Основна мета організації — координація та уніфікація нафтової політики країн-членів організації з тим, щоб забезпечити справедливі і стабільні ціни на нафту на світовому ринку, ефективні економічно обґрунтовані і регулярні поставки нафти країнам-споживачам, а також забезпечити інвесторам, які вклали свій капітал в розвиток нафтовидобувної галузі, справедливу прибутковість вкладень.
Здатність ОПЕК контролювати ціни на нафту дещо знизилася у зв'язку з відкриттям та розвитком великих запасів нафти на Алясці, в Північному морі, Канаді, Мексиканській затоці, Росії та модернізації ринків. Станом на листопад 2010 року, на членів ОПЕК припадає 79 % світових запасів нафти і 44 % видобутку, що дає їм значний контроль над світовим ринком[4]. Наступна за величиною група виробників, що входять до ОЕСР і пострадянські держави видобувають лише 23,8 % та 14,8 % відповідно від загального обсягу видобутку нафти у світі[5]. Однак, уже у 2003 році, побоювання, що ОПЕК мало можливостей збільшення видобування, викликало припущення, що їх вплив на ціну нафти почне скорочуватися[6][7].
Штаб-квартира ОПЕК, де проводяться регулярні зустрічі між міністрами нафти її країн-членів, з 1965 року знаходиться у Відні[8].
ОПЕК+
ОПЕК+ — це домовленість, яка охоплює не тільки країни-члени картелю, але й низку інших: Азербайджан, Бахрейн, Бруней, Казахстан, Малайзію, Оман, Південний Судан, Росію та Судан[9].
У 2021 році Міністерський моніторинговий комітет ОПЕК+ (JMMC) схвалив призначення міністра нафтових ресурсів Нігерії спеціальним представником по роботі з країнами Африки[10].
Історія
ОПЕК як постійно діюча міждержавна організація була створена на конференції в Багдаді 10—14 вересня 1960. Спочатку до складу організації ввійшли Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія й Венесуела. До цих п'ятьох країн, що заснували організацію, пізніше приєдналися ще вісім: Катар (1961), Індонезія (1962), Лівія (1962), Об'єднані Арабські Емірати (1967), Алжир (1969), Нігерія (1971), Еквадор (1973—1992), Габон (1976—1994). В 2007 р. до організації приєдналася Ангола і повернувся Еквадор. У 2008 р. Росія заявила про готовність стати постійним ігачем.
Штаб-квартира ОПЕК у Відні
Баланс експорту та імпорту нафти за країнами світу
Штаб-квартира ОПЕК спочатку перебувала в Женеві (Швейцарія), потім 1 вересня 1965 перемістилася у Відень (Австрія).
Мета ОПЕК — координація діяльності й вироблення загальної політики відносно видобутку нафти серед країн — учасників організації, з метою підтримки стабільних цін на нафту, забезпечення стабільних поставок нафти споживачам, одержання віддачі від інвестицій у нафтову галузь.
Міністри енергетики й нафти держав членів ОПЕК двічі в рік проводять зустрічі для оцінки міжнародного ринку нафти й прогнозу його розвитку на майбутнє. На цих зустрічах приймаються рішення про дії, які необхідно почати для стабілізації ринку. Рішення про зміни обсягу видобутку нафти відповідно до зміни попиту на ринку приймаються на конференціях ОПЕК.
Країни члени ОПЕК контролюють близько 2/3 світових запасів нафти. На їхню частку припадає 40% від всесвітнього видобутку або половина світового експорту нафти.
Нафтове ембарго 1973 року
Ембарго на поставки нафти у 1973 почалося після підтримки Сполученими Штатами і Західною Європою Ізраїлю у Війні Судного дня. Саудівська Аравія та Іран очолили тих, хто був обурений західною підтримкою Ізраїлю. Іран припинив поставки нафти до Сполучених Штатів та Західної Європи. Крім того, король Саудівської Аравії Фейсал ібн Абдель Азіз Аль Сауд ввів нафтове ембарго проти Заходу. Внаслідок цього, ціни на нафту в США піднялася з 3 доларів за барель до 12 доларів за барель, розпочалося нормування пального
1.Кавказские горы — горная система между Чёрным, Азовским и Каспийским морями. Этимология названия не установлена. Разделяется на две горные системы: Большой Кавказ и Малый Кавказ. На Кавказе живут более 50 народов (например: аварцы, черкесы, чеченцы, грузины, лезгины, карачаевцы и т.д.) Кавказские горы находятся в центре Евразийской плиты между Европой и Азией. 2.Природные комплексы Северного Кавказа Разнообразие природно-территориальных комплексов Северного Кавказа обусловлено их различиями в географическом положении, в частности высотой над уровнем моря Прикубанская равнина занимает заметную часть территории Северного Кавказа.Природные комплексы Северного Кавказа Разнообразие природно-территориальных комплексов Северного Кавказа обусловлено их различиями в географическом положении, в частности высотой над уровнем моря Прикубанская равнина занимает заметную часть территории Северного Кавказа. 3. Каменный пояс Русской земли. Урал — горная страна, протянувшаяся от побережья Карского моря до степей Казахстана, рубеж между Европой и Азией. Протяженность Уральских гор с севера на юг — более 2000 км, ширина — от 50 до 150 км никакие другие горы России не имеют столько названий. У античных авторов Уральские горы именовались Рифейскими. «Каменный пояс Русской земли», «Камень», «Земной пояс» — так называли Урал до XVIII в. Название «Урал» появляется с XVIII в. в работах знаменитого русского историка и географа Василия Никитича Татищева и вытесняет все прежпие названия (ур по-мансийски, а урэ по-эвенкийски означает «гора»). 4.Урал пересекает несколько природных зон, отчетливо выраженных и на соседних равнинах — Русской и Западно-Сибирской.
В пределах одной и той же зоны на равнинах Предуралья и Зауралья природные условия заметно отличаются. Объясняется это тем, что Уральские горы не только образуют преграду для расселения некоторых видов растений и животных, но и служат своеобразным климатическим барьером. К западу от них выпадает больше осадков, климат более влажный и мягкий; к востоку, то есть за Уралом, осадков меньше, климат более сухой, с ярко выраженными чертами континентального.
Кроме того, существенные различия в тектоническом строении наблюдаются между Предуральем и Зауральем. Отчетливо выражена асимметрия западного и восточного склонов Урала. На запад к Русской равнине горы снижаются постепенно. Невысокие хребты и гряды с пологими склонами переходят в увалы и холмистые возвышенные равнины Предуралья. На восток горы круто обрываются к низким предгорьям Зауралья.
Основна мета організації — координація та уніфікація нафтової політики країн-членів організації з тим, щоб забезпечити справедливі і стабільні ціни на нафту на світовому ринку, ефективні економічно обґрунтовані і регулярні поставки нафти країнам-споживачам, а також забезпечити інвесторам, які вклали свій капітал в розвиток нафтовидобувної галузі, справедливу прибутковість вкладень.
Здатність ОПЕК контролювати ціни на нафту дещо знизилася у зв'язку з відкриттям та розвитком великих запасів нафти на Алясці, в Північному морі, Канаді, Мексиканській затоці, Росії та модернізації ринків. Станом на листопад 2010 року, на членів ОПЕК припадає 79 % світових запасів нафти і 44 % видобутку, що дає їм значний контроль над світовим ринком[4]. Наступна за величиною група виробників, що входять до ОЕСР і пострадянські держави видобувають лише 23,8 % та 14,8 % відповідно від загального обсягу видобутку нафти у світі[5]. Однак, уже у 2003 році, побоювання, що ОПЕК мало можливостей збільшення видобування, викликало припущення, що їх вплив на ціну нафти почне скорочуватися[6][7].
Штаб-квартира ОПЕК, де проводяться регулярні зустрічі між міністрами нафти її країн-членів, з 1965 року знаходиться у Відні[8].
ОПЕК+
ОПЕК+ — це домовленість, яка охоплює не тільки країни-члени картелю, але й низку інших: Азербайджан, Бахрейн, Бруней, Казахстан, Малайзію, Оман, Південний Судан, Росію та Судан[9].
У 2021 році Міністерський моніторинговий комітет ОПЕК+ (JMMC) схвалив призначення міністра нафтових ресурсів Нігерії спеціальним представником по роботі з країнами Африки[10].
Історія
ОПЕК як постійно діюча міждержавна організація була створена на конференції в Багдаді 10—14 вересня 1960. Спочатку до складу організації ввійшли Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія й Венесуела. До цих п'ятьох країн, що заснували організацію, пізніше приєдналися ще вісім: Катар (1961), Індонезія (1962), Лівія (1962), Об'єднані Арабські Емірати (1967), Алжир (1969), Нігерія (1971), Еквадор (1973—1992), Габон (1976—1994). В 2007 р. до організації приєдналася Ангола і повернувся Еквадор. У 2008 р. Росія заявила про готовність стати постійним ігачем.
Штаб-квартира ОПЕК у Відні
Баланс експорту та імпорту нафти за країнами світу
Штаб-квартира ОПЕК спочатку перебувала в Женеві (Швейцарія), потім 1 вересня 1965 перемістилася у Відень (Австрія).
Мета ОПЕК — координація діяльності й вироблення загальної політики відносно видобутку нафти серед країн — учасників організації, з метою підтримки стабільних цін на нафту, забезпечення стабільних поставок нафти споживачам, одержання віддачі від інвестицій у нафтову галузь.
Міністри енергетики й нафти держав членів ОПЕК двічі в рік проводять зустрічі для оцінки міжнародного ринку нафти й прогнозу його розвитку на майбутнє. На цих зустрічах приймаються рішення про дії, які необхідно почати для стабілізації ринку. Рішення про зміни обсягу видобутку нафти відповідно до зміни попиту на ринку приймаються на конференціях ОПЕК.
Країни члени ОПЕК контролюють близько 2/3 світових запасів нафти. На їхню частку припадає 40% від всесвітнього видобутку або половина світового експорту нафти.
Нафтове ембарго 1973 року
Ембарго на поставки нафти у 1973 почалося після підтримки Сполученими Штатами і Західною Європою Ізраїлю у Війні Судного дня. Саудівська Аравія та Іран очолили тих, хто був обурений західною підтримкою Ізраїлю. Іран припинив поставки нафти до Сполучених Штатів та Західної Європи. Крім того, король Саудівської Аравії Фейсал ібн Абдель Азіз Аль Сауд ввів нафтове ембарго проти Заходу. Внаслідок цього, ціни на нафту в США піднялася з 3 доларів за барель до 12 доларів за барель, розпочалося нормування пального
Объяснение:
Разделяется на две горные системы: Большой Кавказ и Малый Кавказ.
На Кавказе живут более 50 народов (например: аварцы, черкесы, чеченцы, грузины, лезгины, карачаевцы и т.д.)
Кавказские горы находятся в центре Евразийской плиты между Европой и Азией.
2.Природные комплексы Северного Кавказа Разнообразие природно-территориальных комплексов Северного Кавказа обусловлено их различиями в географическом положении, в частности высотой над уровнем моря Прикубанская равнина занимает заметную часть территории Северного Кавказа.Природные комплексы Северного Кавказа Разнообразие природно-территориальных комплексов Северного Кавказа обусловлено их различиями в географическом положении, в частности высотой над уровнем моря Прикубанская равнина занимает заметную часть территории Северного Кавказа.
3. Каменный пояс Русской земли. Урал — горная страна, протянувшаяся от побережья Карского моря до степей Казахстана, рубеж между Европой и Азией. Протяженность Уральских гор с севера на юг — более 2000 км, ширина — от 50 до 150 км никакие другие горы России не имеют столько названий. У античных авторов Уральские горы именовались Рифейскими. «Каменный пояс Русской земли», «Камень», «Земной пояс» — так называли Урал до XVIII в. Название «Урал» появляется с XVIII в. в работах знаменитого русского историка и географа Василия Никитича Татищева и вытесняет все прежпие названия (ур по-мансийски, а урэ по-эвенкийски означает «гора»).
4.Урал пересекает несколько природных зон, отчетливо выраженных и на соседних равнинах — Русской и Западно-Сибирской.
В пределах одной и той же зоны на равнинах Предуралья и Зауралья природные условия заметно отличаются. Объясняется это тем, что Уральские горы не только образуют преграду для расселения некоторых видов растений и животных, но и служат своеобразным климатическим барьером. К западу от них выпадает больше осадков, климат более влажный и мягкий; к востоку, то есть за Уралом, осадков меньше, климат более сухой, с ярко выраженными чертами континентального.
Кроме того, существенные различия в тектоническом строении наблюдаются между Предуральем и Зауральем. Отчетливо выражена асимметрия западного и восточного склонов Урала. На запад к Русской равнине горы снижаются постепенно. Невысокие хребты и гряды с пологими склонами переходят в увалы и холмистые возвышенные равнины Предуралья. На восток горы круто обрываются к низким предгорьям Зауралья.