Територія Євразії простягається через усі кліматичні пояси Північної півкулі, через це природно-кліматичні умови відрізняються між собою так, як ніде більше на планеті.
Основними причинами неоднорідності клімату є неоднакова кількість сонячної радіації, що надходить на поверхню в різних частинах Євразії, а також різні типи атмосферної циркуляції та надзвичайно різноманітний рельєф.
На більшій частині Євразії переважає західне перенесення повітряних мас, що особливо посилюється взимку, коли над поверхнею Європи панують циклони Атлантики. Це призводить до того, що зимові температури північних і південних областей тут мало відрізняються між собою. Влітку зональний розподіл температур стає більш відчутним.
Через переважаючий вплив західного перенесення повітряних мас та гористий рельєф вплив Тихого та Індійського океанів на клімат Євразії обмежується відносно невеликими ділянками на сході і півдні. Над акваторіями цих океанів влітку утворюються області підвищеного тиску, що спричиняють рух вологих повітряних мас із океанів на суходіл. Так утворюються вологі та теплі літні мусони, вплив яких поширюється на території південної та південно-східної Азії.
Внаслідок послаблення впливу західного перенесення повітряних мас та мусонів в напрямку від узбереж до внутрішніх областей, а також домінування тут сухих континентальних повітряних мас, середньорічна кількість опадів зменшується з просуванням до центральних областей материка. Зимове охолодження суходолу спричиняє формування над північними і центральними районами Азії з листопада по березень області високого тиску – Азіатського антициклону. Звідси холодні і сухі повітряні маси рухаються в усіх напрямках, утворюючи на узбережжях Тихого та Індійського океанів стійкі холодні вітри (континентальні зимові мусони).
Загалом, велетенські розміри Євразії є причиною переважання в більшості кліматичних поясівконтинентальних типів клімату. І хоча в цілому для континентального клімату характерними є значна амплітуда температурних коливань і невелика кількість опадів, існують значні відмінності як у межах одного кліматичного поясу, так і між різними поясами в температурному режимі та зволоженні. Так, дляпомірно - континентального клімату помірногопоясу притаманні відносно холодна зима і тепле літо. У внутрішніх районах Євразії клімат змінюється на континентальний (помірного поясу) і різко континентальний (субарктичногопоясу) з незначною кількістю опадів, теплим, часом спекотним літом і суворою зимою. Через вкрай низькі зимові температури тут виникають найбільші на планеті коливання температур. Так, в районі міста Оймякон (Росія) різниця між абсолютним максимумом і абсолютним мінімумом температур становить 103°С.
Континентальний клімат тропічного ісубтропічного поясів характеризується спекотним літом (температури в пустелі до 52°С) і прохолодною зимою, під час якої температури у гірській місцевості нерідко набувають від'ємних значень.
Внаслідок існування величезних гірських країн значного поширення набув на материку гірськийтип клімату із значними коливаннями температур впродовж доби.
Апеннинский пол-ов: На сравнительно небольшой, узкой и гористой территории Италии нет пространства для развития длинных и полноводных рек. Итальянские реки большей частью коротки, это скорее горные потоки, стекающие прямо в море или образующие сравнительно небольшие речные системы. Только в северной Италии есть развитая сеть рек, которые круглый год питаются ледниковыми талыми водами и обильными осадками. Ось северо-итальянской речной сети самая крупная и полноводная река Италии - По длиной 670 км при ширине от 100 до 800 и более метров. Площадь ее бассейна занимает около 1/4 территории страны. Начинаясь на западе, в Альпах, По течет на восток через всю Паданскую равнину и впадает в Адриатическое море. Местами, в низовьях русло По лежит выше окружающей равнины. Это потребовало сооружения многочисленных дамб для защиты от наводнений, которые здесь не редкость. По с притоками и каналами образует крупную судоходную систему.
Левые притоки По стекают с Альп, а правые - с Апеннин. Левые притоки питаются преимущественно талыми ледниковыми водами летом. Апеннинские притоки По - небольшие бурные горные реки наиболее полноводные весной, когда тает снег и идут обильные дожди, и дождливой осенью.
