготівель (Чернівці, Берегомет, Брошнів, Вигода, Рахів, Свалява, Стрий — у Карпатах, Костопіль, Ковель та ін. — на Поліссі).
Фанеру виготовляють з берези, підприємства тяжіють до сировини (Львів, Костопіль, Оржів).
Деревостружкові плити виготовляють для потреб меблевої промисловості переважно в лісових районах, найбільші центри — Свалява, Тересва, Костопіль, Київ.
Меблева промисловість виробляє майже половину продукції деревообробної промисловості. Тяжіє вона до споживача. Центрами виробництва меблів є, практично, всі великі міста держави та ряд середніх і малих міст. Найбільші підприємства розміщені у Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Сваляві, Чернівцях, Дніпропетровську.
Целюлозно-паперова промисловість розвивається в лісових районах, у місцях, де є електроенергія і вода. Найбільші підприємства — Жидачівський картонно-паперовий комбінат (Львівська область), Рахівська (Закарпатська область) і Корюківська (Чернігівська область) картонні фабрики, Понінківська паперова фабрика (Хмельницька область), Херсонський та Ізмаїльський целюлозні заводи, Малинська (Житомирська область) і Дніпропетровська паперові фабрики та ін.
Підприємства галузі задовольняють потреби України у такій продукції тільки наполовину.
Лісохімічна промисловість продукує кормові дріжджі, синтетичні смоли, оцтову кислоту, метиловий спирт, скипидар та ін. Сировиною для неї є відходи від лісозаготівельної І деревообробної промисловості (гілки, живиця, тирса та ін.), тому виробництва зосереджені у лісопромислових районах. Найбільші підприємства розміщені у Карпатах (Великий Бичків, Вигода, Свалява, Перечин), на Поліссі {Славута, Коростень, Клевань).
Основні проблеми розвитку лісової і деревообробної промисловості — дефіцит сировини та її некомплексна переробка. Важливі напрямки розвитку галузі — раціональне використання лісових ресурсів, модернізація підприємств, створення безвідхідних виробниц
Объяснение:
Первые люди появились на Заводоуковской земле более шести тысяч лет назад. Это были древние угры - рыболовы и охотники. Летели над нашей землёй тысячелетия, проносились по ней племена и народы. Были среди них и представители интереснейших культур, которые до сих пор привлекают к себе внимание археологов всего мира. Индоевропейцы – андроновцы принесли на сибирскую землю металлургию и сельское хозяйство. Саргаты, «исседоны прекрасноконные» древнегреческих легенд, стали предками венгров – такого далёкого от Сибири венгерского народа. Совсем недавно по историческим меркам – всего какую-то тысячу лет назад – здесь, на юге, сложились северные народы ханты и манси, а также сибирские татары.
Именно с гордыми тюркскими наездниками связаны и первые исторические сведения о Сибири. Топонимика - название рек, озёр и населенных пунктов - особенно в степной части нашего округа, говорит о том, что он был хорошо известен и освоен сибирскими татарами. Даже название реки Ук, давшей имя нашему городу, имеет тюркское происхождение и означает «стрела». Отсюда стрелы на нашем гербе. Ещё в XIX веке упоминаются Нижнеингальские и Сунгуровские инородческие юрты. Это свидетельствует о том, что постоянное население в нашем округе появилось ранее всего на лыбаевских землях и было татарским.
Первые русские деревни возникают на Заводоуковской земле только в первой половине XVIII века, значительно позднее, чем Ялуторовск, Ишим, Омутинка и многие другие населённые пункты юга области. Связано это с причинами внешнеполитическими – юг Западной Сибири представлял собой тогда беспокойную границу с воинственными кочевниками. Высокое око великого Петра не оставило без внимания и далёкую окраину. Кочевые соседи были разбиты, и в сибирской степи стало возможным строить не только укреплённые монастыри и остроги, но и мирные деревушки. Именно в это время Рафайловский монастырь переводит своих крепостных в Уковскую заимку (так начиналась история Новой Заимки). Тогда же на западе района появляется целый куст маленьких деревушек: Гилёво, Пономарево, Сидорово, Кресты, Пугино… Среди них появляется и деревня Уковская, что располагалась в 3 верстах от слияния рек Ука и Тобола. Из материалов Ялуторовского музея мы узнаем, что в 1729 году там имелось 8 дворов, а в 1749 в 25 дворах проживало 39 человек. (Список населенных мест по сведениям 1868-1869гг Том LX Тобольская губерния, СПб,1871, стр.106). Но это еще не было началом трёхвековой истории нашего города.
Отцами-основателями его стали купцы Алексей Власьевский и Максим Походяшин, построившие на реке Ук винокуренные заводы. Сначала, в 1740 году, был построен Падунский завод, а чуть позднее – Уковский.