Река амазонка побила множество рекордов. это самая полноводная река в мире, она собирает 40% вод южной америки. объем воды скидываемый рекой в океан настолько велик, что равен 1/5 от всего объема речной воды на планете. многие ее притоки сами по себе являются величайшими реками мира. с недавнего времени амазонка это также и самая длинная река в мире. она обладает самым широким в мире речным устьем оно в 10 раз шире пролива ла-манш. не удивительно, что в устье амазонки расположен крупнейший в мире речной остров размером с шотландию. в сезон дождей она затопляет леса площадью равной территории . в сезон засухи миллионы рыб оказываются запертыми в ее лагунах, это рай для хищников. в реке живет больше видов рыб чем во всем атлантическом океане. чтоб пересечь ее тропические леса на самолете нужно потратить 4 часа. характеристика реки амазонка длина реки амазонки: 6992 км площадь бассейна водосбора: 7 180 000 км? . для сравнения площадь австралии 7 692 024 км? . режим реки, питание: амазонка получает питание от многочисленных притоков, также из-за влажного климата река получает много воды из осадков. в верхнем течении важную роль играет снеговое питание. режим амазонки интересный и довольно сложный. она достаточно полноводна весь год. правые и левые притоки реки имеют разное время паводков. дело в том, что правые притоки расположены в южном полушарии, а левые в северном. поэтому у правых притоков паводки с октября по март (лето южного полушария), у левых - с апреля по октябрь (лето северного полушария). это приводит к некоторому сглаживанию стока. южные притоки приносят больше воды и в мае – июле приводят к максимальным подъемам уровня воды. минимальный сток наблюдается в августе – сентябре. в нижнем течении важную роль играют также и океанские приливы распространяющиеся вверх по реке на 1400 км. при подъеме воды река затопляет гигантские территории это самый большой паводок в мире. ширина поймы достигает 80-100 км. средний расход воды в устье: 220 000 м3/с. максимальный расход во время половодий достигает 300 000 м3/с и даже больше. минимальный расход во время сухого сезона 70 000 м3/с. для сравнение расход воды в волге 8060 м? /с т.е. почти в 28 раз меньше.
Європейський регіон посідає провідні позиції у світовій економіці за розмірами промислового та сільськогосподарського виробництва, експортом товарів і послуг, золотовалютними резервами, рівнем розвитку міжнародного туризму. Водночас економіка регіону має низку особливостей.
По-перше, національні економіки високорозвинутих держав Європи перебувають на постіндустріальному етапі розвитку. Протягом кількох десятиліть планомірно скорочувалася питома вага матеріального виробництва (первинного та вторинного секторів) та зростала роль у створенні ВВП і концентрації працюючих у сфері послуг (третинному, четвертинному та п’ятому секторах). Саме останні три сектори економіки нині значною мірою зумовлюють зростання національного виробництва, динаміку інвестицій, перетворюють ряд країн Європи на провідні фінансові центри світу, осередки надання різноманітних послуг. Економічну основу регіону забезпечують національні економіки Німеччини, Франції, Великої Британії та Італії, які входять до «Великої сімки».
По-друге, нині високорозвинуті держави Європи взяли курс від деіндустріалізації на реорганізацію промисловості. Світова фінансово-економічна криза 2007–2008 рр. завдала нищівного удару по ідеології постіндустріального суспільства. Сама криза була спровокована надмірним розвитком фінансового сектору з низьким рівнем прозорості. Тому з 2014 р. взято курс на європейський «промисловий ренесанс». Першочерговими завданнями у цьому напрямі є запровадження у виробництво новітніх досягнень науки і техніки, перехід до енерго- та матеріалозбережувальних технологій. Уряди країн особливу увагу приділяють перебудові старих малоефективних виробництв і розвитку новітніх технологій. Зокрема, у рамках ЄС було розроблено програми з часткового зростання та реорганізації традиційних виробництв (сталеварного, синтетичних волокон, текстильного, нафтохімічного, суднобудування) та створення ряду нових. Одним з напрямів структурної політики держав Європи стало залучення прямих інвестицій закордонних компаній. Усі ці заходи називають реіндустріалізацією.
Реіндустріалізація – перехід промислового виробництва на нові технологічні основи, тобто прогресивні «високі» технології.
Процес реіндустріалізації в Європі бере початок з кінця ХХ ст. Він здійснюється на основі широкого впровадження у промислове виробництво мікроелектроніки, робототехніки, лазерної та оптичної техніки, інформаційних технологій, програмування, біоіндустрії, нових матеріалів, нових видів енергії, космічної техніки тощо. Уряди країн створюють сприятливі умови для закупівлі іноземних патентів і ліцензій. «Високі» технології дають змогу підвищувати продуктивність праці, забезпечувати лідерство на ринку, зменшувати собівартість виробництва та як результат усього цього – забезпечити високий рівень ВВП на душу населення. В Європі найбільший досвід реіндустріалізації мають Німеччина, Велика Британія, Франція, в яких наука та інновації є рушійною силою економічного зростання, а самі країни вважають високотехнологічними.
По-третє, найважливішою рисою сучасної Європи є зростання взаємозалежності національних економік країн регіону, зростання міжнародного руху товарів і капіталу, розвиток інтеграційних процесів, інтенсивний перехід країн від зам кнених національних господарств до економіки відкритого типу, спрямованої на зовнішній світ. Тобто одним з найважливіших напрямів політико- економічного сучасного розвитку Європи є глибокі інтеграційні процеси в економічній, монетарній та політичній сферах.
