Правильно утверждение относительно населения стран Северной Америки:
А.Густота населения в США составляет 3 человека / км
Б.Дуже рас процесс субурбанизации 40% американцев живет в пригородах
В.Мегаполис «Босваш» имеет другое название - Приозерный
Г.Густота населения в Канаде составляет 4 человека / км
Д.США есть 3 страной мира по численности населения после Китая и Индии.
Е..Американци европейского происхождения составляют 90% населения страны
Ж.Для США характерен ИИ тип воспроизводства населения
1. Спеціалізація країни визначається найбільш сприятливим поєднанням факторів виробництва. Існують наступні фактори виробництва :
1) праця;
2) капітал;
3) земля;
4) Технологія.
Наявність факторів і їх поєднання можуть змінюватися в часі, отже, змінюється спеціалізація країни і її зовнішня торгівля.
2. Від міжнародного поділу праці країни отримують насамперед економічну вигоду. Адже виробництво кожною країною товарів, на створення яких їй потрібно мінімальні витрати ресурсів дозволяє істотно заощадити. Також є соціальна вигода-поява нових робочих місць. Є й екологічна вигода. Наприклад, якби на півночі Росії вирішили б вирощувати банани, то довелося б топити величезні теплиці, які сильно б диміли, отруюючи повітря. Вирощування бананів в тій же Африці цілком природно і не несе шкоди екології.
3. Розміщення сільського господарства залежать від природних і соціально-економічних факторів. Наприклад, для сільськогосподарських культур необхідно тепло, якість грунтів і світло, а тваринництво цілком залежить від кормової бази. Тому, можна зробити висновок, що природні фактори найбільшою мірою впливають на розміщення галузей рослинництва.
Природні фактори розміщення та спеціалізації сільського господарства:
- якість ґрунтів;
- тривалість безморозного періоду (забезпеченість теплом);
- сумарна сонячна радіація (забезпеченість світлом);
- умови зволоження (кількість опадів);
- ймовірність повторюваності несприятливих метеорологічних умов (посуха, заморозки, Вітрова і водна ерозія);
- забезпеченість водними ресурсами;
- топографічні умови місцевості та ін.
Население этих стран было вынуждено искать заработок в бывших метрополиях - Великобритании, Франции, Нидерландах, Италии. В 1960-1970-е гг. основными поставщиками рабочей силы стали: в Азии - Индия, Пакистан, Малайзия, Вьетнам; на Ближнем Востоке - Египет, Ливан, Иордания; в Африке - Марокко, Алжир, Тунис. В 1980-е гг. возросла внутриконтинентальная миграция: в страны с высоким уровнем жизни переселялись жители юга Европы, а в 1990-е гг. в связи с распадом СССР и социалистического лагеря - граждане восточноевропейских государств. В европейских странах, нуждавшихся в рабочей силе, действовало либеральное миграционное законодательство и проводились т.н. "амнистии" в отношении уже въехавших в страну нелегальных иммигрантов.
По оценке Управления Верховного комиссара ООН по делам беженцев (УВКБ), в 1970-е гг. в Европу прибывало примерно по 30 тыс. беженцев и мигрантов в год, в начале 1980-х гг. - по 100 тыс., в 1986 г. их было уже 200 тыс., а в 1989 г. - 317 тыс. В 1992 г. на континенте было зарегистрировано около 700 тыс. мигрантов, что стало максимальным показателем для послевоенной Европы.
В это время многие страны Европейского союза ужесточили миграционный режим, в результате чего уже в 1997 г. количество ищущих убежище в Европе сократилось до 333 тыс., однако в 1999 г. военные действия НАТО в Югославии, продолжающиеся гражданские войны и вооруженные конфликты в некоторых странах Азии и Африки увеличили их число до 440 тыс. Значительную долю составляли албанцы из Косово, курды из Турции и Ирака, афганцы. В 2000-е гг. источниками новой волны миграции стали африканские государства, расположенные к югу от Сахары (Гана, Нигерия, Сенегал, Сомали, Чад).