Сільське господарство (далі с/г) є однією з основних галузей народного господарства, оскільки виробництво продуктів харчування – це стратегічна умова життя та розвитку всього населення країни. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Чорноземні ґрунти і сприятливий клімат, велика густота населення, землеробські навички, які здавна склалися в с/г, і зручне економіко-географічне положення зробили рослинництво базовою галуззю с/г. Також досить важливою є галузь тваринництва, яка зараз функціонує в Україні досить ефективно. Проблему с/г досліджують багато вчених, такі як Богдан Хомяк, Наталія Степанець, Олександр Муляр, Наталія Олешко та ін.
Серед основних проблем, які торкнулися вітчизняного с/г виділяють такі:
1) техніко-технологічна база України в с/г є дуже застарілою і працює ще з Радянських часів. Вітчизняна машинобудівна промисловість, що нараховує майже півтори сотні розрізнених підприємств, не модернізована, оснащена технічно застарілим устаткуванням, технологічно відстала: зношеність технологічного устаткування досягає 70-80%, його середній вік - 30-35 років, а самі технології виробництва машин – жорсткі;
2) відбувається процес «старіння» с/г кадрів. Молоде покоління все частіше іммігрує у великі місця, де є всі умови для навчання та праці, цікавого відпочинку, через що частина кваліфікованих конструкторських, інженерно-технічних і робочих кадрів вже вважається втраченою;
3) значна частина с/г продукті не знаходить збуту внаслідок пасивності споживчої кооперації, вкрай повільного становлення с/г обслуговуючих кооперативів і кредитних спілок на селі;
4) умови використання с/г угідь не покращує ситуації. Більша частина чорноземів вже виснажені, вони втрачають свою продуктивність через недотримання правил обробки землі. Ґрунти не підтримуються добривами та іншими корисними елементами. А вміст гумусу зменшується з кожним роком;
5) через розвиненість корупції, хабарництва, нестабільність політичної та економічної ситуації в країні, недостатній розвиток фінансової системи дуржави та труднощі в роботі із вітчизняними партнерами, потік іноземних інвестицій, а особливо в с/г майже відсутній.
Оскільки с/г виробництво має переважно сезонний характер, то нормальне функціонування галузі вимагає раціонального й обґрунтованого співвідношення між власними та залученими коштами. Тому зростає необхідність пошуку зовнішніх джерел, найбільш розповсюдженим серед яких є кредити. Банківські позики допомагають розвиватися промисловості, малому підприємництву та сільському господарству але для забезпечення сталого розвитку потрібні передусім середньо- та довгострокові кредити. Короткострокове кредитування розв’язує проблему отримання відповідних ресурсів для проведення польових робіт, а довгострокове кредитування є передумовою розширення та оновлення виробничих фондів. Характерною ознакою сучасного стану кредитування с/г підприємств України є домінування короткострокових кредитів. За даними Міжнародної фінансової корпорації 77% сільськогосподарських товаровиробників використовують кредити для закупівлі паливно-мастильних матеріалів, 48% - на закупівлю засобів захисту рослин 36% - на придбання посівного матеріалу. Тільки 13% підприємств використовують кредити на технологічне оновлення виробництва а 6% - на його розширення [2].
До числа країн з найвищою питомою вагою позичкових коштів у аграрному капіталі належить Англія і Німеччина — близько 50%, Франція — понад 40%, Італія і Бельгія — більш як 30%. У країнах ЄС 40% господарств перебуває в повній залежності від залучення позикових коштів і лише 25% фермерських господарств не використовують банківські кредити.
Державна підтримка аграрного сектора — це один з пріоритетних напрямів економічної політики у багатьох країнах світу, який розглядається як необхідний інструмент аграрної політики в умовах ринку.
За обмеженості бюджетних ресурсів виникає необхідність співпраці українських сільськогосподарських підприємств з іноземними інвесторами саме у сфері інвестування модернізації основних фондів. Не менш важливим зовнішнім джерелом фінансування агроформувань є іноземні інвестиції. Але в безпосередньо в сільське господарство вкладається лише 2% від загального обсягу інвестицій в економіку України .
Отже, стратегічним пріоритетом соціального та економічного розвитку України є підвищення рівня продовольчої безпеки держави на основі нарощування виробництва продуктів харчування, поліпшення їх якості і збалансованості за поживними елементами. Всі перераховані вище проблеми розвитку АПК України повинні спонукати нашу владу до цілеспрямованих та науково обґрунтованих заходів в сфері с/г. Серед них потрібно виділити стабільну державну підтримку с/г виробників, залучення іноземних інвестицій, видача коротко- та довгострокових
http://www.rusnauka.com/15_APSN_2010/Economics/65100.doc.htm - на ссылку бро)✨
Восточно-Европейская равнина состоит из возвышенностей с высотами 200—300 м над уровнем моря и низменностей, по которым текут крупные реки. Средняя высота равнины — 172 м, а наибольшая — 479 м — на Бугульминско-Белебеевской возвышенности в Предуралье.
Реки: Волга, Урал, Дон, Днепр, Дунай, Висла, ...
Абсолютная высота: 171 м
Характер :
Полого-равнинный характер рельефа. Высота 170 м. над уровнем моря, некоторые возвышенности достигают 1000 м.
Понижается :
Понижение северной части Восточно-Европейской равнины происходит к Белому и Баренцеву морю.Северная покатость.На север текут реки-Северная Двина,Печора,Онега,Мезень.
Южную часть занимают низменности,в России- Прикаспийская.Реки,такие как Волга,Дон,притоки Волги текут на юг-в Каспийское,Азовское и Черное море и уклон южной части Восточно-Европейской равнины -к югу.
