Сталий розвиток - загальна концепція щодо необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства та захистом інтересів майбутніх поколінь з урахуванням їхньої потреби в безпечному і здоровому довкіллі.
Концепція зародилася у 80-х роках ХХ ст. Автором економічної теорії сталого розвитку є провідний дослідник економічних аспектів забруднення довкілля, колишній економіст Світового банку Ґерман Дейлі. Під сталим розвитком він розумів гармонійний, збалансований, безконфліктний прогрес усієї земної цивілізації або окремих країн за науково обґрунтованими планами.
У 1980 р. було прийнято «Всесвітню стратегію охорони природи», яка містила згадку про сталий розвиток. У 1987 р. в доповіді «Наше спільне майбутнє» Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку приділила основну увагу необхідності сталого розвитку, який забезпечує потреби нинішнього покоління і не перешкоджає майбутньому поколінню задовольняти свої потреби. Важливим етапом втілення ідей сталого розвитку на міждержавному рівні було проведення Світового саміту зі сталого розвитку (Саміт Землі - 2002) на рівні керівників країн та урядів світу в Йоганнесбурзі (Південна Африка) у 2002 р.
На шлях сталого розвитку вже стали США, Японія, країни Європейського Союзу. Для інших країн цей шлях тільки починається. Однак багато країн не сприймають сталого розвитку. На перше місце вони ставлять стратегічну мету - вижити. Саме такі країни провокують загрози, що поширюються на весь світ. Тому досягти сталого розвитку всього світу важко.
Провідна ідея сталого розвитку полягає в тому, щоб людство, не знижуючи темпів економічного зростання, зберегло довкілля, позбулося бідності, дискримінації людей за етнічними, расовими чи статевими ознаками.
Отже, основними цілями сталого розвитку є економічне зростання, захист довкілля і соціальна справедливість (мал. 202).
На жаль, в Україні сталий розвиток часто розуміють лише як неухильне зростання економічних показників країни. Інколи до цього додають здійснення безсистемних заходів щодо збереження довкілля та поліпшення санітарних умов проживання і праці людей.
Сельское хозяйство Башкортостана — отрасль экономики Республики Башкортостан.
Сельское хозяйство Республики Башкортостан является одним из ведущих в Российской Федерации. Располагая 3,4 % (7,069 млн га, пашня — 3636,7 тыс.га) сельхозугодий России, республика производит 3,2 % всей её сельхозпродукции[1].
Сельское хозяйство Башкортостана находится в ведении Министерства сельского хозяйства Республики Башкортостан[2].
Территория РБ разделена на несколько сельскохозяйственных зон, различающихся природно-климатическими условиями, ландшафту, почвенным и растительным покровом[3].
Горно-лесная зона — 15,1 % территории.
Зауральская степная зона — 13 % территории.
Предуральская степная зона.
Северная лесостепная зона — 20,7 % территории.
Северо-восточная лесостепная зона — 8,2 % территории.
Южная лесостепная зона — 16,8 % территории.
Каждая из выделенных зон имеет свои особенности ведения сельского хозяйства и выращивания растений. Так в лесостепной и степной зонах выращивают гречиху, подсолнечник, бобовые травы: клевер красный (луговой), люцерна посевная, эспарцет посевной, донник белый и донник желтый, Козлятник восточный (галега), а также посевы однолетних культур — горчица и рапс.
Сталий розвиток - загальна концепція щодо необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства та захистом інтересів майбутніх поколінь з урахуванням їхньої потреби в безпечному і здоровому довкіллі.
Концепція зародилася у 80-х роках ХХ ст. Автором економічної теорії сталого розвитку є провідний дослідник економічних аспектів забруднення довкілля, колишній економіст Світового банку Ґерман Дейлі. Під сталим розвитком він розумів гармонійний, збалансований, безконфліктний прогрес усієї земної цивілізації або окремих країн за науково обґрунтованими планами.
У 1980 р. було прийнято «Всесвітню стратегію охорони природи», яка містила згадку про сталий розвиток. У 1987 р. в доповіді «Наше спільне майбутнє» Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку приділила основну увагу необхідності сталого розвитку, який забезпечує потреби нинішнього покоління і не перешкоджає майбутньому поколінню задовольняти свої потреби. Важливим етапом втілення ідей сталого розвитку на міждержавному рівні було проведення Світового саміту зі сталого розвитку (Саміт Землі - 2002) на рівні керівників країн та урядів світу в Йоганнесбурзі (Південна Африка) у 2002 р.
На шлях сталого розвитку вже стали США, Японія, країни Європейського Союзу. Для інших країн цей шлях тільки починається. Однак багато країн не сприймають сталого розвитку. На перше місце вони ставлять стратегічну мету - вижити. Саме такі країни провокують загрози, що поширюються на весь світ. Тому досягти сталого розвитку всього світу важко.
Провідна ідея сталого розвитку полягає в тому, щоб людство, не знижуючи темпів економічного зростання, зберегло довкілля, позбулося бідності, дискримінації людей за етнічними, расовими чи статевими ознаками.
Отже, основними цілями сталого розвитку є економічне зростання, захист довкілля і соціальна справедливість (мал. 202).
На жаль, в Україні сталий розвиток часто розуміють лише як неухильне зростання економічних показників країни. Інколи до цього додають здійснення безсистемних заходів щодо збереження довкілля та поліпшення санітарних умов проживання і праці людей.
Сельское хозяйство Башкортостана — отрасль экономики Республики Башкортостан.
Сельское хозяйство Республики Башкортостан является одним из ведущих в Российской Федерации. Располагая 3,4 % (7,069 млн га, пашня — 3636,7 тыс.га) сельхозугодий России, республика производит 3,2 % всей её сельхозпродукции[1].
Сельское хозяйство Башкортостана находится в ведении Министерства сельского хозяйства Республики Башкортостан[2].
Территория РБ разделена на несколько сельскохозяйственных зон, различающихся природно-климатическими условиями, ландшафту, почвенным и растительным покровом[3].
Горно-лесная зона — 15,1 % территории.
Зауральская степная зона — 13 % территории.
Предуральская степная зона.
Северная лесостепная зона — 20,7 % территории.
Северо-восточная лесостепная зона — 8,2 % территории.
Южная лесостепная зона — 16,8 % территории.
Каждая из выделенных зон имеет свои особенности ведения сельского хозяйства и выращивания растений. Так в лесостепной и степной зонах выращивают гречиху, подсолнечник, бобовые травы: клевер красный (луговой), люцерна посевная, эспарцет посевной, донник белый и донник желтый, Козлятник восточный (галега), а также посевы однолетних культур — горчица и рапс.