Страница буклета 1 «Географическое положение административ- ного района (населенного пункта)». Используя политико-администра-
тивную карту Республики Беларусь, охарактеризуйте географическое по-
ложение своего административного района (населенного пункта), выполнив
задание на картосхеме:
а) обозначьте на картосхеме свой административный район (населенный
пункт), административный центр района и административный центр об-
ласти, границы района и области;
б) определите, с какими административными районами граничит ваш район
(обозначьте их цифрами на картосхеме, подпишите названия в легенде);
в) определите по карте географические координаты административного
центра своего района (населенного пункта);
Большая часть Бразилии лежит в жарком поясе, между тропиками и экватором, следовательно, здесь не бывает холодного времени года. Достаточное количество осадков на большей части территории дают возможности для развития сельского хозяйства. Это так же позволяет выращивать теплолюбивые культуры: каучук, бананы, маис, рис, сахарный тростник, виноград, кофе, батат, маниоку и пр. При этом можно собирать по два, а то и по три урожая в год. Гораздо меньше затрат на строительство, ибо защищаться нужно только от ветра и дождя, не нужны толстые стены.. . Равнинный рельеф даёт возможность довольно равномерно распределять производство по территории и осваивать почти любую часть страны. Обилие лесов дают возможность развивать лесную промышленность, экспортировать лес. Большая территория обеспечивает богатство и разнообразие ресурсов и развитию многоотраслевой экономики. .
Амазония всё ещё остаётся мало освоенной территорией из-за непроходимости лесов, слишком влажного климата и заболоченности. Строительство Трансамазонской магистрали увеличивает возможности освоения этой территории.
літосферні плити знаходяться у постійному русі, пересуваючись по шару астеносфери від зон розтягу (серединно-океанічні хребти) до зон стиску (зони Беньофа, зони всмоктування). Тут літосферні плити зіштовхуються між собою, насуваються або підсуваються під континент. Крім того, вони можуть зміщуватися одна відносно одної вздовж трансформних розломів.
Оскільки межами літосферних плит є дуже глибокі розломи, які доходять до астеносфери, то краї плит вирізняються значною рухомістю. Саме тут найчастіше при пересуванні однієї плити відносно іншої виникають землетруси, а по розломах підіймається до поверхні розплавлена речовина астеносфери, тобто вивергаються вулкани.
Ці рухомі частини літосфери називають поясами складчастості. В рельєфі, тобто на поверхні планети, вони виражені горами. Тому, як правило там на суходолі, де знаходяться великі гірські системи, активно вивергаються вулкани та часті землетруси знаходяться краї літосферних плит. На дні Океану межі плит проходять по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, які також вирізняються підвищеною рухливістю.
В середині літосферних плит навпаки не відчуваються сильні землетруси та немає вивержень вулканів. Це відносно стійкі ділянки літосфери – платформи (з франц. – плоска форма). В рельєфі вони відповідають рівнинам.
Вчені виділяють 9 великих літосферних плит і близько 20 малих (мал.). Межі плит далеко не завжди співпадають з узбережжями материків та океанів. Серед великих плит розрізняють 6 материкових і 3 океанічних. Материкові плити займають не лише самі материки, але й прилеглі до них частини океанів. Під ними існує земна кора, як материкового, так і океанічного типів. Великими материковими плитами є Африканська, Індо-Австралійська, Антарктична, Південноамериканська, Північноамериканська та Євразійська. Власні великі океанічні літосферні плити має лише Тихий океан. Тут виділяють такі плити: Тихоокеанська, Наска та Кокос. Під ними присутня лише тонка земна кора океанічного типу. Інші океани лежать на сусідніх материкових літосферних плитах.
Оскільки межами літосферних плит є дуже глибокі розломи, які доходять до астеносфери, то краї плит вирізняються значною рухомістю. Саме тут найчастіше при пересуванні однієї плити відносно іншої виникають землетруси, а по розломах підіймається до поверхні розплавлена речовина астеносфери, тобто вивергаються вулкани.
Ці рухомі частини літосфери називають поясами складчастості. В рельєфі, тобто на поверхні планети, вони виражені горами. Тому, як правило там на суходолі, де знаходяться великі гірські системи, активно вивергаються вулкани та часті землетруси знаходяться краї літосферних плит. На дні Океану межі плит проходять по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, які також вирізняються підвищеною рухливістю.
В середині літосферних плит навпаки не відчуваються сильні землетруси та немає вивержень вулканів. Це відносно стійкі ділянки літосфери – платформи (з франц. – плоска форма). В рельєфі вони відповідають рівнинам.
Вчені виділяють 9 великих літосферних плит і близько 20 малих (мал.). Межі плит далеко не завжди співпадають з узбережжями материків та океанів. Серед великих плит розрізняють 6 материкових і 3 океанічних. Материкові плити займають не лише самі материки, але й прилеглі до них частини океанів. Під ними існує земна кора, як материкового, так і океанічного типів. Великими материковими плитами є Африканська, Індо-Австралійська, Антарктична, Південноамериканська, Північноамериканська та Євразійська. Власні великі океанічні літосферні плити має лише Тихий океан. Тут виділяють такі плити: Тихоокеанська, Наска та Кокос. Під ними присутня лише тонка земна кора океанічного типу. Інші океани лежать на сусідніх материкових літосферних плитах.