Западная часть материка — результат взаимодействия двух литосферных плит. Океаническая плита поддвигается под континентальную и погружается в мантию, образуя желоб. Край континентальной плиты сминается в складки. Формирование Анд продолжается, происходят частые землетрясения, извержения вулканов. Наиболее мощные движения происходят через каждые 10—15 лет. Последние разрушительные землетрясения случились в Андах в 1960, 1970, 1985 гг. Землетрясения — самые страшные стихийные бедствия для народов, живущих в Андах. С ними, как правило, связано извержение вулканов, а также сотрясение морского дна и образование цунами. В горах землетрясения сопровождаются камнепадами, обвалами, снежными лавинами. В мае 1970 г. со склонов горы в Перуанских Андах сошла снежно-ледяная лавина. Обычная снежная лавина вовлекла в движение ледник длиной 1,5 км, а также глыбы горных пород. Восток материка не имеет в рельефе резких колебаний высот. Здесь редки землетрясения, отсутствуют действующие вулканы. Длительное разрушение платформы и вертикальные движения привели к образованию Бразильского и Гвианского плоскогорий. Разломы земной коры разбили их на отдельные массивы. Рельеф плоскогорий разнообразен, причудливые очертания столовых гор чередуются с холмистыми пространствами, их сменяют невысокие массивы, изрезанные ущельями.
В прогибах платформы лежат низменные равнины — Амазонская, Оринокская и Ла-Платская. Это плоские, часто заболоченные пространства, сложенные осадочными породами. Равнины материка и участки плоскогорий удобны для земледелия, прокладки дорог, строительства городов.
Взагалі вода засвоює сонячного тепла більше, ніж суходіл, оскільки альбедо води менше. Середнє альбедо води змінюється від кількох відсотків у тропічних широтах до 20 % на межі плаваючої криги. У північних широтах альбедо більше через меншу висоту Сонця. Отже, альбедо води на 10-20 % менше від альбедо суходолу без снігового покриву. Ефективне випромінювання води значно менше, ніж суходолу через нижчу температуру водної поверхні та більший вміст водяної пари в атмосфері. Через це на одній і тій широті радіаційний баланс на океанах більший, ніж на суходолі. Особливо велика ця різниця в тропічних широтах, де вона досягає 30-35 % від величини радіаційного балансу океанів.
Складові теплового балансу води й суходолу також різні. На суходолі витрати тепла на випаровування найбільші в екваторіальній зоні і різко зменшуються в тропічних і субтропічних пустелях. У помірних широтах збільшується кількість опадів, а значить і випаровування, але у високих широтах континентів витрати тепла на випаровування знову зменшуються через нестачу тепла.
На океанах найбільше витрачається тепла на випаровування в субтропічних областях високого тиску. Звідси витрати тепла зменшуються у бік екватора і до полюсів. У субполярних широтах (60-700) радіаційний баланс океанів і суходолу вирівнюється, але витрати тепла на випаровування з океанів значно більші за рахунок тепла, яке переноситься морськими течіями.
Турбулентний потік тепла в атмосферу над океанами закономірно збільшується від 150 МДж/м2 в районі екватора до 400-650 МДж/м2 в субполярних широтах. На суходолі цей потік найбільший в субтропічних і тропічних пустелях і перевищує 2560 МДж/м2 . Звідси він зменшується в бік екватора і до високих широт.
Такі відміни складових теплового балансу на океанах і суходолі визначають процес трансформації повітряних мас над цими поверхнями. Над океаном повітряні маси переважно зволожуються, оскільки близько 90 % радіаційного балансу витрачається на випаровування води. Над суходолом повітря в основному втрачає вологу і нагрівається влітку та вихолоджується зимою.
Нарешті, водна поверхня гладенька у порівнянні з суходолом, на якому виділяються будинки, ліси та підвищення рельєфу різного масштабу. Тому у відкритому океані середня швидкість вітру у 2-3 рази більша, ніж на суходолі.
Восток материка не имеет в рельефе резких колебаний высот. Здесь редки землетрясения, отсутствуют действующие вулканы. Длительное разрушение платформы и вертикальные движения привели к образованию Бразильского и Гвианского плоскогорий. Разломы земной коры разбили их на отдельные массивы. Рельеф плоскогорий разнообразен, причудливые очертания столовых гор чередуются с холмистыми пространствами, их сменяют невысокие массивы, изрезанные ущельями.
В прогибах платформы лежат низменные равнины — Амазонская, Оринокская и Ла-Платская. Это плоские, часто заболоченные пространства, сложенные осадочными породами. Равнины материка и участки плоскогорий удобны для земледелия, прокладки дорог, строительства городов.
Взагалі вода засвоює сонячного тепла більше, ніж суходіл, оскільки альбедо води менше. Середнє альбедо води змінюється від кількох відсотків у тропічних широтах до 20 % на межі плаваючої криги. У північних широтах альбедо більше через меншу висоту Сонця. Отже, альбедо води на 10-20 % менше від альбедо суходолу без снігового покриву. Ефективне випромінювання води значно менше, ніж суходолу через нижчу температуру водної поверхні та більший вміст водяної пари в атмосфері. Через це на одній і тій широті радіаційний баланс на океанах більший, ніж на суходолі. Особливо велика ця різниця в тропічних широтах, де вона досягає 30-35 % від величини радіаційного балансу океанів.
Складові теплового балансу води й суходолу також різні. На суходолі витрати тепла на випаровування найбільші в екваторіальній зоні і різко зменшуються в тропічних і субтропічних пустелях. У помірних широтах збільшується кількість опадів, а значить і випаровування, але у високих широтах континентів витрати тепла на випаровування знову зменшуються через нестачу тепла.
На океанах найбільше витрачається тепла на випаровування в субтропічних областях високого тиску. Звідси витрати тепла зменшуються у бік екватора і до полюсів. У субполярних широтах (60-700) радіаційний баланс океанів і суходолу вирівнюється, але витрати тепла на випаровування з океанів значно більші за рахунок тепла, яке переноситься морськими течіями.
Турбулентний потік тепла в атмосферу над океанами закономірно збільшується від 150 МДж/м2 в районі екватора до 400-650 МДж/м2 в субполярних широтах. На суходолі цей потік найбільший в субтропічних і тропічних пустелях і перевищує 2560 МДж/м2 . Звідси він зменшується в бік екватора і до високих широт.
Такі відміни складових теплового балансу на океанах і суходолі визначають процес трансформації повітряних мас над цими поверхнями. Над океаном повітряні маси переважно зволожуються, оскільки близько 90 % радіаційного балансу витрачається на випаровування води. Над суходолом повітря в основному втрачає вологу і нагрівається влітку та вихолоджується зимою.
Нарешті, водна поверхня гладенька у порівнянні з суходолом, на якому виділяються будинки, ліси та підвищення рельєфу різного масштабу. Тому у відкритому океані середня швидкість вітру у 2-3 рази більша, ніж на суходолі.