Про яке географічне положення України йдеться у характеристиці:
"Розташована в межах помірного кліматичного поясу, в природних зонах мішаних і широколистих лісів, лісостепу й степу, де сприятливий клімат і родючі ґрунти
Изменение границ России имело целенаправленный характер. После того, как Московское княжество укрепилось в статусе ядра будущего Русского государства, начались процессы присоединения отдельных княжеств к Московскому, которое завершилось к 1533 году. После чего началось продвижение русских на юго-восток и восток – в Поволжье, на Урал и в Сибирь. К концу XVII века Российское государство присоединило всю Сибирь и север Дальнего Востока, русские вышли к Тихому океану. В XVIII веке вектор освоения территорий изменился на западный и южный (возвращение территорий бывшего Древнерусского государства). Были возвращены Причерноморье, Украина и Белоруссия, присоединена Прибалтика, присоединялись и осваивались юг Западной Сибири и Алтай. В XIX веке окончательно присоединены Польша, Бессарабия и Финляндия, оканчивается Кавказская война – завершается присоединение Кавказских территорий, осваивается север Средней Азии (современные Казахстан и Киргизия), закрепляется граница с Китаем на Дальнем Востоке по реке Амур и Уссури. С 1861 по 1900 годы Россия закрепляет за собой территории Средней Азии, южнее Казахстана, заканчивается присоединение отдельных территорий Закавказья. К 1900 году Российская империя входит в свои максимальные границы. После русско-японской войны, Первой мировой войны, Гражданской войны в России, советско-польской войны наша страна навсегда теряет польские и финские территории, а также часть Закавказья. На время потеряна Прибалтика, западные Белоруссия и Украина, Курильские острова и юг Сахалина. В 1939 году в состав СССР входят Прибалтийские государства (Эстония, Латвия, Литва), возвращаются Западная Белоруссия и Украина. После Великой отечественной войны будут возвращены Курильские острова и юг Сахалина, а также присоединена Калининградская область. Современные границы России образовались с распадом СССР в 1991 году и вхождением в состав страны в 2014 году Крыма и Севастополя.
Наземні природні зони, класифіковані по типу рослинності
Льодовики й полярні пустелі
Тундра
Тайга
Мішані ліси
Степи й лісостепи
Вологі субтропічні ліси
Середземноморські субтропічні ліси
Мусонні ліси
Напівпустелі
Пустелі
Напівпустелі
Лісосавани
Перемінно-вологі ліси
Вологі тропічні ліси
Високогірні альпійські луки
Високогірні ліси
Приро́дна зо́на, фізико-географічна зона — частина географічного поясу з однорідними кліматичними умовами. Вона є частиною природної країни. На рівнинних територіях зони зберігають широтне або близьке до нього тобто змінюються від екватора до полюсів (широтна зональність) і від океанів углиб континентів (довготна зональність). Мають близькі умови температур і зволоження, що визначають однорідні ґрунти, рослинність, тваринний світ і інші компоненти природного середовища. Природні зони виражені на суші і в океані, де проявляються менш чітко. Зміна природних зон у горах називається висотною поясністю.
Природні умови кожної з них мають свої відмінності, які залежать від широти місця, співвідношення тепла і вологи, циркулярної атмосфери. Типові в межах зони гідрологічні й теплові умови є вирішальним чинником формування ґрунтів певних типів, рослинності й тваринного світу. Загальні особливості природних умов враховуються в сільськогосподарському виробництві, лісовому господарстві, містобудуванні, під час проєктування інженерно-меліоративних і природоохоронних заходів, планування місць відпочинку.
Природні зони беруть свою назву від рослинності, властивої їм, і інших географічних особливостей.
Природні зони — один із щаблів фізико-географічного районування. Основною ознакою природної зони є переважання в її межах певного типу ландшафтів. У межах зони по перевазі ландшафтів того або іншого типу виділяються фізико-географічні підзони.
Изменение границ России имело целенаправленный характер. После того, как Московское княжество укрепилось в статусе ядра будущего Русского государства, начались процессы присоединения отдельных княжеств к Московскому, которое завершилось к 1533 году. После чего началось продвижение русских на юго-восток и восток – в Поволжье, на Урал и в Сибирь. К концу XVII века Российское государство присоединило всю Сибирь и север Дальнего Востока, русские вышли к Тихому океану. В XVIII веке вектор освоения территорий изменился на западный и южный (возвращение территорий бывшего Древнерусского государства). Были возвращены Причерноморье, Украина и Белоруссия, присоединена Прибалтика, присоединялись и осваивались юг Западной Сибири и Алтай. В XIX веке окончательно присоединены Польша, Бессарабия и Финляндия, оканчивается Кавказская война – завершается присоединение Кавказских территорий, осваивается север Средней Азии (современные Казахстан и Киргизия), закрепляется граница с Китаем на Дальнем Востоке по реке Амур и Уссури. С 1861 по 1900 годы Россия закрепляет за собой территории Средней Азии, южнее Казахстана, заканчивается присоединение отдельных территорий Закавказья. К 1900 году Российская империя входит в свои максимальные границы. После русско-японской войны, Первой мировой войны, Гражданской войны в России, советско-польской войны наша страна навсегда теряет польские и финские территории, а также часть Закавказья. На время потеряна Прибалтика, западные Белоруссия и Украина, Курильские острова и юг Сахалина. В 1939 году в состав СССР входят Прибалтийские государства (Эстония, Латвия, Литва), возвращаются Западная Белоруссия и Украина. После Великой отечественной войны будут возвращены Курильские острова и юг Сахалина, а также присоединена Калининградская область. Современные границы России образовались с распадом СССР в 1991 году и вхождением в состав страны в 2014 году Крыма и Севастополя.
Наземні природні зони, класифіковані по типу рослинності
Льодовики й полярні пустелі
Тундра
Тайга
Мішані ліси
Степи й лісостепи
Вологі субтропічні ліси
Середземноморські субтропічні ліси
Мусонні ліси
Напівпустелі
Пустелі
Напівпустелі
Лісосавани
Перемінно-вологі ліси
Вологі тропічні ліси
Високогірні альпійські луки
Високогірні ліси
Приро́дна зо́на, фізико-географічна зона — частина географічного поясу з однорідними кліматичними умовами. Вона є частиною природної країни. На рівнинних територіях зони зберігають широтне або близьке до нього тобто змінюються від екватора до полюсів (широтна зональність) і від океанів углиб континентів (довготна зональність). Мають близькі умови температур і зволоження, що визначають однорідні ґрунти, рослинність, тваринний світ і інші компоненти природного середовища. Природні зони виражені на суші і в океані, де проявляються менш чітко. Зміна природних зон у горах називається висотною поясністю.
Природні умови кожної з них мають свої відмінності, які залежать від широти місця, співвідношення тепла і вологи, циркулярної атмосфери. Типові в межах зони гідрологічні й теплові умови є вирішальним чинником формування ґрунтів певних типів, рослинності й тваринного світу. Загальні особливості природних умов враховуються в сільськогосподарському виробництві, лісовому господарстві, містобудуванні, під час проєктування інженерно-меліоративних і природоохоронних заходів, планування місць відпочинку.
Природні зони беруть свою назву від рослинності, властивої їм, і інших географічних особливостей.
Природні зони — один із щаблів фізико-географічного районування. Основною ознакою природної зони є переважання в її межах певного типу ландшафтів. У межах зони по перевазі ландшафтів того або іншого типу виділяються фізико-географічні підзони.
Объяснение: