Западно-Сибирская низменность третья по величине равнина на нашей планете после Амазонской и Русской. Площадь её около 2,6 миллионов квадратных километров. Протяжённость Западно-Сибирской низменности с севера на юг (от побережья Карского моря до гор Южной Сибири и полупустынь Казахстана) составляет около 2,5 тысяч километров, а с запада на восток (от Урала до Енисея) – 1,9 тысячи километров. Западно-Сибирская низменность довольно чётко ограничена с севера береговой линией Карского моря, с юга – сопками Казахстана и горами Алтая, с запада – восточными предгорьями Урала, а на востоке – долиной реки Енисей. Поверхность Западно-Сибирской низменности равнинная с довольно незначительным перепадом высот. Небольшие возвышенности характерны в основном для западных, южных и восточных окраин равнины. Там их высота может достигать порядка 250-300 метров. Для северных и центральных районов характерны низменности с высотой 50-150 метров над уровнем моря. По всей поверхности равнины расположены плоские участки междуречий, вследствие чего они значительно заболочены. В северной части иногда встречаются небольшие холмы и песчаные гривы. Довольно внушительные площади на территории Западно-Сибирской низменности занимают древне-озёрные котловины, так называемые полесья. Речные долины здесь в основном выражены довольно неглубокими ложбинами. Лишь некоторые наиболее крупные реки протекают в глубоких (до 80 метров) долинах. В основании Западно-Сибирской низменности лежит сравнительно молодая платформа. Фундамент её сложился во времена палеозоя. Основание покрывает чехол мезозойских и кайнозойских морских и континентальных песчано-глинистых отложений. Толщина этого чехла около километра. Самые молодые озёрные отложения в южной части низменности покрывают лёссы (однородные известковые осадочные горные породы) и суглинки. На севере отложения ледниковые, морские и ледниково-морские. Мощность их достигает в некоторых местах 200 метров. В чехле отложений Западно-Сибирской равнины присутствуют горизонты пресных и минерализованных подземных вод. Температура некоторых из них достигает 100-150°С. Здесь также располагаются богатые месторождения нефти и природного газа.
Чорне море – це великий природний комплекс, що має свої специфічні природні умови і природні ресурси.
Фізико-географічне положення та берегова лінія
Чорне море є внутрішнім і належить до басейну Атлантичного окану.
Воно з’єднане з Середземним морем через протоки Босфор і Дарданелли. Площа поверхні – близько 422 тис. км².
Чорне море омиває південні береги України і ще п’яти країн: Румунії, Болгарії, Туреччини, Грузії та Росії. Довжина берегової лінії становить 4090 км, з яких у межах України – 1540 км. У Чорне море впадають великі річки, які сильно опріснюють воду. При впадінні в море річки утворили біля північного і західного узбережжя багато лиманів. Окремі лимани використовують як джерела лікувальних грязей і кухонної солі.
З Азовським Чорне море сполучене вузькою (від 4,5 км до 15 км) Керченською протокою. Її протяжність – 45 км. Через протоку у 1944 р. було зведено міст, а менше ніж за рік він зруйнувався: його опори пошкодили крига і штормові хвилі. Міст не відновили, а через кілька років сполучення організували завдяки поромній переправі. Фарватер протоки перетинають рифи, мілина, коси, тому її глибина лише 2–7 м. Кораблі ходять спеціально проритим каналом.
Українські береги моря слаборозчленовані, переважно низовинні. В окремих місцях – урвисті. З великих заток вирізняються Каркінітська, Каламітська, Феодосійська та Одеська. Є багато невеликих бухт, оточених косами, які використовують для причалювання кораблів. Островів у Чорному морі мало, всі вони в узбережній смузі.
На Кримському півострові є багато мисів – ділянок суходолу, що гострим кутом врізаються в море. Найвідоміші з них: Сарич – найпівденніша точка нашої держави; на західному узбережжі півострова – Тарханкут і Херсонес; на південному сході – Меганом та Опук.
