літосферні плити знаходяться у постійному русі, пересуваючись по шару астеносфери від зон розтягу (серединно-океанічні хребти) до зон стиску (зони Беньофа, зони всмоктування). Тут літосферні плити зіштовхуються між собою, насуваються або підсуваються під континент. Крім того, вони можуть зміщуватися одна відносно одної вздовж трансформних розломів.
Оскільки межами літосферних плит є дуже глибокі розломи, які доходять до астеносфери, то краї плит вирізняються значною рухомістю. Саме тут найчастіше при пересуванні однієї плити відносно іншої виникають землетруси, а по розломах підіймається до поверхні розплавлена речовина астеносфери, тобто вивергаються вулкани.
Ці рухомі частини літосфери називають поясами складчастості. В рельєфі, тобто на поверхні планети, вони виражені горами. Тому, як правило там на суходолі, де знаходяться великі гірські системи, активно вивергаються вулкани та часті землетруси знаходяться краї літосферних плит. На дні Океану межі плит проходять по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, які також вирізняються підвищеною рухливістю.
В середині літосферних плит навпаки не відчуваються сильні землетруси та немає вивержень вулканів. Це відносно стійкі ділянки літосфери – платформи (з франц. – плоска форма). В рельєфі вони відповідають рівнинам.
Вчені виділяють 9 великих літосферних плит і близько 20 малих (мал.). Межі плит далеко не завжди співпадають з узбережжями материків та океанів. Серед великих плит розрізняють 6 материкових і 3 океанічних. Материкові плити займають не лише самі материки, але й прилеглі до них частини океанів. Під ними існує земна кора, як материкового, так і океанічного типів. Великими материковими плитами є Африканська, Індо-Австралійська, Антарктична, Південноамериканська, Північноамериканська та Євразійська. Власні великі океанічні літосферні плити має лише Тихий океан. Тут виділяють такі плити: Тихоокеанська, Наска та Кокос. Під ними присутня лише тонка земна кора океанічного типу. Інші океани лежать на сусідніх материкових літосферних плитах.
Оскільки межами літосферних плит є дуже глибокі розломи, які доходять до астеносфери, то краї плит вирізняються значною рухомістю. Саме тут найчастіше при пересуванні однієї плити відносно іншої виникають землетруси, а по розломах підіймається до поверхні розплавлена речовина астеносфери, тобто вивергаються вулкани.
Ці рухомі частини літосфери називають поясами складчастості. В рельєфі, тобто на поверхні планети, вони виражені горами. Тому, як правило там на суходолі, де знаходяться великі гірські системи, активно вивергаються вулкани та часті землетруси знаходяться краї літосферних плит. На дні Океану межі плит проходять по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, які також вирізняються підвищеною рухливістю.
В середині літосферних плит навпаки не відчуваються сильні землетруси та немає вивержень вулканів. Це відносно стійкі ділянки літосфери – платформи (з франц. – плоска форма). В рельєфі вони відповідають рівнинам.
Вчені виділяють 9 великих літосферних плит і близько 20 малих (мал.). Межі плит далеко не завжди співпадають з узбережжями материків та океанів. Серед великих плит розрізняють 6 материкових і 3 океанічних. Материкові плити займають не лише самі материки, але й прилеглі до них частини океанів. Під ними існує земна кора, як материкового, так і океанічного типів. Великими материковими плитами є Африканська, Індо-Австралійська, Антарктична, Південноамериканська, Північноамериканська та Євразійська. Власні великі океанічні літосферні плити має лише Тихий океан. Тут виділяють такі плити: Тихоокеанська, Наска та Кокос. Під ними присутня лише тонка земна кора океанічного типу. Інші океани лежать на сусідніх материкових літосферних плитах.
ответ: инамическая высота (перевод разности потенциалов на линейную меру делением на постоянную величину, близкую к средней силе тяжести, например, среднее значение нормальной силы тяжести на широте 45°). Динамические высоты удобно применять вблизи одной и той же уровенной поверхности замкнутого водоёма или гидротехнического сооружения, в этом случае измеренные превышения не будут отличаться от соответствующей разности динамических высот. Применение динамических высот для решения геодезических задач неудобно, поскольку потребуется вводить поправку за переход к динамическим даже в линии нивелирования низкой точности.
Ортометрическая высота (отрезок силовой линии реального поля силы тяжести от геоида Брунса до точки земной поверхности; разность потенциалов переводится в линейную меру делением на среднее интегральное значение реальной силы тяжести вдоль этого отрезка). Приращения ортометрической высоты по вертикали в точности равны приращению длины.
Нормальная высота (отрезок силовой линии нормального поля силы тяжести от поверхности уровенного эллипсоида вверх до точки, в которой разность нормального потенциала равна разности реального потенциала; разность потенциалов переводится в линейную меру делением на величину среднего интегрального значения нормальной силы тяжести вдоль этого отрезка). Отметки нормальных высот, хотя и в общем случае непостоянны для одной и той же уровенной поверхности, лучше характеризуют уровенные поверхности с разными потенциалами, чем ортометрические. Приращения нормальной высоты по вертикали не равны приращению длины и соответствуют затуханию аномального гравитационного поля с высотой.
Нормально-ортометрическая высота (отрезок силовой линии нормального поля силы тяжести от земной поверхности вниз до точки, в которой разность нормального потенциала равна разности реального потенциала; разность потенциалов переводится в линейную меру делением на величину среднего интегрального значения нормальной силы тяжести вдоль этого отрезка).
літосферні плити знаходяться у постійному русі, пересуваючись по шару астеносфери від зон розтягу (серединно-океанічні хребти) до зон стиску (зони Беньофа, зони всмоктування). Тут літосферні плити зіштовхуються між собою, насуваються або підсуваються під континент. Крім того, вони можуть зміщуватися одна відносно одної вздовж трансформних розломів.
Оскільки межами літосферних плит є дуже глибокі розломи, які доходять до астеносфери, то краї плит вирізняються значною рухомістю. Саме тут найчастіше при пересуванні однієї плити відносно іншої виникають землетруси, а по розломах підіймається до поверхні розплавлена речовина астеносфери, тобто вивергаються вулкани.
Ці рухомі частини літосфери називають поясами складчастості. В рельєфі, тобто на поверхні планети, вони виражені горами. Тому, як правило там на суходолі, де знаходяться великі гірські системи, активно вивергаються вулкани та часті землетруси знаходяться краї літосферних плит. На дні Океану межі плит проходять по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, які також вирізняються підвищеною рухливістю.
В середині літосферних плит навпаки не відчуваються сильні землетруси та немає вивержень вулканів. Це відносно стійкі ділянки літосфери – платформи (з франц. – плоска форма). В рельєфі вони відповідають рівнинам.
Вчені виділяють 9 великих літосферних плит і близько 20 малих (мал.). Межі плит далеко не завжди співпадають з узбережжями материків та океанів. Серед великих плит розрізняють 6 материкових і 3 океанічних. Материкові плити займають не лише самі материки, але й прилеглі до них частини океанів. Під ними існує земна кора, як материкового, так і океанічного типів. Великими материковими плитами є Африканська, Індо-Австралійська, Антарктична, Південноамериканська, Північноамериканська та Євразійська. Власні великі океанічні літосферні плити має лише Тихий океан. Тут виділяють такі плити: Тихоокеанська, Наска та Кокос. Під ними присутня лише тонка земна кора океанічного типу. Інші океани лежать на сусідніх материкових літосферних плитах.
Оскільки межами літосферних плит є дуже глибокі розломи, які доходять до астеносфери, то краї плит вирізняються значною рухомістю. Саме тут найчастіше при пересуванні однієї плити відносно іншої виникають землетруси, а по розломах підіймається до поверхні розплавлена речовина астеносфери, тобто вивергаються вулкани.
Ці рухомі частини літосфери називають поясами складчастості. В рельєфі, тобто на поверхні планети, вони виражені горами. Тому, як правило там на суходолі, де знаходяться великі гірські системи, активно вивергаються вулкани та часті землетруси знаходяться краї літосферних плит. На дні Океану межі плит проходять по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, які також вирізняються підвищеною рухливістю.
В середині літосферних плит навпаки не відчуваються сильні землетруси та немає вивержень вулканів. Це відносно стійкі ділянки літосфери – платформи (з франц. – плоска форма). В рельєфі вони відповідають рівнинам.
Вчені виділяють 9 великих літосферних плит і близько 20 малих (мал.). Межі плит далеко не завжди співпадають з узбережжями материків та океанів. Серед великих плит розрізняють 6 материкових і 3 океанічних. Материкові плити займають не лише самі материки, але й прилеглі до них частини океанів. Під ними існує земна кора, як материкового, так і океанічного типів. Великими материковими плитами є Африканська, Індо-Австралійська, Антарктична, Південноамериканська, Північноамериканська та Євразійська. Власні великі океанічні літосферні плити має лише Тихий океан. Тут виділяють такі плити: Тихоокеанська, Наска та Кокос. Під ними присутня лише тонка земна кора океанічного типу. Інші океани лежать на сусідніх материкових літосферних плитах.
ответ: инамическая высота (перевод разности потенциалов на линейную меру делением на постоянную величину, близкую к средней силе тяжести, например, среднее значение нормальной силы тяжести на широте 45°). Динамические высоты удобно применять вблизи одной и той же уровенной поверхности замкнутого водоёма или гидротехнического сооружения, в этом случае измеренные превышения не будут отличаться от соответствующей разности динамических высот. Применение динамических высот для решения геодезических задач неудобно, поскольку потребуется вводить поправку за переход к динамическим даже в линии нивелирования низкой точности.
Ортометрическая высота (отрезок силовой линии реального поля силы тяжести от геоида Брунса до точки земной поверхности; разность потенциалов переводится в линейную меру делением на среднее интегральное значение реальной силы тяжести вдоль этого отрезка). Приращения ортометрической высоты по вертикали в точности равны приращению длины.
Нормальная высота (отрезок силовой линии нормального поля силы тяжести от поверхности уровенного эллипсоида вверх до точки, в которой разность нормального потенциала равна разности реального потенциала; разность потенциалов переводится в линейную меру делением на величину среднего интегрального значения нормальной силы тяжести вдоль этого отрезка). Отметки нормальных высот, хотя и в общем случае непостоянны для одной и той же уровенной поверхности, лучше характеризуют уровенные поверхности с разными потенциалами, чем ортометрические. Приращения нормальной высоты по вертикали не равны приращению длины и соответствуют затуханию аномального гравитационного поля с высотой.
Нормально-ортометрическая высота (отрезок силовой линии нормального поля силы тяжести от земной поверхности вниз до точки, в которой разность нормального потенциала равна разности реального потенциала; разность потенциалов переводится в линейную меру делением на величину среднего интегрального значения нормальной силы тяжести вдоль этого отрезка).
Объяснение: