Відповідь:Природа Українських Карпат представлена складною системою територіальних одиниць, що створюють високогірний, середньогірний, низькогірний та передгірський яруси. До високогірного ярусу належать давньольодовиково-високополонинські флішеві гірські ландшафти з максимумом відносних перевищень до 1500 м (масиви Чорногора, Свидівець та ін.) в осьовій частині гір. Другим видом гірських ландшафтів цього ярусу є давньольодовиково-високополонинські кристалічні (Мармароський масив, Чивчини). Три види ландшафтів становлять наступний, основний за площею, середньогірний ярус. Ландшафти середньогірно-полонинські (перевищення до 1300 м) представлені масивами Полонинського Бескиду (масиви Рівна, Полонина Боржава, Красна). Потужне зовнішнє пасмо — це середньогірно-скибові ландшафти (перевищення до 1000 м), найтиповіше виражені в Східних Бескидах, Покутсько-Буковинських горах. Вздовж південного краю Українських Карпат середньогірно-давньовулканічні ландшафти Вулканічних Карпат (масиви Маковиця, Синяк, Великий Діл, Тупий).
Ландшафти низькогірного ярусу двома смугами всередині гір та формують їхні крайові структури. Міжгірно-верховинські ландшафти (перевищення до 400 м) пов'язані з Головним Карпатським вододілом (Стрийсько-Сянська, Воловецька та інші верховини, а також Міжгірська, Верхньобистрицька, Ясінська, Ворохтянська та Верховинська улоговини). Тут містяться основні карпатські перевали (Ужоцький перевал, Верецький перевал, Воловецький перевал та інші). До регіонального розлому, що обмежовує флішеві Карпати на півдні, приурочені низькогірно-стрімчакові ландшафти — Угольський, Свалявський та інші (перевищення до 400 м). Тут зосередженні найвідоміші карстові печери регіону. Північно-східний край Українських Карпат становлять низькогірно-скибові ландшафти (перевищення до 400 м) у межиріччях Дністра, Стрию, Свічі, Лімніці, Бистриці, Пруту, Черемошу, Сірету. Горбогірно-улоговинні ландшафти (перевищення 300 м) характерні для межиріч Тиси, Тересви, Тереблі, Ріки, Боржави, Латориці.
Черная металлургия Японии практически полностью работает на привозном сырье и топливе, поэтому подавляющее большинство крупных заводов размещено в зонах крупных портов. Цветная металлургия, практически все производства которой материало- и энергоемки, а также экологически опасны, оказалась в наибольшей степени подвержена реорганизации. Очень сильно сократилась первичная выплавка цветных металлов. Предельные заводы расположены практически во всех ведущих центрах промышленного пояса, некоторые крупные предприятия размещены в старинных центрах цветной металлургии, возникших на основе переработки местных руд - Ниихама (на Сикоку), Хитати и Асио (в северной части Хонсю) и Ямагати.
Предприятия химической и нефтеперерабатывающей промышленности также тяготеют к основным центрам Тихоокеанского промышленного пояса (Ковасоки, Тиба, Итихара, Иокагамма). Другие крупные центры химической промышленности: Йоккаити (в районе Нагои), Убе и Токуяма (на юге Хонсю), Нобеока (на Кюсю). Современное химическое производство в Японии специализируется, главным образом, на нефтехимии. В стране развито производство синтетического каучука, химических волокон, пластмассы. В последние годы значительное внимание уделяется "тонкой химии" и биохимии. Машиностроение Японии представляет собой достаточно пестрое структурное образование, в котором сохраняется большая роль модернизации отраслей массового экспорт ориентированного производства (судостроение, автомобилестроение, некоторые виды общего машиностроения) и активно развивающиеся новые наукоемкие отрасли (авиационно-космическая, приборостроение и др.) Основные центры: Токио, Кадома, Хадокате, Хиросима, Куре, Футю, Йокодука и др.
Судостроение, специализирующееся на строительстве крупнотоннажных танкеров и сухогрузов, испытывало глубокий кризис в середине 70-х годов в связи с сокращением заказов. Оживление отрасли началось с конца 80-х годов (1995 г. - 44% общемирового объема строительства). Судостроительные предприятия размещены по всей территории страны. Главные центры судостроения - крупные портовые города: Йокогама, Кобе, Нагасаки, а также Майдзура, Йокосуки, Сасебо.
Предприятия прочих промышленных отраслей распределены по территории Японии относительно равномерно, ориентированы как на местное, так и на привозное сырье. Они в основном обслуживают внутренний рынок, причем определенная часть производства имеет традиционно национальный характер.
