Рельєф земної поверхні вивчає географічна наука, що називається геоморфологією (у перекладі з грецької ге - земля, морфе - форма). Складовою частиною геоморфології є орографія (у перекладі з грецької орос - гора, графіо - пишу).
Вона вивчає рельєф за зовнішніми ознаками: взаємним розташуванням хребтів, височин, улоговин та інших форм рельєфу, їх розміри, висоту і напрями. Саме наука орографія допомагає складати карти з фізичної географії.
Рельєф України досить різноманітний. На рівнинній території України, що є частиною великої Східноєвропейської рівнини, чергуються низовини і височини. На її заході підносяться гірські пасма Українських Карпат, на крайньому півдні височать пасма Кримських гір.
Поверхня території України формувалася протягом багатьох геологічних епох. На її розвиток вплинули новітні (сучасні) тектонічні рухи, давні зледеніння і відкладання лесів (жовтувата пориста порода, що утворилась в льодовиковий період), коливання рівня моря, ерозійна робота річок і вітру, господарська діяльність людини.
Якою ж є сучасна поверхня України? 70% її площі займають низовини, 25% - височини і тільки 5% - гори.
Низовини, височини і гори неоднакові за висотою і формами рельєфу.
Піднятість рівнинної частини території України над рівнем моря становить у середньому 175 м. На Азово-Чорноморському узбережжі абсолютні висоти коливаються в межах 10-15 м, на височинах – 300-400 м. Гірські хребти досягають 1 700 - 2 000 м, і найвищою точкою всієї України є гора Говерла (2 061 м) в Українських Карпатах.
Низовини, височини і гори України приурочені до різних тектонічних структур, що впливали на розвиток сучасного рельєфу, поверхню окремих частин території. Про те, як тектонічні структури впливали на формування рельєфу, ви дізнаєтесь після вивчення тектонічної будови України.
Низовини
На півночі України розташована Поліська низовина, що має похил до річок Прип'яті і Дніпра. Висоти її не перевищують 200 м, тільки Словечансько-Овруцький кряж піднімається до 315 м. На Поліській низовині розвинута густа річкова сітка. Ділянки між річками мають плоско-хвилясту поверхню, на якій є горби і зниження.
На південь від Поліської низовини вздовж лівого берега Дніпра простяглася Придніпровська низовина, її поверхня похилена в західному і південно-західному напрямах, абсолютні висоти змінюються від 170-140 до 120-90 м. В її межах виділяється широка долина Дніпра з крутим правим берегом і кількома терасами на лівому. На сході долина Дніпра поступово переходить у Полтавську рівнину, яка має плоску і горбисту поверхню з долинами та балками.
На півдні України розташована Причорноморська низовина, поверхня якої має абсолютні висоти 150-120 м. Низовина поступово знижується до Чорного моря. Складовою частиною її є Північно-кримська рівнина, поверхня якої поступово знижується до Сиваша. Абсолютні висоти її не перевищують 40 м над рівнем моря.
З південного заходу до Українських Карпат прилягає частина Середньо-дунайської низовини - Закарпатська низовина. Вона слабо похилена на південний захід і має абсолютні висоти 120-105 м. Поверхню Закарпатської низовини утворює плоска терасована долина річки Тиси з її притоками.
Височини
У центральній частині України розташована Придніпровська височина, абсолютні висоти якої становлять 280 - 320 м на півночі і до 150-170 м на півдні. В її східній частині виділяється своєрідний район - Канівські гори. Тут знаходиться могила генія українського народу Тараса Шевченка.
На південному сході розташована Приазовська височина з висотами 150-300 м. Тут на поверхню виходять кристалічні породи, що утворюють підвищення, звані в народі "могилами" (г. Бельмак-Могила, 324 м).
У західній частині України розташовані Подільська та Волинська височини, поверхня їх дуже розчленована. Абсолютні висоти становлять 320-350 м (г. Камула, 471 м). На Волинській височині виділяється Мізоцький кряж, на Подільській - окремі масиви-гори: Кременецькі гори, Гологори, Розточчя, Опілля, Товтри (Недобори).
На сході України знаходиться Донецька височина, її середні висоти становлять 175-300 м. Найвища точка - г. Могила Мечетна (367 м). На територію України заходить південно-західними відрогами Середньоросійська височина. Висота її в межах нашої країни не перевищує 236 м. Тут дуже багато ярів, балок.
З північного сходу до Українських Карпат прилягає Перед-карпатська височина з висотами 650-800 м, густою сіткою річкових долин.
На межиріччі річок Пруту і Дністра розміщене хвилясте горбисте пасмо, що утворює Хотинську височину. З південного заходу на північний схід височина тягнеться на 50 км. її середні висоти в західній частині становлять 350-400 м, в східній - зростають до 350-475 м. Тут знаходиться найвища точка рівнинної частини України г. Берда висотою 515 м. Височина складена вапняками, глинами, гіпсами, поверхня її розчленована притоками річок Пруту і Дністра, які мають глибокі долини з крутими схилами. Більша частина височини вкрита буковими і дубово-грабовими лісами.
Атлантический океан известен человеческой цивилизации с незапамятных времён. Именно здесь, по древним преданиям, находился таинственный остров Атлантида, ушедший под воду семнадцать тысяч лет назад. Жил на нём воинственный и мужественный народ (атланты), а царствовал над ним бог Посейдон вместе с женой Клейто. Имя их старшего сына было Атлан. В его честь, омывающее эту землю безбрежное море и было названо Атлантическим.Атлантический океан
Загадочная цивилизация канула в лету, море переименовали в океан, а название так и осталось. Никуда не делись и тайны Атлантического океана. По столетий их меньше не стало. Но прежде чем ознакомиться со всем необычным и загадочным, необходимо получить общее представление о величественных водах, омывающих одновременно и берега жаркой Африки, и земли старушки Европы, и далёкое, покрытое дымкой сказочных преданий скалистое побережье Американского континента.
В наши дни Атлантическим океаном называют огромный водоём на планете Земля, на который приходится 25% объёма Мирового океана. Его площадь равна почти 92 млн. км² вместе с примыкающими морями и атлантической частью Южного океана. С севера на юг воды Атлантики протянулись на 15,5 тыс. км, а с запада на восток, в самой узкой части (от Бразилии до Либерии), имеют ширину в 2,8 тыс. км.
Если же взять расстояние атлантических вод от западного побережья Мексиканского залива до восточного побережья Чёрного моря, то здесь будет совсем другая цифра – 13,5 тыс. км. Глубина океана тоже здорово разница. Её средняя величина составляет 3600 м, а максимальная зафиксирована в желобе Пуэрто-Рико и соответствует 8742 метрам.
Дно Атлантики поделено вдоль на две части Срединно-Атлантическим хребтом. Он в точности повторяет очертания огромного водоёма и тянется широкой извилистой гористой цепью: с севера – от хребта Рейкьянеса (Исландия), до Африканско-Антарктического хребта на юге (о. Буве), заходя за границу распространения арктических льдов.
Справа и слева от хребта разбросаны котловины, желоба, разломы, небольшие хребты, которые делают рельеф океанического дна очень сложным и запутанным. Береговая линия (особенно в северных широтах) тоже имеет не простую структуру. Она сильно изрезана небольшими заливами, имеет обширные акватории, которые глубоко вдаются в сушу и образуют моря. Неотъемлемой частью являются и многочисленные проливы в прибрежной зоне материков, а также проливы и каналы, соединяющие Атлантику с Тихим океаном.
Атлантический океан омывает берега 96 государственных образований. Его собственностью являются 14 морей и 4 крупных залива. Богатый разнообразием климат в этих географических и геологических частях земной поверхности обеспечивают многочисленные поверхностные течения. Они полноводно текут во всех направлениях и подразделяются на тёплые и холодные.
В северных широтах, до экватора, господствуют Северное Пассатное, Гольфстрим и Северное Атлантическое течения. Они несут тёплые воды и радуют окружающий мир мягким климатом и высокими температурами. Этого нельзя сказать о течениях Лабрадор и Канарском. Последние относятся к холодным и создают на прилегающих землях морозную и слякотную погоду.
Южнее экватора картина такая же. Здесь правят бал тёплые Южное Пассатное, Гвинейское и Бразильское течения. Холодные же Западных Ветров и Бенгальское стараются ни в чём не уступать своим более гуманным коллегам и тоже вносят свой посильный негативный вклад в формирование климата южного полушария. В целом же, средняя температура на поверхности Атлантического океана равна плюс 16° по Цельсию. У экватора она может доходить до 28° по Цельсию. А вот в северных широтах очень холодно – здесь вода замерзает.
Из сказанного нетрудно догадаться, что с севера и юга воды Атлантики зажаты вечными гигантскими ледяными корками. Правда на счёт вечности небольшой перебор, так как частенько от них откалываются очень больших размеров глыбы льда и начинают медленно дрейфовать в направлении экватора. Глыбы такие называют айсбергами, а двигаются они на севере от Гренландии вплоть до 40° с. ш, а на юге от Антарктиды до 40° ю. ш. Их остатки наблюдаются и ближе к экватору, достигая 31-35° южных и северных широт.
Очень большие размеры – понятие растяжимое. Если говорить более конкретно, то попадаются айсберги, длина которых составляет десятки километров, а площадь иногда превышает 1000 км². Эти льдины могут годами путешествовать по просторам океана, скрывая свою истинную величину под водной поверхностью.
Встреча с таким морским путешественником для судов никогда не была в радость. Наибольшую же опасность он представляет уже в зрелом возрасте. К этому времени айсберг значительно подтаивает, центр его тяжести смещается, и огромная ледяная глыба переворачивается. Её подводная часть оказывается над водой. Она не сияет голубизной, а представляет из себя тёмно-синюю ледяную шапку, которую, особенно в условиях плохой видимости, очень трудно различить на поверхности океана.
Рельєф земної поверхні вивчає географічна наука, що називається геоморфологією (у перекладі з грецької ге - земля, морфе - форма). Складовою частиною геоморфології є орографія (у перекладі з грецької орос - гора, графіо - пишу).
Вона вивчає рельєф за зовнішніми ознаками: взаємним розташуванням хребтів, височин, улоговин та інших форм рельєфу, їх розміри, висоту і напрями. Саме наука орографія допомагає складати карти з фізичної географії.
Рельєф України досить різноманітний. На рівнинній території України, що є частиною великої Східноєвропейської рівнини, чергуються низовини і височини. На її заході підносяться гірські пасма Українських Карпат, на крайньому півдні височать пасма Кримських гір.
Поверхня території України формувалася протягом багатьох геологічних епох. На її розвиток вплинули новітні (сучасні) тектонічні рухи, давні зледеніння і відкладання лесів (жовтувата пориста порода, що утворилась в льодовиковий період), коливання рівня моря, ерозійна робота річок і вітру, господарська діяльність людини.
Якою ж є сучасна поверхня України? 70% її площі займають низовини, 25% - височини і тільки 5% - гори.
Низовини, височини і гори неоднакові за висотою і формами рельєфу.
Піднятість рівнинної частини території України над рівнем моря становить у середньому 175 м. На Азово-Чорноморському узбережжі абсолютні висоти коливаються в межах 10-15 м, на височинах – 300-400 м. Гірські хребти досягають 1 700 - 2 000 м, і найвищою точкою всієї України є гора Говерла (2 061 м) в Українських Карпатах.
Низовини, височини і гори України приурочені до різних тектонічних структур, що впливали на розвиток сучасного рельєфу, поверхню окремих частин території. Про те, як тектонічні структури впливали на формування рельєфу, ви дізнаєтесь після вивчення тектонічної будови України.
Низовини
На півночі України розташована Поліська низовина, що має похил до річок Прип'яті і Дніпра. Висоти її не перевищують 200 м, тільки Словечансько-Овруцький кряж піднімається до 315 м. На Поліській низовині розвинута густа річкова сітка. Ділянки між річками мають плоско-хвилясту поверхню, на якій є горби і зниження.
На південь від Поліської низовини вздовж лівого берега Дніпра простяглася Придніпровська низовина, її поверхня похилена в західному і південно-західному напрямах, абсолютні висоти змінюються від 170-140 до 120-90 м. В її межах виділяється широка долина Дніпра з крутим правим берегом і кількома терасами на лівому. На сході долина Дніпра поступово переходить у Полтавську рівнину, яка має плоску і горбисту поверхню з долинами та балками.
На півдні України розташована Причорноморська низовина, поверхня якої має абсолютні висоти 150-120 м. Низовина поступово знижується до Чорного моря. Складовою частиною її є Північно-кримська рівнина, поверхня якої поступово знижується до Сиваша. Абсолютні висоти її не перевищують 40 м над рівнем моря.
З південного заходу до Українських Карпат прилягає частина Середньо-дунайської низовини - Закарпатська низовина. Вона слабо похилена на південний захід і має абсолютні висоти 120-105 м. Поверхню Закарпатської низовини утворює плоска терасована долина річки Тиси з її притоками.
Височини
У центральній частині України розташована Придніпровська височина, абсолютні висоти якої становлять 280 - 320 м на півночі і до 150-170 м на півдні. В її східній частині виділяється своєрідний район - Канівські гори. Тут знаходиться могила генія українського народу Тараса Шевченка.
На південному сході розташована Приазовська височина з висотами 150-300 м. Тут на поверхню виходять кристалічні породи, що утворюють підвищення, звані в народі "могилами" (г. Бельмак-Могила, 324 м).
У західній частині України розташовані Подільська та Волинська височини, поверхня їх дуже розчленована. Абсолютні висоти становлять 320-350 м (г. Камула, 471 м). На Волинській височині виділяється Мізоцький кряж, на Подільській - окремі масиви-гори: Кременецькі гори, Гологори, Розточчя, Опілля, Товтри (Недобори).
На сході України знаходиться Донецька височина, її середні висоти становлять 175-300 м. Найвища точка - г. Могила Мечетна (367 м). На територію України заходить південно-західними відрогами Середньоросійська височина. Висота її в межах нашої країни не перевищує 236 м. Тут дуже багато ярів, балок.
З північного сходу до Українських Карпат прилягає Перед-карпатська височина з висотами 650-800 м, густою сіткою річкових долин.
На межиріччі річок Пруту і Дністра розміщене хвилясте горбисте пасмо, що утворює Хотинську височину. З південного заходу на північний схід височина тягнеться на 50 км. її середні висоти в західній частині становлять 350-400 м, в східній - зростають до 350-475 м. Тут знаходиться найвища точка рівнинної частини України г. Берда висотою 515 м. Височина складена вапняками, глинами, гіпсами, поверхня її розчленована притоками річок Пруту і Дністра, які мають глибокі долини з крутими схилами. Більша частина височини вкрита буковими і дубово-грабовими лісами.
Атлантический океан известен человеческой цивилизации с незапамятных времён. Именно здесь, по древним преданиям, находился таинственный остров Атлантида, ушедший под воду семнадцать тысяч лет назад. Жил на нём воинственный и мужественный народ (атланты), а царствовал над ним бог Посейдон вместе с женой Клейто. Имя их старшего сына было Атлан. В его честь, омывающее эту землю безбрежное море и было названо Атлантическим.Атлантический океан
Загадочная цивилизация канула в лету, море переименовали в океан, а название так и осталось. Никуда не делись и тайны Атлантического океана. По столетий их меньше не стало. Но прежде чем ознакомиться со всем необычным и загадочным, необходимо получить общее представление о величественных водах, омывающих одновременно и берега жаркой Африки, и земли старушки Европы, и далёкое, покрытое дымкой сказочных преданий скалистое побережье Американского континента.
В наши дни Атлантическим океаном называют огромный водоём на планете Земля, на который приходится 25% объёма Мирового океана. Его площадь равна почти 92 млн. км² вместе с примыкающими морями и атлантической частью Южного океана. С севера на юг воды Атлантики протянулись на 15,5 тыс. км, а с запада на восток, в самой узкой части (от Бразилии до Либерии), имеют ширину в 2,8 тыс. км.
Если же взять расстояние атлантических вод от западного побережья Мексиканского залива до восточного побережья Чёрного моря, то здесь будет совсем другая цифра – 13,5 тыс. км. Глубина океана тоже здорово разница. Её средняя величина составляет 3600 м, а максимальная зафиксирована в желобе Пуэрто-Рико и соответствует 8742 метрам.
Дно Атлантики поделено вдоль на две части Срединно-Атлантическим хребтом. Он в точности повторяет очертания огромного водоёма и тянется широкой извилистой гористой цепью: с севера – от хребта Рейкьянеса (Исландия), до Африканско-Антарктического хребта на юге (о. Буве), заходя за границу распространения арктических льдов.
Справа и слева от хребта разбросаны котловины, желоба, разломы, небольшие хребты, которые делают рельеф океанического дна очень сложным и запутанным. Береговая линия (особенно в северных широтах) тоже имеет не простую структуру. Она сильно изрезана небольшими заливами, имеет обширные акватории, которые глубоко вдаются в сушу и образуют моря. Неотъемлемой частью являются и многочисленные проливы в прибрежной зоне материков, а также проливы и каналы, соединяющие Атлантику с Тихим океаном.
Атлантический океан омывает берега 96 государственных образований. Его собственностью являются 14 морей и 4 крупных залива. Богатый разнообразием климат в этих географических и геологических частях земной поверхности обеспечивают многочисленные поверхностные течения. Они полноводно текут во всех направлениях и подразделяются на тёплые и холодные.
В северных широтах, до экватора, господствуют Северное Пассатное, Гольфстрим и Северное Атлантическое течения. Они несут тёплые воды и радуют окружающий мир мягким климатом и высокими температурами. Этого нельзя сказать о течениях Лабрадор и Канарском. Последние относятся к холодным и создают на прилегающих землях морозную и слякотную погоду.
Южнее экватора картина такая же. Здесь правят бал тёплые Южное Пассатное, Гвинейское и Бразильское течения. Холодные же Западных Ветров и Бенгальское стараются ни в чём не уступать своим более гуманным коллегам и тоже вносят свой посильный негативный вклад в формирование климата южного полушария. В целом же, средняя температура на поверхности Атлантического океана равна плюс 16° по Цельсию. У экватора она может доходить до 28° по Цельсию. А вот в северных широтах очень холодно – здесь вода замерзает.
Из сказанного нетрудно догадаться, что с севера и юга воды Атлантики зажаты вечными гигантскими ледяными корками. Правда на счёт вечности небольшой перебор, так как частенько от них откалываются очень больших размеров глыбы льда и начинают медленно дрейфовать в направлении экватора. Глыбы такие называют айсбергами, а двигаются они на севере от Гренландии вплоть до 40° с. ш, а на юге от Антарктиды до 40° ю. ш. Их остатки наблюдаются и ближе к экватору, достигая 31-35° южных и северных широт.
Очень большие размеры – понятие растяжимое. Если говорить более конкретно, то попадаются айсберги, длина которых составляет десятки километров, а площадь иногда превышает 1000 км². Эти льдины могут годами путешествовать по просторам океана, скрывая свою истинную величину под водной поверхностью.
Встреча с таким морским путешественником для судов никогда не была в радость. Наибольшую же опасность он представляет уже в зрелом возрасте. К этому времени айсберг значительно подтаивает, центр его тяжести смещается, и огромная ледяная глыба переворачивается. Её подводная часть оказывается над водой. Она не сияет голубизной, а представляет из себя тёмно-синюю ледяную шапку, которую, особенно в условиях плохой видимости, очень трудно различить на поверхности океана.