Сільське господарство (далі с/г) є однією з основних галузей народного господарства, оскільки виробництво продуктів харчування – це стратегічна умова життя та розвитку всього населення країни. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Чорноземні ґрунти і сприятливий клімат, велика густота населення, землеробські навички, які здавна склалися в с/г, і зручне економіко-географічне положення зробили рослинництво базовою галуззю с/г. Також досить важливою є галузь тваринництва, яка зараз функціонує в Україні досить ефективно. Проблему с/г досліджують багато вчених, такі як Богдан Хомяк, Наталія Степанець, Олександр Муляр, Наталія Олешко та ін.
Серед основних проблем, які торкнулися вітчизняного с/г виділяють такі:
1) техніко-технологічна база України в с/г є дуже застарілою і працює ще з Радянських часів. Вітчизняна машинобудівна промисловість, що нараховує майже півтори сотні розрізнених підприємств, не модернізована, оснащена технічно застарілим устаткуванням, технологічно відстала: зношеність технологічного устаткування досягає 70-80%, його середній вік - 30-35 років, а самі технології виробництва машин – жорсткі;
2) відбувається процес «старіння» с/г кадрів. Молоде покоління все частіше іммігрує у великі місця, де є всі умови для навчання та праці, цікавого відпочинку, через що частина кваліфікованих конструкторських, інженерно-технічних і робочих кадрів вже вважається втраченою;
3) значна частина с/г продукті не знаходить збуту внаслідок пасивності споживчої кооперації, вкрай повільного становлення с/г обслуговуючих кооперативів і кредитних спілок на селі;
4) умови використання с/г угідь не покращує ситуації. Більша частина чорноземів вже виснажені, вони втрачають свою продуктивність через недотримання правил обробки землі. Ґрунти не підтримуються добривами та іншими корисними елементами. А вміст гумусу зменшується з кожним роком;
5) через розвиненість корупції, хабарництва, нестабільність політичної та економічної ситуації в країні, недостатній розвиток фінансової системи дуржави та труднощі в роботі із вітчизняними партнерами, потік іноземних інвестицій, а особливо в с/г майже відсутній.
Оскільки с/г виробництво має переважно сезонний характер, то нормальне функціонування галузі вимагає раціонального й обґрунтованого співвідношення між власними та залученими коштами. Тому зростає необхідність пошуку зовнішніх джерел, найбільш розповсюдженим серед яких є кредити. Банківські позики допомагають розвиватися промисловості, малому підприємництву та сільському господарству але для забезпечення сталого розвитку потрібні передусім середньо- та довгострокові кредити. Короткострокове кредитування розв’язує проблему отримання відповідних ресурсів для проведення польових робіт, а довгострокове кредитування є передумовою розширення та оновлення виробничих фондів. Характерною ознакою сучасного стану кредитування с/г підприємств України є домінування короткострокових кредитів. За даними Міжнародної фінансової корпорації 77% сільськогосподарських товаровиробників використовують кредити для закупівлі паливно-мастильних матеріалів, 48% - на закупівлю засобів захисту рослин 36% - на придбання посівного матеріалу. Тільки 13% підприємств використовують кредити на технологічне оновлення виробництва а 6% - на його розширення [2].
До числа країн з найвищою питомою вагою позичкових коштів у аграрному капіталі належить Англія і Німеччина — близько 50%, Франція — понад 40%, Італія і Бельгія — більш як 30%. У країнах ЄС 40% господарств перебуває в повній залежності від залучення позикових коштів і лише 25% фермерських господарств не використовують банківські кредити.
Державна підтримка аграрного сектора — це один з пріоритетних напрямів економічної політики у багатьох країнах світу, який розглядається як необхідний інструмент аграрної політики в умовах ринку.
За обмеженості бюджетних ресурсів виникає необхідність співпраці українських сільськогосподарських підприємств з іноземними інвесторами саме у сфері інвестування модернізації основних фондів. Не менш важливим зовнішнім джерелом фінансування агроформувань є іноземні інвестиції. Але в безпосередньо в сільське господарство вкладається лише 2% від загального обсягу інвестицій в економіку України .
Отже, стратегічним пріоритетом соціального та економічного розвитку України є підвищення рівня продовольчої безпеки держави на основі нарощування виробництва продуктів харчування, поліпшення їх якості і збалансованості за поживними елементами. Всі перераховані вище проблеми розвитку АПК України повинні спонукати нашу владу до цілеспрямованих та науково обґрунтованих заходів в сфері с/г. Серед них потрібно виділити стабільну державну підтримку с/г виробників, залучення іноземних інвестицій, видача коротко- та довгострокових
http://www.rusnauka.com/15_APSN_2010/Economics/65100.doc.htm - на ссылку бро)✨
Рельеф :
Восточно-Европейская равнина состоит из возвышенностей с высотами 200—300 м над уровнем моря и низменностей, по которым текут крупные реки. Средняя высота равнины — 172 м, а наибольшая — 479 м — на Бугульминско-Белебеевской возвышенности в Предуралье.
Реки: Волга, Урал, Дон, Днепр, Дунай, Висла, ...
Абсолютная высота: 171 м
Характер :
Полого-равнинный характер рельефа. Высота 170 м. над уровнем моря, некоторые возвышенности достигают 1000 м.
Понижается :
Понижение северной части Восточно-Европейской равнины происходит к Белому и Баренцеву морю.Северная покатость.На север текут реки-Северная Двина,Печора,Онега,Мезень.
Южную часть занимают низменности,в России- Прикаспийская.Реки,такие как Волга,Дон,притоки Волги текут на юг-в Каспийское,Азовское и Черное море и уклон южной части Восточно-Европейской равнины -к югу.