Проаналізувавши карту 《географічні пояси та природні зони світу》, порівняйте площі й особливості розміщення природних зон арктичних пустель, тундри, тайги, мішаних і ширколистих лісів у Європі, Азії, Північній америці
На территории Казахстана насчитывается 85 тысяч больших и малых рек. Длина семи из них (Ертыс, Есиль, Тобол, Урал, Сырдария, Или, Чу) превышает 1000 км. Все реки республики относятся к бассейну Северного Ледовитого океана и внутреннему бессточному бассейну. Реки бассейна Северного Ледовитого океана отличаются постоянством стока. К нему относится река Ертыс (с притоками Есиль и Тобол) . Значительная часть рек республики относится к внутреннему бессточному бассейну, который, в свою очередь, делится на бассейны следующего уровня со своей системой рек, впадающих в крупные озера. Самые большие из них -Каспийское, Аральское моря и озеро Балхаш. К внутреннему бассейну также относятся реки, впадающие в мелкие озера, реки, теряющиеся в песках, а также временные водные потоки. Бассейн Каспийского моря охватывает реки западной части Казахстана. К ним относятся Урал, Эмба, Сагыз, Уил, Большой и Малый Узень и их притоки. К бассейну Аральского моря относятся реки южной и центральной частей Казахстана. Все они расположены в пустынной зоне и имеют редкую речную сеть. Главные реки — Сырдария с притоком Арысь, Чу, Сарысу, Тургай, Иргиз, Талас - не доходят до Аральского моря, теряясь в песках. К Балхаш-Алакольскому бассейну относятся реки юго-восточной части Казахстана - Каратал, Лепсы, Аксу, Или, Тентек и др. В Казахстане много больших и малых озёр. Самые большие среди них — Каспийское море, Аральское море, Балхаш, Алаколь, Зайсан, Тенгиз. К Казахстану относится большая часть северного и половина восточного побережья Каспийского моря. Длина берега Каспийского моря в Казахстане 2340 км. В Казахстане имеется 13 водохранилищ общей площадью 8816 км² и общим объёмом воды 87,326 км³.
1415 р. кораблі Генріха Мореплавця досягли мису Боядора (Західна Африка), а через 19 років, у 1434 р. ще один португальський мореплавець Жиль Еанес проплив ще далі, минувши мис Боядора, до слова дуже небезпечний через чисельні рифи то водовороти, на яких загинуло чимало кораблів.
У 1484 році португальський мореплавець Дієго Као першим з європейців перетнув екватор та доплив до Південної Африки. Його справу продовжив Бартоломео Діас, який у 1486 вперше обігнув Африку, відкрив мис Доброї Надії (найпівденіша точка Африки), потрапив у Східну Африку. Побережжя Східної Африки після нього на протязі цілих десяти років досліджував ще один славетний португальський мореплавець – Васко де Гама, який й першим з європейців таки дістався Індії морським шляхом (чого свого часу так хотів досягнути Колумб, а натомість відрив Америку).
Слідом за португальцями дослідженням Африки активно зайнялись англійці, за ними французи, потім німці. Особливо сприяло цьому навіть створення у Лондоні спеціального королівського африканського товариства, яке займалось спорядженням дослідницьких експедицій до Африки. До слова такі експедицій були вельми дорогими, тому їх частенько спонсорували королівські двори Європи.
Оскільки більшість африканських експедицій було зроблено мореплавцями, найкраще вивченими лишались лише прибережні африканські території, в той час як глибина «чорного материку» і далі лишалась terra incognita. Її активним дослідженням зайнялись лишень у 19-му столітті, найбільша заслуга тут належить славетному англійському мандрівнику Давиду Лівінгстону (1813-1873)
Объяснение:
На территории Казахстана насчитывается 85 тысяч больших и малых рек. Длина семи из них (Ертыс, Есиль, Тобол, Урал, Сырдария, Или, Чу) превышает 1000 км. Все реки республики относятся к бассейну Северного Ледовитого океана и внутреннему бессточному бассейну. Реки бассейна Северного Ледовитого океана отличаются постоянством стока. К нему относится река Ертыс (с притоками Есиль и Тобол) . Значительная часть рек республики относится к внутреннему бессточному бассейну, который, в свою очередь, делится на бассейны следующего уровня со своей системой рек, впадающих в крупные озера. Самые большие из них -Каспийское, Аральское моря и озеро Балхаш. К внутреннему бассейну также относятся реки, впадающие в мелкие озера, реки, теряющиеся в песках, а также временные водные потоки. Бассейн Каспийского моря охватывает реки западной части Казахстана. К ним относятся Урал, Эмба, Сагыз, Уил, Большой и Малый Узень и их притоки. К бассейну Аральского моря относятся реки южной и центральной частей Казахстана. Все они расположены в пустынной зоне и имеют редкую речную сеть. Главные реки — Сырдария с притоком Арысь, Чу, Сарысу, Тургай, Иргиз, Талас - не доходят до Аральского моря, теряясь в песках. К Балхаш-Алакольскому бассейну относятся реки юго-восточной части Казахстана - Каратал, Лепсы, Аксу, Или, Тентек и др. В Казахстане много больших и малых озёр. Самые большие среди них — Каспийское море, Аральское море, Балхаш, Алаколь, Зайсан, Тенгиз. К Казахстану относится большая часть северного и половина восточного побережья Каспийского моря. Длина берега Каспийского моря в Казахстане 2340 км. В Казахстане имеется 13 водохранилищ общей площадью 8816 км² и общим объёмом воды 87,326 км³.
1415 р. кораблі Генріха Мореплавця досягли мису Боядора (Західна Африка), а через 19 років, у 1434 р. ще один португальський мореплавець Жиль Еанес проплив ще далі, минувши мис Боядора, до слова дуже небезпечний через чисельні рифи то водовороти, на яких загинуло чимало кораблів.
У 1484 році португальський мореплавець Дієго Као першим з європейців перетнув екватор та доплив до Південної Африки. Його справу продовжив Бартоломео Діас, який у 1486 вперше обігнув Африку, відкрив мис Доброї Надії (найпівденіша точка Африки), потрапив у Східну Африку. Побережжя Східної Африки після нього на протязі цілих десяти років досліджував ще один славетний португальський мореплавець – Васко де Гама, який й першим з європейців таки дістався Індії морським шляхом (чого свого часу так хотів досягнути Колумб, а натомість відрив Америку).
Слідом за португальцями дослідженням Африки активно зайнялись англійці, за ними французи, потім німці. Особливо сприяло цьому навіть створення у Лондоні спеціального королівського африканського товариства, яке займалось спорядженням дослідницьких експедицій до Африки. До слова такі експедицій були вельми дорогими, тому їх частенько спонсорували королівські двори Європи.
Оскільки більшість африканських експедицій було зроблено мореплавцями, найкраще вивченими лишались лише прибережні африканські території, в той час як глибина «чорного материку» і далі лишалась terra incognita. Її активним дослідженням зайнялись лишень у 19-му столітті, найбільша заслуга тут належить славетному англійському мандрівнику Давиду Лівінгстону (1813-1873)
Объяснение: