Порт кавказ расположен в керченском проливе, у северо-западного берега косы чушка в административном отношении порт кавказ отнесен к порту темрюк и находится в зоне контроля морской портов темрюк и кавказ.. в осенне-зимний период порт практически не замерзает и доступен для захода судов. клайпедский порт — это самый северный незамерзающий порт на восточном побережье моря; это самый важный и крупный транспортный центр литовской республики, в котором соединяются морские и сухопутные дороги в направлениях востока и запада. морской порт в бухте троицы" (бывший порт зарубино) - незамерзающий порт на юге дальнего востока россии. порт находится на стыке границ россии, китая, северной кореи и морской границы с японией, и представляет собой удобные морские ворота для грузов внешней торговли россии, северо-восточных провинций кнр, а также монголии. порт представляет интерес как транзитный узел для обработки грузов из провинций северо-востока китая и в обратном направлении. это грузы на японию, на западное побережье сша, канаду, порты других стран азиатско-тихоокеанского региона. порт открыт для российских и иностранных судов и имеет статус международного.
Група 2:Українці успадкували риси населення доби Русі[1]. Ранньосередньовічний відлік етногенезу майбутньої нації, котрий обґрунтували зокрема Грушевський, Бжеський та Залізняк, є переважаючим у науковому середовищі XXI ст.
У той же час, на думку окремих істориків, зокрема, Смолія, котрий (услід за тезами Погодіна) зазначив, що варто відрізняти етногенез від формування української нації, яке відбулося у XVI столітті з української народності[2][3].
За визначенням соціолога О. В. Нельга, етногенез — це сукупність соціально-історичних та духовно-культурних процесів, що призводять до виникнення етнічного як явища і зумовлюють його подальший розвиток[4]. Вік народу визначається тривалістю його безперервного етнокультурного розвитку[5].
Група 2:Українці успадкували риси населення доби Русі[1]. Ранньосередньовічний відлік етногенезу майбутньої нації, котрий обґрунтували зокрема Грушевський, Бжеський та Залізняк, є переважаючим у науковому середовищі XXI ст.
У той же час, на думку окремих істориків, зокрема, Смолія, котрий (услід за тезами Погодіна) зазначив, що варто відрізняти етногенез від формування української нації, яке відбулося у XVI столітті з української народності[2][3].
За визначенням соціолога О. В. Нельга, етногенез — це сукупність соціально-історичних та духовно-культурних процесів, що призводять до виникнення етнічного як явища і зумовлюють його подальший розвиток[4]. Вік народу визначається тривалістю його безперервного етнокультурного розвитку[5].