Остальные реки материковой части Италии, не входящие в систему По, наиболее полноводны в июне, в результате таяния зимнего снега и выпадения летних дождей. Самая крупная река Апеннинского полуострова - Тибр, длина которого достигает 405 км, а ширина всего 150 м. От Рима до устья Тибр судоходен. Через систему озер, притоков и каналов Тибр связан с другой значительной рекой полуострова - Арно. И Тибр, и особенно Арно печально знамениты своими разрушительными наводнениями. Огромные убытки хозяйству и памятникам культуры причинило, например, наводнение во Флоренции в 1966г. [1] Крупные реки Апеннинского полуострова средиземноморского типа, т. е. они полноводны осенью и зимой и мелеют летом. Многочисленные мелкие реки летом совсем пересыхают, а осенью и зимой превращаются в бурные потоки.
Пиренейский пол-ов: Речная сеть Пиренейского полуострова в целом не очень густа, особенно во внутренних и восточных районах. При довольно большой длине многих рек судоходное и энергетическое значение их невелико. Большая часть рек питается дождевыми осадками, снеговое и ледниковое питание играет ничтожную роль. Осадки распределяются в течение года почти везде очень неравномерно, что создает большие колебания уровня рек. Это крайне затрудняет их хозяйственное использование. Особенно велико значение рек как источников орошения в засушливых районах. Самая длинная река Пиренейского полуострова — Тахо (в Португалии — Тежу, 1010 км) — начинается в южной части Иберийских гор и впадает в Атлантический океан, точнее в Лиссабонскую бухту, образуя широкий эстуарий. Как и большинство рек Пиренейского полуострова, Тахо очень сильно мелеет летом и переполняется водой во время зимних дождей. В настоящее время ее сток регулируется водохранилищами, вода которых используется для орошения и как энергоресурс. Транспортное значение Тахо невелико, так как река пересекает край Месеты, образуя пороги; судоходство возможно только на нижнем отрезке течения на протяжении около 200 км. Река Эбро (928 км) немногим уступает Тахо по длине. Ее режим отличается еще большим непостоянством. В некоторые годы зимний расход воды превышает летний более чем в 40 раз. В самом низовье река на протяжении 100 км прорывается через Каталонские горы и неудобна для судоходства. Среднее течение доступно для небольших судов. На притоках Эбро, берущих начало в Пиренеях, построены электростанции. Реки системы Эбро используют для орошения засушливой Арагонской равнины. По особенностям режима и строения долины к Тахо близка река Дуэро (Дору) , но она более многоводна, и энергетический потенциал ее выше. В нижнем течении на расстоянии 200 км она судоходна.
Основними причинами неоднорідності клімату є неоднакова кількість сонячної радіації, що надходить на поверхню в різних частинах Євразії, а також різні типи атмосферної циркуляції та надзвичайно різноманітний рельєф.
На більшій частині Євразії переважає західне перенесення повітряних мас, що особливо посилюється взимку, коли над поверхнею Європи панують циклони Атлантики. Це призводить до того, що зимові температури північних і південних областей тут мало відрізняються між собою. Влітку зональний розподіл температур стає більш відчутним.
Через переважаючий вплив західного перенесення повітряних мас та гористий рельєф вплив Тихого та Індійського океанів на клімат Євразії обмежується відносно невеликими ділянками на сході і півдні. Над акваторіями цих океанів влітку утворюються області підвищеного тиску, що спричиняють рух вологих повітряних мас із океанів на суходіл. Так утворюються вологі та теплі літні мусони, вплив яких поширюється на території південної та південно-східної Азії.
Внаслідок послаблення впливу західного перенесення повітряних мас та мусонів в напрямку від узбереж до внутрішніх областей, а також домінування тут сухих континентальних повітряних мас, середньорічна кількість опадів зменшується з просуванням до центральних областей материка. Зимове охолодження суходолу спричиняє формування над північними і центральними районами Азії з листопада по березень області високого тиску – Азіатського антициклону. Звідси холодні і сухі повітряні маси рухаються в усіх напрямках, утворюючи на узбережжях Тихого та Індійського океанів стійкі холодні вітри (континентальні зимові мусони).
Загалом, велетенські розміри Євразії є причиною переважання в більшості кліматичних поясівконтинентальних типів клімату. І хоча в цілому для континентального клімату характерними є значна амплітуда температурних коливань і невелика кількість опадів, існують значні відмінності як у межах одного кліматичного поясу, так і між різними поясами в температурному режимі та зволоженні. Так, дляпомірно - континентального клімату помірногопоясу притаманні відносно холодна зима і тепле літо. У внутрішніх районах Євразії клімат змінюється на континентальний (помірного поясу) і різко континентальний (субарктичногопоясу) з незначною кількістю опадів, теплим, часом спекотним літом і суворою зимою. Через вкрай низькі зимові температури тут виникають найбільші на планеті коливання температур. Так, в районі міста Оймякон (Росія) різниця між абсолютним максимумом і абсолютним мінімумом температур становить 103°С.