Відповідь:Природа Українських Карпат представлена складною системою територіальних одиниць, що створюють високогірний, середньогірний, низькогірний та передгірський яруси. До високогірного ярусу належать давньольодовиково-високополонинські флішеві гірські ландшафти з максимумом відносних перевищень до 1500 м (масиви Чорногора, Свидівець та ін.) в осьовій частині гір. Другим видом гірських ландшафтів цього ярусу є давньольодовиково-високополонинські кристалічні (Мармароський масив, Чивчини). Три види ландшафтів становлять наступний, основний за площею, середньогірний ярус. Ландшафти середньогірно-полонинські (перевищення до 1300 м) представлені масивами Полонинського Бескиду (масиви Рівна, Полонина Боржава, Красна). Потужне зовнішнє пасмо — це середньогірно-скибові ландшафти (перевищення до 1000 м), найтиповіше виражені в Східних Бескидах, Покутсько-Буковинських горах. Вздовж південного краю Українських Карпат середньогірно-давньовулканічні ландшафти Вулканічних Карпат (масиви Маковиця, Синяк, Великий Діл, Тупий).
Ландшафти низькогірного ярусу двома смугами всередині гір та формують їхні крайові структури. Міжгірно-верховинські ландшафти (перевищення до 400 м) пов'язані з Головним Карпатським вододілом (Стрийсько-Сянська, Воловецька та інші верховини, а також Міжгірська, Верхньобистрицька, Ясінська, Ворохтянська та Верховинська улоговини). Тут містяться основні карпатські перевали (Ужоцький перевал, Верецький перевал, Воловецький перевал та інші). До регіонального розлому, що обмежовує флішеві Карпати на півдні, приурочені низькогірно-стрімчакові ландшафти — Угольський, Свалявський та інші (перевищення до 400 м). Тут зосередженні найвідоміші карстові печери регіону. Північно-східний край Українських Карпат становлять низькогірно-скибові ландшафти (перевищення до 400 м) у межиріччях Дністра, Стрию, Свічі, Лімніці, Бистриці, Пруту, Черемошу, Сірету. Горбогірно-улоговинні ландшафти (перевищення 300 м) характерні для межиріч Тиси, Тересви, Тереблі, Ріки, Боржави, Латориці.
Черная металлургия Японии практически полностью работает на привозном сырье и топливе, поэтому подавляющее большинство крупных заводов размещено в зонах крупных портов.
Цветная металлургия, практически все производства которой материало- и энергоемки, а также экологически опасны, оказалась в наибольшей степени подвержена реорганизации. Очень сильно сократилась первичная выплавка цветных металлов. Предельные заводы расположены практически во всех ведущих центрах промышленного пояса, некоторые крупные предприятия размещены в старинных центрах цветной металлургии, возникших на основе переработки местных руд - Ниихама (на Сикоку), Хитати и Асио (в северной части Хонсю) и Ямагати.
Предприятия химической и нефтеперерабатывающей промышленности также тяготеют к основным центрам Тихоокеанского промышленного пояса (Ковасоки, Тиба, Итихара, Иокагамма). Другие крупные центры химической промышленности: Йоккаити (в районе Нагои), Убе и Токуяма (на юге Хонсю), Нобеока (на Кюсю). Современное химическое производство в Японии специализируется, главным образом, на нефтехимии. В стране развито производство синтетического каучука, химических волокон, пластмассы. В последние годы значительное внимание уделяется "тонкой химии" и биохимии.
Машиностроение Японии представляет собой достаточно пестрое структурное образование, в котором сохраняется большая роль модернизации отраслей массового экспорт ориентированного производства (судостроение, автомобилестроение, некоторые виды общего машиностроения) и активно развивающиеся новые наукоемкие отрасли (авиационно-космическая, приборостроение и др.) Основные центры: Токио, Кадома, Хадокате, Хиросима, Куре, Футю, Йокодука и др.
Судостроение, специализирующееся на строительстве крупнотоннажных танкеров и сухогрузов, испытывало глубокий кризис в середине 70-х годов в связи с сокращением заказов. Оживление отрасли началось с конца 80-х годов (1995 г. - 44% общемирового объема строительства). Судостроительные предприятия размещены по всей территории страны. Главные центры судостроения - крупные портовые города: Йокогама, Кобе, Нагасаки, а также Майдзура, Йокосуки, Сасебо.
Предприятия прочих промышленных отраслей распределены по территории Японии относительно равномерно, ориентированы как на местное, так и на привозное сырье. Они в основном обслуживают внутренний рынок, причем определенная часть производства имеет традиционно национальный характер.