Європейські країни з перехідною економікою перебувають на індустріальному або індустріально-аграрному етапі розвитку. На частку промисловості в структурі національного доходу цих країн припадає в середньому від 45 до 60 %. У більшості країн переважає вторинний сектор економіки.
Економічний простір Європейського регіону є нерівномірним. У його просторовій організації господарства можна виокремити «центральну вісь розвитку», що тягнеться з півдня Великої Британії до півночі Італії на 1 600 км. Вона займає менш ніж 1/10 площі Європи, але там сконцентровано понад 1/4 її населення, 2/3 промислового потенціалу, великі фінансові центри та світові міста. Там розташовані два європейські мегаполіси, низка великих міських агломерацій. Унаслідок регіональної економічної інтеграції у межах «центральної осі розвитку» сформувалися «транскордонні райони» між Бельгією, Нідерландами та Німеччиною; Францією та Німеччиною; Францією та Швейцарією; Німеччиною та Люксембургом.
Объяснение:
Особливості економіки країн Європи
Європейський регіон посідає провідні позиції у світовій економіці за розмірами промислового та сільськогосподарського виробництва, експортом товарів і послуг, золотовалютними резервами, рівнем розвитку міжнародного туризму. Водночас економіка регіону має низку особливостей.
По-перше, національні економіки високорозвинутих держав Європи перебувають на постіндустріальному етапі розвитку. Протягом кількох десятиліть планомірно скорочувалася питома вага матеріального виробництва (первинного та вторинного секторів) та зростала роль у створенні ВВП і концентрації працюючих у сфері послуг (третинному, четвертинному та п’ятому секторах). Саме останні три сектори економіки нині значною мірою зумовлюють зростання національного виробництва, динаміку інвестицій, перетворюють ряд країн Європи на провідні фінансові центри світу, осередки надання різноманітних послуг. Економічну основу регіону забезпечують національні економіки Німеччини, Франції, Великої Британії та Італії, які входять до «Великої сімки».
По-друге, нині високорозвинуті держави Європи взяли курс від деіндустріалізації на реорганізацію промисловості. Світова фінансово-економічна криза 2007–2008 рр. завдала нищівного удару по ідеології постіндустріального суспільства. Сама криза була спровокована надмірним розвитком фінансового сектору з низьким рівнем прозорості. Тому з 2014 р. взято курс на європейський «промисловий ренесанс». Першочерговими завданнями у цьому напрямі є запровадження у виробництво новітніх досягнень науки і техніки, перехід до енерго- та матеріалозбережувальних технологій. Уряди країн особливу увагу приділяють перебудові старих малоефективних виробництв і розвитку новітніх технологій. Зокрема, у рамках ЄС було розроблено програми з часткового зростання та реорганізації традиційних виробництв (сталеварного, синтетичних волокон, текстильного, нафтохімічного, суднобудування) та створення ряду нових. Одним з напрямів структурної політики держав Європи стало залучення прямих інвестицій закордонних компаній. Усі ці заходи називають реіндустріалізацією.
Реіндустріалізація – перехід промислового виробництва на нові технологічні основи, тобто прогресивні «високі» технології.
Процес реіндустріалізації в Європі бере початок з кінця ХХ ст. Він здійснюється на основі широкого впровадження у промислове виробництво мікроелектроніки, робототехніки, лазерної та оптичної техніки, інформаційних технологій, програмування, біоіндустрії, нових матеріалів, нових видів енергії, космічної техніки тощо. Уряди країн створюють сприятливі умови для закупівлі іноземних патентів і ліцензій. «Високі» технології дають змогу підвищувати продуктивність праці, забезпечувати лідерство на ринку, зменшувати собівартість виробництва та як результат усього цього – забезпечити високий рівень ВВП на душу населення. В Європі найбільший досвід реіндустріалізації мають Німеччина, Велика Британія, Франція, в яких наука та інновації є рушійною силою економічного зростання, а самі країни вважають високотехнологічними.
По-третє, найважливішою рисою сучасної Європи є зростання взаємозалежності національних економік країн регіону, зростання міжнародного руху товарів і капіталу, розвиток інтеграційних процесів, інтенсивний перехід країн від зам кнених національних господарств до економіки відкритого типу, спрямованої на зовнішній світ. Тобто одним з найважливіших напрямів політико- економічного сучасного розвитку Європи є глибокі інтеграційні процеси в економічній, монетарній та політичній сферах.
Європейські країни з перехідною економікою перебувають на індустріальному або індустріально-аграрному етапі розвитку. На частку промисловості в структурі національного доходу цих країн припадає в середньому від 45 до 60 %. У більшості країн переважає вторинний сектор економіки.
Економічний простір Європейського регіону є нерівномірним. У його просторовій організації господарства можна виокремити «центральну вісь розвитку», що тягнеться з півдня Великої Британії до півночі Італії на 1 600 км. Вона займає менш ніж 1/10 площі Європи, але там сконцентровано понад 1/4 її населення, 2/3 промислового потенціалу, великі фінансові центри та світові міста. Там розташовані два європейські мегаполіси, низка великих міських агломерацій. Унаслідок регіональної економічної інтеграції у межах «центральної осі розвитку» сформувалися «транскордонні райони» між Бельгією, Нідерландами та Німеччиною; Францією та Німеччиною; Францією та Швейцарією; Німеччиною та Люксембургом.