Континентальний клімат тропічного ісубтропічного поясів характеризується спекотним літом (температури в пустелі до 52°С) і прохолодною зимою, під час якої температури у гірській місцевості нерідко набувають від'ємних значень.
Внаслідок існування величезних гірських країн значного поширення набув на материку гірськийтип клімату із значними коливаннями температур впродовж доби.
На сравнительно небольшой, узкой и гористой территории Италии нет пространства для развития длинных и полноводных рек. Итальянские реки большей частью коротки, это скорее горные потоки, стекающие прямо в море или образующие сравнительно небольшие речные системы. Только в северной Италии есть развитая сеть рек, которые круглый год питаются ледниковыми талыми водами и обильными осадками. Ось северо-итальянской речной сети самая крупная и полноводная река Италии - По длиной 670 км при ширине от 100 до 800 и более метров. Площадь ее бассейна занимает около 1/4 территории страны. Начинаясь на западе, в Альпах, По течет на восток через всю Паданскую равнину и впадает в Адриатическое море. Местами, в низовьях русло По лежит выше окружающей равнины. Это потребовало сооружения многочисленных дамб для защиты от наводнений, которые здесь не редкость. По с притоками и каналами образует крупную судоходную систему.
Левые притоки По стекают с Альп, а правые - с Апеннин. Левые притоки питаются преимущественно талыми ледниковыми водами летом. Апеннинские притоки По - небольшие бурные горные реки наиболее полноводные весной, когда тает снег и идут обильные дожди, и дождливой осенью.
Остальные реки материковой части Италии, не входящие в систему По, наиболее полноводны в июне, в результате таяния зимнего снега и выпадения летних дождей.
Самая крупная река Апеннинского полуострова - Тибр, длина которого достигает 405 км, а ширина всего 150 м. От Рима до устья Тибр судоходен.
Через систему озер, притоков и каналов Тибр связан с другой значительной рекой полуострова - Арно. И Тибр, и особенно Арно печально знамениты своими разрушительными наводнениями. Огромные убытки хозяйству и памятникам культуры причинило, например, наводнение во Флоренции в 1966г. [1]
Крупные реки Апеннинского полуострова средиземноморского типа, т. е. они полноводны осенью и зимой и мелеют летом. Многочисленные мелкие реки летом совсем пересыхают, а осенью и зимой превращаются в бурные потоки.
Пиренейский пол-ов:
Речная сеть Пиренейского полуострова в целом не очень густа, особенно во внутренних и восточных районах. При довольно большой длине многих рек судоходное и энергетическое значение их невелико. Большая часть рек питается дождевыми осадками, снеговое и ледниковое питание играет ничтожную роль. Осадки распределяются в течение года почти везде очень неравномерно, что создает большие колебания уровня рек. Это крайне затрудняет их хозяйственное использование. Особенно велико значение рек как источников орошения в засушливых районах.
Самая длинная река Пиренейского полуострова — Тахо (в Португалии — Тежу, 1010 км) — начинается в южной части Иберийских гор и впадает в Атлантический океан, точнее в Лиссабонскую бухту, образуя широкий эстуарий. Как и большинство рек Пиренейского полуострова, Тахо очень сильно мелеет летом и переполняется водой во время зимних дождей. В настоящее время ее сток регулируется водохранилищами, вода которых используется для орошения и как энергоресурс. Транспортное значение Тахо невелико, так как река пересекает край Месеты, образуя пороги; судоходство возможно только на нижнем отрезке течения на протяжении около 200 км.
Река Эбро (928 км) немногим уступает Тахо по длине. Ее режим отличается еще большим непостоянством. В некоторые годы зимний расход воды превышает летний более чем в 40 раз. В самом низовье река на протяжении 100 км прорывается через Каталонские горы и неудобна для судоходства. Среднее течение доступно для небольших судов. На притоках Эбро, берущих начало в Пиренеях, построены электростанции. Реки системы Эбро используют для орошения засушливой Арагонской равнины.
По особенностям режима и строения долины к Тахо близка река Дуэро (Дору) , но она более многоводна, и энергетический потенциал ее выше. В нижнем течении на расстоянии 200 км она судоходна.