Западно-Сибирская низменность третья по величине равнина на нашей планете после Амазонской и Русской. Площадь её около 2,6 миллионов квадратных километров. Протяжённость Западно-Сибирской низменности с севера на юг (от побережья Карского моря до гор Южной Сибири и полупустынь Казахстана) составляет около 2,5 тысяч километров, а с запада на восток (от Урала до Енисея) – 1,9 тысячи километров. Западно-Сибирская низменность довольно чётко ограничена с севера береговой линией Карского моря, с юга – сопками Казахстана и горами Алтая, с запада – восточными предгорьями Урала, а на востоке – долиной реки Енисей. Поверхность Западно-Сибирской низменности равнинная с довольно незначительным перепадом высот. Небольшие возвышенности характерны в основном для западных, южных и восточных окраин равнины. Там их высота может достигать порядка 250-300 метров. Для северных и центральных районов характерны низменности с высотой 50-150 метров над уровнем моря. По всей поверхности равнины расположены плоские участки междуречий, вследствие чего они значительно заболочены. В северной части иногда встречаются небольшие холмы и песчаные гривы. Довольно внушительные площади на территории Западно-Сибирской низменности занимают древне-озёрные котловины, так называемые полесья. Речные долины здесь в основном выражены довольно неглубокими ложбинами. Лишь некоторые наиболее крупные реки протекают в глубоких (до 80 метров) долинах. В основании Западно-Сибирской низменности лежит сравнительно молодая платформа. Фундамент её сложился во времена палеозоя. Основание покрывает чехол мезозойских и кайнозойских морских и континентальных песчано-глинистых отложений. Толщина этого чехла около километра. Самые молодые озёрные отложения в южной части низменности покрывают лёссы (однородные известковые осадочные горные породы) и суглинки. На севере отложения ледниковые, морские и ледниково-морские. Мощность их достигает в некоторых местах 200 метров. В чехле отложений Западно-Сибирской равнины присутствуют горизонты пресных и минерализованных подземных вод. Температура некоторых из них достигает 100-150°С. Здесь также располагаются богатые месторождения нефти и природного газа.
Чорне море – це великий природний комплекс, що має свої специфічні природні умови і природні ресурси.
Фізико-географічне положення та берегова лінія
Чорне море є внутрішнім і належить до басейну Атлантичного окану.
Воно з’єднане з Середземним морем через протоки Босфор і Дарданелли. Площа поверхні – близько 422 тис. км².
Чорне море омиває південні береги України і ще п’яти країн: Румунії, Болгарії, Туреччини, Грузії та Росії. Довжина берегової лінії становить 4090 км, з яких у межах України – 1540 км. У Чорне море впадають великі річки, які сильно опріснюють воду. При впадінні в море річки утворили біля північного і західного узбережжя багато лиманів. Окремі лимани використовують як джерела лікувальних грязей і кухонної солі.
З Азовським Чорне море сполучене вузькою (від 4,5 км до 15 км) Керченською протокою. Її протяжність – 45 км. Через протоку у 1944 р. було зведено міст, а менше ніж за рік він зруйнувався: його опори пошкодили крига і штормові хвилі. Міст не відновили, а через кілька років сполучення організували завдяки поромній переправі. Фарватер протоки перетинають рифи, мілина, коси, тому її глибина лише 2–7 м. Кораблі ходять спеціально проритим каналом.
Українські береги моря слаборозчленовані, переважно низовинні. В окремих місцях – урвисті. З великих заток вирізняються Каркінітська, Каламітська, Феодосійська та Одеська. Є багато невеликих бухт, оточених косами, які використовують для причалювання кораблів. Островів у Чорному морі мало, всі вони в узбережній смузі.
На Кримському півострові є багато мисів – ділянок суходолу, що гострим кутом врізаються в море. Найвідоміші з них: Сарич – найпівденніша точка нашої держави; на західному узбережжі півострова – Тарханкут і Херсонес; на південному сході – Меганом та Опук.