Найменш розвинені країни (близько 50). Вони мають низькі (менше иіж 3975 дол. на одну особу) і дуже низькі показники ВВП (менше ніж 1005 дол. на одну особу). Це переважно аграр- иі або аграрно-іидустріальні країни. У сільському господарстві деяких країн працюе понад 80% населення, промисловість пе- ребувае в початковому стані. Серед найбідніших та економічно найвідсталіших країн багато африканських (Ефіопія, Півден- ний Судан, Того, Еритрея, Гвінея, Мозамбік, Малаві, Hirep, Ліберія, Бурунді, Руанда, Сомалі, Танзанія, Демократична Рес- публіка (ДР) Конго), окремі азіатські країни (Афганістан, Кам- боджа, Бангладеш, Непал), острівні країни (Кірибаті, Соломо- нові Острови, Комори).
Відповідь:
Одеська область займає територію Північно-західного Причорномор’я від гирла Дунаю до Тилігульського лиману (довжина морської берегової лінії в межах області перевищує 300 км) і тягнеться від моря на північ, вглиб суші на 200-250 км. На півночі Одеська область межує з Вінницькою та Кіровоградською, на сході – з Миколаївською областями, на заході – з Республікою Молдова, на південному заході – з Румунією. Усього в межах області пролягають 1362 кілометри державного кордону.
Площа Одеської області становить 5,5 % території України (33,3 тис. кв. км). Північна частина області розташована в лісостеповій, а південна – в степовій зоні. У грунтовому покрові переважають звичайні та південні чорноземи. Средньорічна температура коливається від +8,2 0С на півночі до +10,8 0С на півдні. Тривалість вегетаційного періоду від 180 до 210 діб. Средньорічна кількість опадів – від 340 мм на півдні області до 460 мм на півночі.
Чорне море та лікувальні грязі Куяльницького лиману створюють винятково високий рекреаційний потенціал Одещини. У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високоцінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне значення. Природні умови сприятливі для вирощування озимої пшениці, кукурудзи, ячменю соняшнику.
Пояснення:
Все
Гірський регіон не без підстав відносять до слаборозвинених регіонів,
враховуючи низький рівень урбанізації, потенціал підприємництва,
відносно слабкий рівень економічного розвитку і високий рівень
безробіття населення. Значною мірою це пов’язано з його периферійністю, невигідністю географічного розміщення, а відповідно, труднощами з
комунікативною доступністю, віддаленістю від головних ринків, слабкими
зв’язками з центром. «Для території Українських Карпат характерні складні
структурні проблеми, зокрема в області економічного розвитку, ринку
праці, соціального стану населення, екології та природокористування»[3].
Гірські території Українських Карпат на відміну від височин і низин
характеризуються багатьма особливими ознаками, які визначають
параметри виробництва, форми господарської активності, а також
економічний розвиток регіону в цілому. Суттєвою ознакою гірських земель
є велика вертикальна мінливість і крутизна території. Висотні відмінності
знаходять своє відображення у наявності різних кліматично-рослинних
поясів. Крутизна схилів території Карпат впливає на пропорції між орними
землями, зеленими угіддями, багаторічними насадженнями і лісами.
Відмінності у висоті місцевості, відповідно і особливості ландшафту
(територіально-природного комплексу) створюють разом із тим нові
шанси для місцевих жителів у сфері несільськогосподарського розвитку,
зокрема існують великі можливості для розвитку туризму, рекреації та
надання оздоровчих послуг. Складність природних умов у горах істотно
обмежує можливості вибору форм та видів господарської діяльності,
негативно впливає на зайнятість горян. Це стало причиною низьких доходів
жителів гір, погіршення демографічної ситуації, зростання соціальної
напруженості, відтоку населення з гірських сіл та їх спустошення.
Необхідність зупинки цих явищ обумовлена не тільки загрозою втрати
«культурного а й економічними та екологічними причинами[