распределение осадков неравномерно. Это объясняется положением континента в различных климатич. поясах.
Субэкваториальный пояс. Характеризуется большим количеством осадков (от 1000 до 1500 мм, а местами более 2000 мм.). Осадки сюда приносит влажный северо-западный муссон, и выпадают обычно летлм. Зимой, в сухой период года, дожди выпадают только эпизодически.
В тропическом поясе на Австралийском формируется два основных типа климата: тропический влажный и тропический сухой. Область прибрежных равнин и восточных склонов Большого Водораздельного хребта хорошо увлажнена (в среднемт от 1000 до 1500 мм осадков)
Центральная и западная Австрали, около половины её территории, получают в среднем 250—300 мм осадков в год, а окрестности озера Эйр — менее 200 мм; но и эти незначительные осадки выпадают неравномерно. В течение нескольких лет подряд не бывает дожде а иногда за два-три дня, а то и за несколько часов выпадает всё годовое количество осадков.
Субтропический пояс. . Лето здесь жаркое и, как правило, сухое, а зим Достаточное количество осадков (от 500 до 1000 мм), выпадают зимой.
Гранд-Каньйон – один з найглибших каньйонів світу (його глибина сягає до 1800 м). Гранд-Каньйон знаходиться на території національного парку Гранд-Каньйон в американському штаті Арізона. Колись Гранд-Каньйон служив резервацією для індіанців. Гранд-Каньйон утворений (точніше прорізаний) річкою Колорадо. Довжина Гранд каньйону – 446 км, ширина 6-29 км. Гранд-Каньйон входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Індіанці знали про Гранд-Каньйон ще з давніх часів ( про це свідчить наскальні зображення залишені індіанцями ще 3 тисячі років тому). Подорожуючи в пошуках золота, іспанці виявили Гранд Каньйон в 1540 році, але змушені були повернуться через брак води (і з тих пір європейці з’явилися тільки після двох століть (точніше в 1776 році). Перша наукова експедиція в Гранд Каньйон була здійснена Джоном Візлі Пауеллом в 1869 році, який досліджував і описав цей каньйон. Для огляду Гранд-Каньйону в ньому встановлено майданчик з прозорою підлогою – Grand Canyon Сковалк. Відомий американський канатоходець, акробат, каскадер – Ніколас Валленда перейшов над прірвою (по канату без страхувальних тросів) Гранд каньйону в 2013 році. Цим він встановив свій шостий світовий рекорд, який занесений до Книги рекордів Гіннесса. Гранд-Каньйон являє собою одне з головних місць туризму в США – його щорічно відвідують більше 2 млн чоловік. У 40-х – 50-х роках ХХ століття екіпажі багатьох пасажирських авіалайнерів, що пролітають у цій місцевості, спеціально планували шлях таким чином, щоб дати пасажирам помилуватися видами Великого каньйону. Найчастіше пілоти здійснювали над каньйоном кілька «вісімок» з лівим і правим креном, щоб поліпшити пасажирам огляд. У ті роки це не було заборонено, так як пілоти пасажирських лайнерів мали право здійснювати візуальні польоти навіть перебуваючи на ешелонах, що іноді викликало небезпечні зближення літаків у повітрі. 30 червня 1956 з цієї причини над Великим каньйоном зіткнулися два літаки. Їх уламки впали на дно каньйону, загинуло 128 осіб. Це була найбільша за кількістю жертв авіакатастрофа в США до 1960 року. Після цього випадку візуальні польоти на ешелонах по повітряних трасах над територією США були заборонені.
распределение осадков неравномерно. Это объясняется положением континента в различных климатич. поясах.
Субэкваториальный пояс. Характеризуется большим количеством осадков (от 1000 до 1500 мм, а местами более 2000 мм.). Осадки сюда приносит влажный северо-западный муссон, и выпадают обычно летлм. Зимой, в сухой период года, дожди выпадают только эпизодически.
В тропическом поясе на Австралийском формируется два основных типа климата: тропический влажный и тропический сухой. Область прибрежных равнин и восточных склонов Большого Водораздельного хребта хорошо увлажнена (в среднемт от 1000 до 1500 мм осадков)
Центральная и западная Австрали, около половины её территории, получают в среднем 250—300 мм осадков в год, а окрестности озера Эйр — менее 200 мм; но и эти незначительные осадки выпадают неравномерно. В течение нескольких лет подряд не бывает дожде а иногда за два-три дня, а то и за несколько часов выпадает всё годовое количество осадков.
Субтропический пояс. . Лето здесь жаркое и, как правило, сухое, а зим Достаточное количество осадков (от 500 до 1000 мм), выпадают зимой.
Гранд-Каньйон – один з найглибших каньйонів світу (його глибина сягає до 1800 м). Гранд-Каньйон знаходиться на території національного парку Гранд-Каньйон в американському штаті Арізона. Колись Гранд-Каньйон служив резервацією для індіанців. Гранд-Каньйон утворений (точніше прорізаний) річкою Колорадо. Довжина Гранд каньйону – 446 км, ширина 6-29 км. Гранд-Каньйон входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Індіанці знали про Гранд-Каньйон ще з давніх часів ( про це свідчить наскальні зображення залишені індіанцями ще 3 тисячі років тому). Подорожуючи в пошуках золота, іспанці виявили Гранд Каньйон в 1540 році, але змушені були повернуться через брак води (і з тих пір європейці з’явилися тільки після двох століть (точніше в 1776 році). Перша наукова експедиція в Гранд Каньйон була здійснена Джоном Візлі Пауеллом в 1869 році, який досліджував і описав цей каньйон. Для огляду Гранд-Каньйону в ньому встановлено майданчик з прозорою підлогою – Grand Canyon Сковалк. Відомий американський канатоходець, акробат, каскадер – Ніколас Валленда перейшов над прірвою (по канату без страхувальних тросів) Гранд каньйону в 2013 році. Цим він встановив свій шостий світовий рекорд, який занесений до Книги рекордів Гіннесса. Гранд-Каньйон являє собою одне з головних місць туризму в США – його щорічно відвідують більше 2 млн чоловік. У 40-х – 50-х роках ХХ століття екіпажі багатьох пасажирських авіалайнерів, що пролітають у цій місцевості, спеціально планували шлях таким чином, щоб дати пасажирам помилуватися видами Великого каньйону. Найчастіше пілоти здійснювали над каньйоном кілька «вісімок» з лівим і правим креном, щоб поліпшити пасажирам огляд. У ті роки це не було заборонено, так як пілоти пасажирських лайнерів мали право здійснювати візуальні польоти навіть перебуваючи на ешелонах, що іноді викликало небезпечні зближення літаків у повітрі. 30 червня 1956 з цієї причини над Великим каньйоном зіткнулися два літаки. Їх уламки впали на дно каньйону, загинуло 128 осіб. Це була найбільша за кількістю жертв авіакатастрофа в США до 1960 року. Після цього випадку візуальні польоти на ешелонах по повітряних трасах над територією США були заборонені.
Объяснение: