Океания - общее название для островов центральной и южной части Тихого океана между 30 ю. ш. и 30 с. ш., включая Австралию , Новую Зеландию и восточную часть Новой Гвинеи ; площадь 8500 тыс. кв. км; города с населением свыше 500 тыс.: Сидней , Мельбурн , Брисбен, Перт, Аделаида, Окленд ; рельеф: длина от Тропика Рака на севере до оконечности Новой Зеландии; более широко Океанию можно разделить на группы вулканических и коралловых островов на основе этнического происхождения их жителей: Микронезия ( Гуам , Кирибати , Марианские , Маршалловы и Каролинские острова); Меланезия ( Папуа Новая Гвинея , Вануату, Новая Каледония, Фиджи , Соломоновы острова) и Полинезия ( Тонга, Самоа , Тувалу , Французская Полинезия, острова Лайн) Австралия (наименьший континент) занимает 90% поверхности суши Океании; высшая точка - гора Вильгельм на острове Папуа Новая Гвинея (4509 м) самая низкая точка - озеро Эри , Южная Австралия (-16 м) самая длинная река - Муррей в юго- восточной Австралии (2590 км); особенности: максимальная глубина в мировом океане находится в Марианской впадине - 11034 м; Австралия-самый большой монолит в мире; Большой Барьерный риф - самый длинный коралловый риф в мире; гора Косцюшко 2229 м в Новом Южном Уэльсе - высшая точка в Австралии; гора Кука 3764 м выше пик Новой Зеландии;
Географічне положення значної території Північної Америки в субарктичних та помірних широтах зумовлює суттєвий вплив західного перенесення повітря. Південно-східна частина материка перебуває під впливом вологих пасатів з Атлантичного океану, а у північних полярних районах формуються північно-східні вітри.
Розподіл тепла і вологи на материку в значній мірі залежить від особливостей рельєфу. Зокрема, велику перешкоду для західного потоку повітря створює гірська система Кордильєр. Долаючи її, повітряні маси, що надходять з Тихого океану, залишають всю вологу на узбережжі та західних схилах гір і проникають далі на схід вже більш сухими. На сході Північної Америки значно нижчі гори Аппалачі. Проте й вони також частково перешкоджають проникненню вологого повітря з Атлантики вглиб континенту.
Відсутність гір на півночі та півдні материка, рівнинність його центральних областей дають можливість холодним арктичним повітряним масам далеко на південь. Хвилі холоду іноді досягають узбережжя Мексиканської затоки, приносячи різке похолодання, морози, які супроводжуються снігопадами. Буває й навпаки: тепле тропічне повітря з півдня поширюється далеко на північ, приносячи відлигу.
На межі зіткнення арктичних і помірних, тропічних і помірних повітряних мас формуються атмосферні фронти, де виникають циклони, з якими пов’язані опади.
Гірські масиви Кордильєр та Аппалачів, що розташовані меридіонально, створюють ефект „аеродинамічної труби”, якою проносяться руйнівні смерчі (торнадо), що утворюються в результаті зіткнення повітряних мас із значними контрастами температури.
островов центральной и южной
части Тихого океана между 30 ю. ш. и
30 с. ш., включая Австралию , Новую
Зеландию и восточную часть Новой
Гвинеи ;
площадь 8500 тыс. кв. км;
города с населением свыше 500 тыс.:
Сидней , Мельбурн , Брисбен, Перт,
Аделаида, Окленд ;
рельеф: длина от Тропика Рака на
севере до оконечности Новой
Зеландии;
более широко Океанию можно
разделить на группы вулканических
и коралловых островов на основе
этнического происхождения их
жителей: Микронезия ( Гуам ,
Кирибати , Марианские , Маршалловы
и Каролинские острова); Меланезия (
Папуа Новая Гвинея , Вануату, Новая
Каледония, Фиджи , Соломоновы
острова) и Полинезия ( Тонга, Самоа ,
Тувалу , Французская Полинезия,
острова Лайн) Австралия
(наименьший континент) занимает
90% поверхности суши Океании;
высшая точка - гора Вильгельм на
острове Папуа Новая Гвинея (4509 м)
самая низкая точка - озеро Эри ,
Южная Австралия (-16 м) самая
длинная река - Муррей в юго-
восточной Австралии (2590 км);
особенности: максимальная глубина в
мировом океане находится в
Марианской впадине - 11034 м;
Австралия-самый большой монолит в
мире; Большой Барьерный риф -
самый длинный коралловый риф в
мире; гора Косцюшко 2229 м в Новом
Южном Уэльсе - высшая точка в
Австралии; гора Кука 3764 м выше
пик Новой Зеландии;
Географічне положення значної території Північної Америки в субарктичних та помірних широтах зумовлює суттєвий вплив західного перенесення повітря. Південно-східна частина материка перебуває під впливом вологих пасатів з Атлантичного океану, а у північних полярних районах формуються північно-східні вітри.
Розподіл тепла і вологи на материку в значній мірі залежить від особливостей рельєфу. Зокрема, велику перешкоду для західного потоку повітря створює гірська система Кордильєр. Долаючи її, повітряні маси, що надходять з Тихого океану, залишають всю вологу на узбережжі та західних схилах гір і проникають далі на схід вже більш сухими. На сході Північної Америки значно нижчі гори Аппалачі. Проте й вони також частково перешкоджають проникненню вологого повітря з Атлантики вглиб континенту.
Відсутність гір на півночі та півдні материка, рівнинність його центральних областей дають можливість холодним арктичним повітряним масам далеко на південь. Хвилі холоду іноді досягають узбережжя Мексиканської затоки, приносячи різке похолодання, морози, які супроводжуються снігопадами. Буває й навпаки: тепле тропічне повітря з півдня поширюється далеко на північ, приносячи відлигу.
На межі зіткнення арктичних і помірних, тропічних і помірних повітряних мас формуються атмосферні фронти, де виникають циклони, з якими пов’язані опади.
Гірські масиви Кордильєр та Аппалачів, що розташовані меридіонально, створюють ефект „аеродинамічної труби”, якою проносяться руйнівні смерчі (торнадо), що утворюються в результаті зіткнення повітряних мас із значними контрастами температури.
Объяснение: