Закономірності розташування природних зон. Завдяки особливостям географічного положення в Північній Америці існують природні зони, відсутні на материках тропічних широт. Розташування природних зон на рівнинах Північної Америки тісно пов’язане з особливостями зміни клімату. На півночі материка гається широтна зональність природних зон: вони з заходу на схід і змінюються з півночі на південь. Натомість у середній і південній частинах материка природні зони витягуються з півночі на південь. Це пояснюється різним рівнем зволоження й різницею температур у прибережних і центральних частинах материка в межах помірного та субтропічного кліматичних поясів.
- Порівняйте карту «Географічні пояси й природні зони світу» з картою «,Кліматичні пояси та області світу». З’ясуйте, які природні зони збігаються з кліматичними поясами, а які — ні. Чим це зумовлено?
Зона арктичних пустель. Арктичні пустелі займають острівну частину біля материка в межах арктичного кліматичного поясу.
Це край багаторічного льоду та снігу. Рослин тут дуже мало, майже відсутні ґрунти.
На окремих ділянках улітку ростуть мохи, лишайники, водорості.
Життя тварин пов’язане з водою. Арктичні пустелі — справжнє царство тюленів (мал. 87). Це переважно великі ссавці. Товстий шар жиру рятує їх від сильних морозів і допомагає триматися на воді. Тут чимало моржів, які мають бивні завдовжки 70-80 см. Ними тварини риють дно, шукаючи молюсків, а також пробивають у кризі лунки для дихання. Господарем Арктики вважається білий ведмідь, найбільший із сучасних хижаків. Він чудово плаває, має гострий нюх. Харчується рибою, тюленями, водоростями, не гребує мертвечиною.
На прибережних скелях існують «пташині базари» — поселення різних видів птахів, які живляться рибою: чайки, крячки гагарки, кайри.
Тундра. Північне узбережжя материка займає зона тундри. На заході її південна межа проходить по Північному полярному колу, а далі на схід зміщується на південь, аж до Гудзонової затоки. Клімат у тундрі субарктичний. Літо — коротке й прохолодне. Ґрунт не встигає відтанути на велику глибину. Хоча дощів тут випадає навіть менше, ніж у деяких пустелях, через низькі температури повітря вода мало випаровується й земля перенасичена вологою. Тому тундра — це заболочені безліс У тундрі мало поширені родючі тундрово-глеєві ґрунти. Тут росте небагато рослин: верес, болотні трави, багно. Чимало ягідних чагарників — чорниці, журавлина, морошка, а також карликових дерев: карликова береза, полярна верба, низькоросла вільха. Через промерзання землі коріння не може рости вглиб, а тільки в боки. Під час сильних вітрів високі дерева не утрималися б у ґрунті.
ответ:І справді цікаве питання, хоча якщо прийняти до уваги гіпотезу, буцімто саме з Африки пішло людство, то тоді питання це втрачає свій сенс, бо Африка була відома завжди. І дійсно північна Африка, а саме давня єгипетська цивілізація стоїть у витоків нашої сучасної європейської цивілізації – саме з давнього Єгипту черпали своє натхнення античні греки, які створили не менш прекрасну культуру, яку потім у них перейняли римляни. Але здавна була відома лише Північна Африка, в той час як решта чималих територій цього континенту на протязі довгих віків були покриті пеленою невідомості.
Першими європейцями, які потрапили далі, ніж територія Північної Африки були португальці, отже їх можна і вважати першовідкривачами африканського континенту. У 1415 р. кораблі Генріха Мореплавця досягли мису Боядора (Західна Африка), а через 19 років, у 1434 р. ще один португальський мореплавець Жиль Еанес проплив ще далі, минувши мис Боядора, до слова дуже небезпечний через чисельні рифи то водовороти, на яких загинуло чимало кораблів.
У 1484 році португальський мореплавець Дієго Као першим з європейців перетнув екватор та доплив до Південної Африки. Його справу продовжив Бартоломео Діас, який у 1486 вперше обігнув Африку, відкрив мис Доброї Надії (найпівденіша точка Африки), потрапив у Східну Африку. Побережжя Східної Африки після нього на протязі цілих десяти років досліджував ще один славетний португальський мореплавець – Васко де Гама, який й першим з європейців таки дістався Індії морським шляхом (чого свого часу так хотів досягнути Колумб, а натомість відрив Америку).
Слідом за португальцями дослідженням Африки активно зайнялись англійці, за ними французи, потім німці. Особливо сприяло цьому навіть створення у Лондоні спеціального королівського африканського товариства, яке займалось спорядженням дослідницьких експедицій до Африки. До слова такі експедицій були вельми дорогими, тому їх частенько спонсорували королівські двори Європи.
Оскільки більшість африканських експедицій було зроблено мореплавцями, найкраще вивченими лишались лише прибережні африканські території, в той час як глибина «чорного материку» і далі лишалась terra incognita. Її активним дослідженням зайнялись лишень у 19-му столітті, найбільша заслуга тут належить славетному англійському мандрівнику Давиду Лівінгстону (1813-1873) який у своїх мандрівках першим з людей перетнув Африку із сходу на захід, від Індійського океану до Атлантичного, попутно відривши чимало цікавих місць, як от скажімо, водоспад Вікторія, названий Давидом Лівінгстоном так на честь англійської королеви Вікторії.
Закономірності розташування природних зон. Завдяки особливостям географічного положення в Північній Америці існують природні зони, відсутні на материках тропічних широт. Розташування природних зон на рівнинах Північної Америки тісно пов’язане з особливостями зміни клімату. На півночі материка гається широтна зональність природних зон: вони з заходу на схід і змінюються з півночі на південь. Натомість у середній і південній частинах материка природні зони витягуються з півночі на південь. Це пояснюється різним рівнем зволоження й різницею температур у прибережних і центральних частинах материка в межах помірного та субтропічного кліматичних поясів.
- Порівняйте карту «Географічні пояси й природні зони світу» з картою «,Кліматичні пояси та області світу». З’ясуйте, які природні зони збігаються з кліматичними поясами, а які — ні. Чим це зумовлено?
Зона арктичних пустель. Арктичні пустелі займають острівну частину біля материка в межах арктичного кліматичного поясу.
Це край багаторічного льоду та снігу. Рослин тут дуже мало, майже відсутні ґрунти.
На окремих ділянках улітку ростуть мохи, лишайники, водорості.
Життя тварин пов’язане з водою. Арктичні пустелі — справжнє царство тюленів (мал. 87). Це переважно великі ссавці. Товстий шар жиру рятує їх від сильних морозів і допомагає триматися на воді. Тут чимало моржів, які мають бивні завдовжки 70-80 см. Ними тварини риють дно, шукаючи молюсків, а також пробивають у кризі лунки для дихання. Господарем Арктики вважається білий ведмідь, найбільший із сучасних хижаків. Він чудово плаває, має гострий нюх. Харчується рибою, тюленями, водоростями, не гребує мертвечиною.
На прибережних скелях існують «пташині базари» — поселення різних видів птахів, які живляться рибою: чайки, крячки гагарки, кайри.
Тундра. Північне узбережжя материка займає зона тундри. На заході її південна межа проходить по Північному полярному колу, а далі на схід зміщується на південь, аж до Гудзонової затоки. Клімат у тундрі субарктичний. Літо — коротке й прохолодне. Ґрунт не встигає відтанути на велику глибину. Хоча дощів тут випадає навіть менше, ніж у деяких пустелях, через низькі температури повітря вода мало випаровується й земля перенасичена вологою. Тому тундра — це заболочені безліс У тундрі мало поширені родючі тундрово-глеєві ґрунти. Тут росте небагато рослин: верес, болотні трави, багно. Чимало ягідних чагарників — чорниці, журавлина, морошка, а також карликових дерев: карликова береза, полярна верба, низькоросла вільха. Через промерзання землі коріння не може рости вглиб, а тільки в боки. Під час сильних вітрів високі дерева не утрималися б у ґрунті.
Объяснение:
ответ:І справді цікаве питання, хоча якщо прийняти до уваги гіпотезу, буцімто саме з Африки пішло людство, то тоді питання це втрачає свій сенс, бо Африка була відома завжди. І дійсно північна Африка, а саме давня єгипетська цивілізація стоїть у витоків нашої сучасної європейської цивілізації – саме з давнього Єгипту черпали своє натхнення античні греки, які створили не менш прекрасну культуру, яку потім у них перейняли римляни. Але здавна була відома лише Північна Африка, в той час як решта чималих територій цього континенту на протязі довгих віків були покриті пеленою невідомості.
Першими європейцями, які потрапили далі, ніж територія Північної Африки були португальці, отже їх можна і вважати першовідкривачами африканського континенту. У 1415 р. кораблі Генріха Мореплавця досягли мису Боядора (Західна Африка), а через 19 років, у 1434 р. ще один португальський мореплавець Жиль Еанес проплив ще далі, минувши мис Боядора, до слова дуже небезпечний через чисельні рифи то водовороти, на яких загинуло чимало кораблів.
У 1484 році португальський мореплавець Дієго Као першим з європейців перетнув екватор та доплив до Південної Африки. Його справу продовжив Бартоломео Діас, який у 1486 вперше обігнув Африку, відкрив мис Доброї Надії (найпівденіша точка Африки), потрапив у Східну Африку. Побережжя Східної Африки після нього на протязі цілих десяти років досліджував ще один славетний португальський мореплавець – Васко де Гама, який й першим з європейців таки дістався Індії морським шляхом (чого свого часу так хотів досягнути Колумб, а натомість відрив Америку).
Слідом за португальцями дослідженням Африки активно зайнялись англійці, за ними французи, потім німці. Особливо сприяло цьому навіть створення у Лондоні спеціального королівського африканського товариства, яке займалось спорядженням дослідницьких експедицій до Африки. До слова такі експедицій були вельми дорогими, тому їх частенько спонсорували королівські двори Європи.
Оскільки більшість африканських експедицій було зроблено мореплавцями, найкраще вивченими лишались лише прибережні африканські території, в той час як глибина «чорного материку» і далі лишалась terra incognita. Її активним дослідженням зайнялись лишень у 19-му столітті, найбільша заслуга тут належить славетному англійському мандрівнику Давиду Лівінгстону (1813-1873) який у своїх мандрівках першим з людей перетнув Африку із сходу на захід, від Індійського океану до Атлантичного, попутно відривши чимало цікавих місць, як от скажімо, водоспад Вікторія, названий Давидом Лівінгстоном так на честь англійської королеви Вікторії.
Объяснение: