Зарубежная Европа занимает первое место в мировом хозяйстве по размерам промышленного и сельскохозяйственного производства, по экспорту товаров и услуг, по развитию международного туризма.
Ее хозяйственному развитию выгодное экономико-географическое положение (большинство стран региона имеют приморское положение, расположены вблизи важнейших морских путей); хорошая обеспеченность ресурсами рабочей силы и кадрами высококвалифицированного труда (плотность на высокий уровень транспортного обеспечения (по уровню технической оснащенности, разносторонности развития и густоте транспортной сети Зарубежная Европа опережает все крупные регионы мира); развитие интеграционных процессов между странами региона.
Карта світу Птолемея (репродукція з книги «Географія», близько 150 року)
Географія — одна з найдавніших наук зародилася у країнах Сходу і на початках мала описовий характер. Перші наукові основи географії були закладені в еллінську епоху. Перші спроби наукових пояснень природи географічних явищ відомі з праць Геродота (5 ст. до н. е.), Арістотеля (4 ст. до н. е.), Птолемея (2 ст. н. е.) та ін. Першою людиною, що використала термін «географія», був Ератосфен (276—194 до н. е.).
Географічні знання нагромаджувалися з відкриттям нових земель, розвитком торгівлі, воєнними походами, мореплавством тощо. Географічні уявлення і поняття за часів феодалізму виходили з біблійних догм. За часів Київської Русі важливі географічні відомості про Східну Європу були зібрані у літописах (зокрема у «Повісті минулих літ» тощо). У період XV—XVII століть в результаті великих географічних відкриттів, здійснених європейськими мандрівниками і мореплавцями, було встановлено контури майже всіх материків, досліджено більшу частину земної поверхні, одержано багато відомостей про раніше невідомі країни.
Розквіт класичної західної географічної традиції відбувся в епоху Відродження, яка відзначилась переосмисленням досягнень епохи пізнього еллінізму і значними досягненнями в картографії. Найвідомішою працею цього періоду стала «Geographia generalis» («Загальна географія», 1650) Б. Вареніуса. У XVI—XVII ст. значних успіхів досягнуто у галузі картографії, зокрема фламандським картографом Ґ. Меркатором розроблено картографічну проекцію, що названа його іменем.
Основи сучасної академічної географії в 1-й половині XIX століття заклали Олександр Гумбольдт і Карл Ріттер.
Географія виникла як опис географічної оболонки Землі, її структури та динаміки, взаємодії та розповсюдження у окремих компонентів. Декілька тисячоліть пішло на становлення фізичної географії і формування підвалин класичної географічної науки. Водночас поодинокі дослідники намагалися поєднувати суспільні процеси з компонентами географічного середовища. У такий б починали зароджуватися нові напрямки географічних досліджень, які, починаючи з XX століття, набули сучасних рис.
Структура сучасної географії
Анімація трансформування палеогеографічної карти світу від Пангеї до наших днів
Основне завдання сучасної географії полягає у вивченні законів і закономірностей розміщення та взаємодії компонентів географічного середовища та їхніх поєднань на різних рівнях. Складність об'єкта дослідження і широта предметної області зумовили диференціацію єдиної географії на низку спеціалізованих (галузевих) наукових дисциплін, які утворюють систему географічних наук. Водночас окремі дослідники намагалися поєднувати суспільні процеси з компонентами географічного середовища. У такий б починали зароджуватися нові напрямки географічних досліджень, які, починаючи з XX століття, набули сучасних рис.
Географія на сучасному етапі поділяється на низку прородничо-географічних і суспільно-географічних наук, тісно пов'язаних між собою, а спільними їхнім завданнями є всебічне дослідження природно-територіальних і виробничо-територіальних комплексів[4]. Основною метою географічних досліджень на сучасному етапі є наукове обґрунтування шляхів раціональної територіальної організації суспільства і природовикористання, створення основ стратегії екологічно безпечного розвитку суспільства. Все-таки більшість географів класичної школи продовжують визначати фізичну географію як науку, а решту її суспільних напрямків — похідними наукового пізнання та суспільними проектами, що переплітаються з різними сферами та науками[5][6].
У рамках географічної науки виділяються природничі (фізико-географічні), лови
Ее хозяйственному развитию выгодное экономико-географическое положение (большинство стран региона имеют приморское положение, расположены вблизи важнейших морских путей);
хорошая обеспеченность ресурсами рабочей силы и кадрами высококвалифицированного труда (плотность на
высокий уровень транспортного обеспечения (по уровню технической оснащенности, разносторонности развития и густоте транспортной сети Зарубежная Европа опережает все крупные регионы мира);
развитие интеграционных процессов между странами региона.
ответОбъяснение:
Карта світу Птолемея (репродукція з книги «Географія», близько 150 року)
Географія — одна з найдавніших наук зародилася у країнах Сходу і на початках мала описовий характер. Перші наукові основи географії були закладені в еллінську епоху. Перші спроби наукових пояснень природи географічних явищ відомі з праць Геродота (5 ст. до н. е.), Арістотеля (4 ст. до н. е.), Птолемея (2 ст. н. е.) та ін. Першою людиною, що використала термін «географія», був Ератосфен (276—194 до н. е.).
Географічні знання нагромаджувалися з відкриттям нових земель, розвитком торгівлі, воєнними походами, мореплавством тощо. Географічні уявлення і поняття за часів феодалізму виходили з біблійних догм. За часів Київської Русі важливі географічні відомості про Східну Європу були зібрані у літописах (зокрема у «Повісті минулих літ» тощо). У період XV—XVII століть в результаті великих географічних відкриттів, здійснених європейськими мандрівниками і мореплавцями, було встановлено контури майже всіх материків, досліджено більшу частину земної поверхні, одержано багато відомостей про раніше невідомі країни.
Розквіт класичної західної географічної традиції відбувся в епоху Відродження, яка відзначилась переосмисленням досягнень епохи пізнього еллінізму і значними досягненнями в картографії. Найвідомішою працею цього періоду стала «Geographia generalis» («Загальна географія», 1650) Б. Вареніуса. У XVI—XVII ст. значних успіхів досягнуто у галузі картографії, зокрема фламандським картографом Ґ. Меркатором розроблено картографічну проекцію, що названа його іменем.
Основи сучасної академічної географії в 1-й половині XIX століття заклали Олександр Гумбольдт і Карл Ріттер.
Географія виникла як опис географічної оболонки Землі, її структури та динаміки, взаємодії та розповсюдження у окремих компонентів. Декілька тисячоліть пішло на становлення фізичної географії і формування підвалин класичної географічної науки. Водночас поодинокі дослідники намагалися поєднувати суспільні процеси з компонентами географічного середовища. У такий б починали зароджуватися нові напрямки географічних досліджень, які, починаючи з XX століття, набули сучасних рис.
Структура сучасної географії
Анімація трансформування палеогеографічної карти світу від Пангеї до наших днів
Основне завдання сучасної географії полягає у вивченні законів і закономірностей розміщення та взаємодії компонентів географічного середовища та їхніх поєднань на різних рівнях. Складність об'єкта дослідження і широта предметної області зумовили диференціацію єдиної географії на низку спеціалізованих (галузевих) наукових дисциплін, які утворюють систему географічних наук. Водночас окремі дослідники намагалися поєднувати суспільні процеси з компонентами географічного середовища. У такий б починали зароджуватися нові напрямки географічних досліджень, які, починаючи з XX століття, набули сучасних рис.
Географія на сучасному етапі поділяється на низку прородничо-географічних і суспільно-географічних наук, тісно пов'язаних між собою, а спільними їхнім завданнями є всебічне дослідження природно-територіальних і виробничо-територіальних комплексів[4]. Основною метою географічних досліджень на сучасному етапі є наукове обґрунтування шляхів раціональної територіальної організації суспільства і природовикористання, створення основ стратегії екологічно безпечного розвитку суспільства. Все-таки більшість географів класичної школи продовжують визначати фізичну географію як науку, а решту її суспільних напрямків — похідними наукового пізнання та суспільними проектами, що переплітаються з різними сферами та науками[5][6].
У рамках географічної науки виділяються природничі (фізико-географічні), лови