Умовно весь час накопичення географічних знань розподіляють на такі етапи: Давня епоха (до V ст. н. е.), Середньовіччя (V ст. — перша половина XV ст.), епоха Великих географічних відкриттів (друга половина XV-XVІІ ст.), епоха Нового часу (XVІІІ-XІX ст.), епоха сучасних географічних досліджень (з початку XX ст.).
Объяснение:
Античні часи завершилися в V ст., коли під ударами варварів загинула Римська імперія. Географічні досягнення було забуто, праці втрачено або знищено. Лише деякі з них збереглися завдяки арабським ученим, які вивчали їх та перекладали арабською мовою.
Середньовіччя. У цей час арабські вчені ведуть важлив за природними процесами, мандрують країнами Європи, Азії та Африки, вивчаючи життя та побут народів, складають описи та географічні карти. Один з найвидатніших арабських мандрівників — Ібн Баттута (1304-1377 рр.) — подорожував майже 30 років, подолавши відстань близько 130 тис. км. Свої враження він описав у книзі «Особливості міст та чудеса подорожей».
У Європі періоду середньовіччя географічна наука перебувала в занепаді.
Давня епоха (античні часи). Географія як наука бере свій початок із Стародавньої Греції та риму. Греки узагальнили та осмислили географічний матеріал, що залишився від найдавніших цивілізацій, та зробили чимало власних відкриттів.
Епоха Великих географічних відкриттів. Розвиток господарства та торгівлі в Європі став причиною підйому дослідницької активності європейців. Дослідницькі подорожі підтримували уряди країн, особливо Іспанії та Португалії. Починаються найбільші географічні відкриття, які через величезне значення для всього світу отримали назву Великих.
Епоха Нового часу. У подорожах Нового часу відбувається не тільки відкриття нових земель, а й починаються їх наукові дослідження.
Епоха сучасних географічних досліджень. На початок ХХ ст. майже всі райони Землі було досліджено географами. Час традиційних географічних відкриттів завершався, поступаючись місцем новій географії, яка замість питань «Де? Що?» намагалася знайти відповіді на питання «Чому саме так?». Однак білі плями на карті світу ще залишалися. Це насамперед величезні важкодоступні простори Арктики та Антарктики. 6 квітня 1909 р. американець Роберт Пірі (1856-1920 рр.) з п'ятьма супутниками досягнув Північного географічного полюса. 14 грудня 1912 р. норвезький дослідник Р. Амундсен (1872-1928 рр.) дістався Південного географічного полюса. З першої половини ХХ ст. починаються регулярні дослідження полярних просторів. Отто Шмідт (1891-1956 рр.) на криголамі «Сибіряков» в 1932 р. здійснив перше наскрізне плавання Північним морським шляхом з Білого моря до Берінґова.
На сучасному етапі продовжуються дослідження Світового океану.
Умовно весь час накопичення географічних знань розподіляють на такі етапи: Давня епоха (до V ст. н. е.), Середньовіччя (V ст. — перша половина XV ст.), епоха Великих географічних відкриттів (друга половина XV-XVІІ ст.), епоха Нового часу (XVІІІ-XІX ст.), епоха сучасних географічних досліджень (з початку XX ст.).
Объяснение:
Античні часи завершилися в V ст., коли під ударами варварів загинула Римська імперія. Географічні досягнення було забуто, праці втрачено або знищено. Лише деякі з них збереглися завдяки арабським ученим, які вивчали їх та перекладали арабською мовою.
Середньовіччя. У цей час арабські вчені ведуть важлив за природними процесами, мандрують країнами Європи, Азії та Африки, вивчаючи життя та побут народів, складають описи та географічні карти. Один з найвидатніших арабських мандрівників — Ібн Баттута (1304-1377 рр.) — подорожував майже 30 років, подолавши відстань близько 130 тис. км. Свої враження він описав у книзі «Особливості міст та чудеса подорожей».
У Європі періоду середньовіччя географічна наука перебувала в занепаді.
Давня епоха (античні часи). Географія як наука бере свій початок із Стародавньої Греції та риму. Греки узагальнили та осмислили географічний матеріал, що залишився від найдавніших цивілізацій, та зробили чимало власних відкриттів.
Епоха Великих географічних відкриттів. Розвиток господарства та торгівлі в Європі став причиною підйому дослідницької активності європейців. Дослідницькі подорожі підтримували уряди країн, особливо Іспанії та Португалії. Починаються найбільші географічні відкриття, які через величезне значення для всього світу отримали назву Великих.
Епоха Нового часу. У подорожах Нового часу відбувається не тільки відкриття нових земель, а й починаються їх наукові дослідження.
Епоха сучасних географічних досліджень. На початок ХХ ст. майже всі райони Землі було досліджено географами. Час традиційних географічних відкриттів завершався, поступаючись місцем новій географії, яка замість питань «Де? Що?» намагалася знайти відповіді на питання «Чому саме так?». Однак білі плями на карті світу ще залишалися. Це насамперед величезні важкодоступні простори Арктики та Антарктики. 6 квітня 1909 р. американець Роберт Пірі (1856-1920 рр.) з п'ятьма супутниками досягнув Північного географічного полюса. 14 грудня 1912 р. норвезький дослідник Р. Амундсен (1872-1928 рр.) дістався Південного географічного полюса. З першої половини ХХ ст. починаються регулярні дослідження полярних просторів. Отто Шмідт (1891-1956 рр.) на криголамі «Сибіряков» в 1932 р. здійснив перше наскрізне плавання Північним морським шляхом з Білого моря до Берінґова.
На сучасному етапі продовжуються дослідження Світового океану.